Примітки автора

Внимание: этот раздел распознан прямо с фотоснимков издания 1904 года, без корректорской сверки, и качество текста здесь заметно ниже, чем в главах основной части. Набор в оригинале мелкий и дореформенный, много греческих, латинских и немецких фрагментов, а страницы плотно заполнены библиографией - поэтому в словах путаются буквы, латиница мешается с кириллицей, а в текст попадают колонтитулы и колонцифры. Читайте раздел как указатель на источники, а не как точный текст, и сверяйте каждое место по фотоснимку в разделе страницы со сканами.

ПРИМІТКИ. - І. Палєолітичні нахідки на Україні й її пограничах (хиз. с. 19). Про кпівську нахідку ва Подолі див. Хв. Вовка Передієторичиї внахідки на Бшрилівській улиці в Киїкі, дві статі (Матерняли до украінсько-руської втнольогії т. Г} 1 Маглаленське найстеретво ша Україні (про орпахентовалі сікачі мазута) — Записки Наук. Тов. їж. Шевченка т. ХЬУГ. В. Хвойко Камецшьй вбкь среднято Нридифпровья — Труды ХІ археол. съЁзла т. І, його-ж репяїса на статю Вовка про нагдалепську культуру; Ківво-Кирилловекая палеолитическая культура в культура зпохи Махоленъ (Археологочеекая лЬтопнеь Южной Руси 1903, І — при нереклаяї сталі Вовка). Боротіі комуткатл Хвойки. фолкови і Липничелк» -- ІАпігороїосіє 1900, ВайсНпя йо іа Зос, б'Апітор,, 1900, Записки одесского общ. т. ХХІЙ. Про кпівські нахідки взагалі — Публичныя лекцій по геологій в неторій Кіева проф. Архапевсъкого й Аптоповоча 1397 і протоколи ХТ з'їзда — Труди Пс. 141--3, Невважаючи па велике зчінтересованнє, збуджеше київською нахідкою, і на те, що зцайщла ся вона в такім цауковія центрі як Київ, використані київські розкопки дуже лихо, і тому що ло самих нахолок є богало непевного, Нема а докладних єптуаційших пляків, аш дневників розкопок. Про нову київську нахідку, над Дишром же, зле на другім кіциі НЕшиього Кийва, коло т. зв. Цротасового яра, — Тільки коротеньке Допесенлє в Кіев. Стари? 1903 кн. Х. Шро нахідец коло с. Селища по- Дав звістку проф. Криштофович в рефераті на ХТ з'їзді роенйських природника, а докладлійші відоности заповілає вії в Ежегоднику по геопогш и ницерилогій Россі (див. К. Старина 1909, ТУ), Про нахідку в Гонцях — Труды Ш археологичеєкаго езда т. Ё 1878, є. 147 1 Уварова Археологія Россій, Каченный вбкь, 1881, Ге. 104. Про нахідку в с. 1Изиовалвий — реферат Сахоквасова в ки. Антропологическая виставка т. Ш. ©. 338.9 (Извістія общества люб. естествози., ан-

