История Украины-Руси, том I, страница 297 | Книги по истории Брестчины

Оригинал (по-украински)

299 ІДЕЇ ПОСМЕРТНОГО ЖИТЯ

Обиди, Нужди; аше ©1 образи взагалі не прибрали, Щоб тах сказати, кости Й плоти конкретних істот. А „род“ і „рожани- ця“, сполучаючи до купи ідею долі в їдеєю опікунів, патронів рода, вже подають руку культу предків-небіжчиків.

Про душу Словяне, й Русини єпеціально, віриши, що вона істнує осібно Й самостійно від тіла, тож і не гине з смертию чоховіка. Про се маємо й безпосередні літературні звістки, а ще більш посередніх. Русь, привягаючи на умові 944 р., заклинала сабе між иньшии, як би не додержала тієї умови, так: „да бу- дуть раби в сий вѣкъ и въ будущий“ 1). Се закляте, хоч по стилізації умови вкладаєть ся в уста християнської Руси, оче- видно -- уложено відповідно поглядам поганської Руси. Ширше погляди її розвиває Лев Днякон, Русини, каже він, ніколи не віддають ся в неволю, екорше себе забивають самі, бо вірують, що забиті ворогами на війні служать на тім сьвіті свои убий- цяк; боячи ся такої неволі, вони самі себе забивають, не хо- тячи служити тим, що їх забють?). Нам тут важне саме віру- ванне про посмертне житє, хоч при тім треба зазначити, що Л. Диякон тут дещо помішав: Русь, очевидно, вірила, що раби сього сьвіта будуть рабами й на тім сьвіті, і через те не від- давались в неволю. В оповіданню ібн-Фадлана про похорони руського купци, один присутний виеловляе переконаннє, що не- біжчик, по спаленню його тіда, переходить просто в рай, а дів- чина під чає похоронної перемонй в екстазі бачить своїх сво- яків і свого покійного пана „в гарні зеленій садй“ (раю), бачить, як він кличе її до себе?).

Істнованнє віри в посмертне житє потверджують і так! факти як наділеннє мерця при похороні річажи , що буди йому потрібні в житю, як культ духів предків, вірування, що мерці можуть з'являтись часом між живнин, а людська душа, в пев- них виладках, може перейти в рослину або зьвіря, -- віру- вання, що переховались в нашій народній єловесности Й ДОбІ.

о 3 огляду, що похороны: обряди дуже добре ілюструють @ віровання, ми подамо тут звістки про них, тим більше, що наші відомости про сі обряди богат! як рідко в ефері культурно історії, бо жаємо окрім досить ботатнх диєьменних звісток ще й археольогічний матеріало).

2 Щщат, с. 38. З) ІХ. 8. 5) Гаркави с, 99. р ) Головдою працею зістаєть ся написана тому тридцять літ ЖО- нографія Котляревського О погребальныхъ обычаяхь языческихъ Сла-

Перевод на русский

299 ИДЕТОЙ ПОСМЕРТНОГО ЖИТЬЯ

Обид, Нужды; аше ©1 иконы вообще не убрали, чтобы тах сказать, косты И плоты конкретных существ. « Род » и «рожае » соединяются с идеей судьбы в дороге, патронов рожа, уже подаются рукам культа Родственники-небежищники.

О душе Словена и Русине можно смело утверждать, что она истнует и себя самих от тела, так что он не умирает с смертию. Лошади. Это и есть непосредственные литературные вести, и более средних. Русь, притягивая к условию 944 года. « Призвана сабе между иньши, как бы не было додержано этого условия, так: „А рабы будут в сой в сидение и въют будущ“ 1). Это заклинание, хотя по стилю условия вкладываются в уста христианской Руси, очевидно, - уложены соответственно взглядам языческой Руси. Ширее ее мышление развивает Лев Днэнкон, Руси, говорит он, никогда не отдаются в плен, эскорше себя забивают сами, потому что верят, что убитые врагами на войне служат в этом мире своих убийц, потому что они сами себя, как рабы, ради того, чтобы служить тем, кто их убьет? ). Нам здесь важно верить, что после смерти жизнь будет долгой, хотя при этом нужно заметить, что Л. Диякон тут кое - что смешал: Русь, очевидно, верила, что рабы мира сего будут рабами и в том мире, и потому не будут. Страдали в плен. В рассказе Ибн-Фадлана о похоронах рунского купцы, один присутствующий выехательное убеждение, что покойник, по сожжению его роды, переходит прямо в рай, а девушка подкармливает погребальной перемонй в экстазе видит своих свояков и своего « В прекрасном саду » покойного господина (раю), который, как он говорит, зовет ее к себе? ).

Истинное учение веры в загробное жительство потверждают и так! Факты как наделенное мертвцом при погребении вещьжи , что буди ему нужны в жести, как культ духов предков, верования, что мертвцы могут появляться времена между живом, а человеческая душа, в некоторых изречках, может перейти в растение или зьверя, - верования, Я знаю, что они прятались в нашей народной ещевесности И Добби.

в 3 раз, потому что похороны очень хорошо иллюстрируют @ Веровения, мы подадим им весть, тем более что наши Знаменательные ритуалы богат! как редко в эфере культурно истории, потому что мы жуем помимо довольно ботнам диеменных вестистей еще и археольогический материало.

2 Щщат, с. 38. С) ИХ. 8. 5) Гаркавы с, 99. ) Работа над Головдой восходит к тому тридцатилетию Жонография Котлярского О погреба испытуемых языческихъ Сла-