троп. и этнографи т. ХХХУ). Про подільські — Уваровъ ор. в. є. 111 (з околиці Кашінця) і Труды УТ археология, сВада І с. 95 (Студениця). Про катеринославську — К. Мельникъ Каталогь воллекши А. Н. Поль въ Екатершнославлі т. Ї, 1893 с, 4 (Ковальська балка коло Кривого. Рога, одначе деякі з річей тут заретістрованих мусять належати до цізнійших часів, як полрована сокіра-молоток (№ 89) і спис з слідами: політури — М 83). Про вороніжевку: Кельмевь -- Палеолитичеєкіе кухонные остатки въ є. Костенкагь Ворон. у. (Древности-Труды носк. археол. общества т, ЇХ, П), Д. Полаков, що розпочав тут досліди церед д. Кельсієвию, уважав єї пахідки неолітичними -- Антропологическая побадка въ центральную н восточпую Россію, Запнеки Академін Наукь ХХХУП, Ї, але в археольогії признано єї нахідки ва палеолітичні — див. Уварова ор. с., нашу при т. Ц, Армашевського ор. ©. с. 25 й нв. Про новоросійську тільки коротенькі явістки в Г т. Матеріалів до українсько рус. етнольогії і (трохи більша) -- Археологич. лфтопись Юж. Россін 1899, с. 74. Про крижські Уваровь ор. с, І с. 252, П е. 144, Древности носк. археол. общ. ХИ. 1 (статя Мережковского), Извѣстія географ. общества ХУЇ. 2. Крія сього є кілька нахідок ще меньше цевних або ще меньше звістних; нпр. д. Саноквасов вгадує ще про пазідку кістки мамута з слідана розбивання -- Антропологнческая выставка Ш с. 388; д. Бурачков уважає палєолітичними нахідки на Дніпрі коло норогів Старокойдадького і Непаснтедького (Обтяснелів къ археологической карті Новороссййскихъ губершії — Древности-Труды московскаго археологпческаго общества т, ХП, Г (1888, с. 6) і т, п.), але се все викагає блияшої перевірки. В євоїх рефераті про ськітники бужеького нобережа М. Біляшевський в каняши зпарядю, що знахолить ся в них, добачає також вироби палеотичи! і з раннього неоліту (Н. Бёляшевскй — Дюнцыя стоянки що неолнтической эпохи на берегахь р. Зап. Буга въ средиезъ его течена — від Берестя ло Володави). 2. Нахідки неоліта в Київі і Київщині (лав. с. 24). Про неолітичні печери Київа — Антонович» Аркеологическія илходки и раскопки въ Кев% п въ Кіевской губерши въ 1876 г. (Чтевія київські 1}, Антоновичь и АрнашевскЙ ор. с. 31--3, Уваровъ ор, ©. 276, Труды ТУ сьбада т. І. Про богаті, хоч і недбало використан! нахідки Хвойки коло Кирилівської ул. — передо всія його власна публіканія: Каменный в®къ средняго Подифпровья с. 754 і далі. Більше пауково, але тільки на підставі уділених йону авісток і рисунків, стуліюв їх Вовк ор. є. (Матеріали ГР). Коротв вамітки, але опертр на автопем, вповиї або в части -- Антоновичъ і Армашевекій ор. с. 29--30, За" писки Наук, Тов, ін. Шевченка т. ЇХ, Трулы ХТ съёвда П с, 141.

ФАРБОВАНІ СКЕЛЕТИ 481 Про ишьші неолітичні гийеда в околицях Каїва і що Доїпру — Архводогическая карта Кіевскої губ, В. Антоновича, статі М, Біляшевського Первобытный человфкъ на берегахь р. Двѣпра вблизи Кіева, в Київській Старипі 1890, ТУ, Ніеколько новыхъ стояпокь — Ша, 1891, Ш, 1 Слѣды первобытнаго человфка -- Труды УЦІ съ8зда т, ПЕ, К. Мельник в Трудах ЇХ съфзда т. Пі Каталогь коллекція Поль (таб. Г — Вишеньки), Т. Кибальчич в Сборнику археолог. института т. ПГ, Сашоквасов в кв. Антролологическая выставка Ш (с. 339—400). Про незвичайно важні нахідки в околиці Тришля — Хвойка ор. с., Вовк Вироби неродтікенського типу в пеолтичинх становищах ка Україні (Матерняли до укр.-рус. ети. УТ), Знахідки в могилах біля Трицідля (№, т. Ш), також іще Харого\уз В Іпіивігів бебеппое оп ргетуєбпіеппе виг Їе Дпієзіге еї 1 Опіарге (ВиПойпз; сі тет. де 1а бое, 4’ Апйгороїовіе, 1900), Конушкат про остатиї нахідки (вгадаший вище ва ст. 37 нотка 2) вийшов сими дпяни також в Археол. лЪтоп, Ю, Р, 1903 ч, 6, Про нахідки з перічю Тикича конунбкати Доханицького в Археологическій лѣтоппси Юж. Россіп 1899 (174), 1900 (148 1 165), 1901 (69) — ВОНИ досі не опубліковані; про иньші розкопки далі Трипіля — вунарична згадка в рефераті Хвойка (Кам. в5къ с. 806 —7), 1 копунікати — в Археол. літоп, 1901 с. 184. Взагалі історія сих розкопок передмікенської культури служить одних з найбільше нроречистих сьвідоцтв веножливо нужденного стану археольогічних доєлідів в Росії Й браку всякої наукової охорони для й археольогічних паняток. 3. Похорони з фарбованими (червоними) скелєтами (див. с. 29). Нахідки но нашій теряторії (з Кавказом 1 Кримом включно) аж до року 1898 доєпть цовпо зібрані й описані д. Спіциним в єтаті: Куртанці съ окрашенными костякани (Труды отлблешя рус. и слов. археологін т. ТУ, 1899). Нахілки пізнійших яїт, див. в статях Брапдеибурга, Кнауера, Квариццького в Трудах ХТ еъфада, також іще: Йавіетія ХИ сьбада в. 198- 0, 183--5, 190, Аркеологическая лѣтопись Южной Росси 1899 р. с. 58, 116--7, 219, 1900 р. с. 8, 181, 1901 р. є. 91, 177. Розвідки: конушкати з рефератів Антоновича в Трудах УШ съйзда т. Ш е, 91--9, Трудах 1Х сьївда т. И ©. 108, Веселовсвого в Записках пли, археол. общ, 1901 (нова серія т. ХИ), Бобринскій Курганы близь Сибль Ї с. 58, Пе, 59 1 Отчеть 9 раскопкахь въ Черкас. и Канев. у. въ 1901 г. (Извбстія археол. коминссіш, ТУ). Кухаковекій Къ вопросу объ окрашеншыхь коетякахь — Труды ХЕ свбада т. [ (також автореферат відчиту на конгресі в Римі в Ки. Универс. извфетахь 1903). Якнховичь -- Объ окрашенвыхь костякахь, находиньіхь при археологическихъ раскопкахь і О апкросколическомь

строенін нолочныхъ зубовь нижией челюсти человѣка кашеннаго шеріола (Университетскія изв. кайв. 1900 ки, ХИ е. 308 і далі-- в обох рефератах ішла нова про мікроскопійний дослід крашених костей). Е, Кгаизе Рик Етаре уоп дег ВоШЁтЬипЕ уогровсбісьбісрепо ке кпоеНей — Сіория т. 80, 1 Мепзсріїсье ина Пег-КпосНеп тай гофеп ЕесКеп — Мегізапді, а. Вега. ап г. без, 1901, Кпацог Мепзер Нее Кцоспеп тії тоїбеп Жіескеп аз Бозвагарізспеп Огарего (16). Вкінці реферат А. Сони! в київськіх історичнім товаристві, ще из вийшов -- звістний мнні з га. ветних справоздань (Жевская Газета 1903 ч. 139). Спостереження Антоновича, Стцича, Кулаковского й Кнауера покінчили з давнійшини об'яснення фарбовання: що небіжчики були ховані в червоніж убрапию, або що крашено відчищені від мяса кости небіжчика (се об'яснелиє повторив іще недавно Нідерле -- Человібчество вт доистор. времена с. 147--8). Антоновнч вказав ва нахідку скелета, у якого фарба лежала на глині, що закривала очі небіжчика; Кулаковский вказав па оден Крижеький похорон в кісті, де земля не привалила пебіжчиків, 1 на них і на підстілці видно було смугу пасшаної червопої фарби. Снщин згадує анальогічний факт, де кости скелета були зверху поснизні фарбою, а зі споду були білі, і т. п. Природовнавці-теники вяказали, що кість прийняла фарбу тільки довго по похороні, не лише обгинвай, але й висохши. Що до хронольогії сих похоронвів, то Веселовскяй пробував цовести, що вони належать броншвовій епосі, Й камяне зпаряде в пих мало лише ритуальне вначіннє. Подібне доводив Бранденбург для похорону з нефарбованний (скорчениии) скелєтами (ор. с.). Але їх доводів не, кожна прийняти: по перше, неиравдоподібно, щоб за коротку бронзову епоху лишила ся така маса овх похорон!в, шо друге -- дуже цеправдоподібко, аби металічна культура не зраджувала себе нічим в такій масі похоропів в обстановою камішної культури. Див. в сій еправі ще діскусію з останнього археольогічного з'їзда — Извфемя ХИ сьфада е. 1825--6. 4. Актропольогічний тип камяного віка на Україні (див. є. 32). Для антропольогії нашого каияного віка досі зроблено дуже не богато: позірів мало, а й ароблені не знедені й пе епстенизоваш. Назву важнійше: Богданова О черелахъ коменнаго в'зка, пайденцыхъ въ Россії (Автропологическая выетавка т. ТУ) и Сиеїїє сві 1а гасе Їа ршз апсіепле, Че Їа Визе Сепігае (Сопегез іпіогпав, & Мозсоц т. Т). Антонович О каженномь вёкф въ Зап. Волыни (1. с.). Таїко-Нгупееміся Ргзусзупек до ротпаша 5маіа Китбаломеро Окгалу (Маіегуаїу апігороіорісапог агспеоіорісспе, ГУ) (тут одначе злучені до купи могили камяного віка з могилами неретохового часу Й початків нетаяйчной культури). (На сій статі операєть ся Заборовский в цитовашій єтатейці Іафиєігів ербеппе

АНТРОПОЯЬОЙЧНИЙ ТИП. МІДЬ. 483 що до антропольогії пеолітичної й шізнійшої хюдностя України). Меньше цінні вагальні,але голословні характеристики, які ріжні дослідники дають деолітичній людиости, хоч ба Й па шідетаві антошеії: нир. Бранденбургь Обь аборигенахь Кевскаго края (с. 158)-- про довгоголовість скорченах скелетів, Спицынъ Курганы сь окрашениыии костакоми (с. 80) — про довгоголовієть фарбованих скелств, Пулавскй Археолотическія находки въ Нодольской губ, (Труды ХІ съёзда П с, 147) — про довгогоховнсть в тутешніх похоропах, і т, в. Наприклад, яе иеречу, що фарбовані скелети звпчайпо довуоголові, але звістні Й виїмки -- впр. у Бобріпекого Курганы Ш с. 54 і 140 опублікований оден похорон, де фарбований скелет був короткоголовий -- показчик 89,3. Отже такі загальні вислови ше повинні робити ся, хоч я й признаю, що виїмки не збивають іще загальної характернотики пеолйтичной дюдности як довгоголової (тиж більше, що похорови з фарбованими скелетами заходять і в часи металічної, чи греходової культури). 5. Мідь (дав. с. 33). Про ндяну технику взагаді — Масн Пе КарГеглей іп Еагора чо №т УетЬё 3$ 2аг КаНиг дер Іпдорегтапеп, 2 вил. бва 1893, для Угорщини — Ри] 52у Ге КирГег?тей іп Опеаги, 1884. Галицькі нахідки вказані в сій праці Муха, і в Оезіетгеісь-йпо. Мопагебіе Но М/огі ип@ ВІ, угорсько-руські -- у Муха 1 Пульского, З центральної України нахідки (Мухови незвієці) -- Ханенко Древности Шрядніпроввя Тс. 14 (тут видано 7 мідяних сокір ріжанх форм, серв, енис 1 долото з КиТвщипи, серп і спис з Катернноєлавщини, з-нал Дніпрових порогів); Антоновичъ Археолотяческая карта Кіев. г. с. 77 (відяна сокіра знайдепа разох в брошабю); Сбиннскій Археол. карта Подольск. губ, с. 45, 81, 97 (нідяві сокіри) (одначе на такі загальні зтадки не все можна покластись). Звістка про відяні пож ,серповидні" і сокірки з Блисаветградського пов. в Археологическвх извйстях 1895 є, 371. Далі -- більшлин гніздами міль виєтупає в басейні Дона: розкопки & нахідки з Задонського й Зекляйського пов. Воронізької тубернії (с. Скорняківка і Скакун) -- про них Сизовъ Єкорпяковокіе курганы Воройежской губ. -- Древности воск. арх. общ, т. ХШ, Спицынъ Обоарінів — Труды отд. слав. арх, т. Те. 134; річи (ошиси, сокпря, долота) в москов. історичні музею (Показчик вид. 1893 р. с. 46-71 600, скакунівські нахідки записані тут бропзовихи). Особливо інтересні тутешні МОГИЛИ, Де знайшли ся сазі камяці і мідяні вироби. Без сунніву, й серед иныших колекций ,бронзовнх річей" знайдеть ся чимало мідялях, тиж більше що хемічного яналізу авичайно ие робить ся, Й відяні предиети дуже часто з поміж бронзових пе вялучають ся, Так в тій же виданню д. Ханецка одна табляця має підцись:

преднете з міди й бронзн. В богат публікації Штукенберга Матергалы для нзученія юВдкаго (броязоваго) вфка восточной полосы Ивропейской Россіи (Извёстя Общества археологи, истори и зтиографін пра Вазанекомь университеті, 1991 т, ХУП) також в суміш подані жідяні й бронзові річи, Не ароблено вкіниї нічого для відріжнення мідяших виробів старших від бронви від пізнійтих. Чутки про сліди давньої експльоатації мідяної руди у нас (Бурачкова Объяснительная записка — Древности Моск. общ. е. 19, Ястребова Обозрѣне древностей Херсонской губ. с. 28, Нідерлє є, 208) до тепер не справджен!, скільки знаю. 6. Погляди на бронзову культуру в східній Европі (див. с. 34). Погляд, що бронзової культури в східній Еврош не було, висловив уже Воцель в Аріпапаїйпреп 4ег Бопизенеп безеїївснайї 4ег М/із., УТ Роее т. Ш, і нерав він повторяв ся потіх в більш або меньш категоричній фермі, див. нпр. Конпп-Задомякі Фіе Напдеїзвігавзеп. дег Сиесвеп цп@ Вотаєк Чигей баз Кійзедерієї Чег Одег, УУеісПєеі, доз Дріерег пра №етеп с. ХІ.-- ХІІ, Саноквасовь — Антропологическая выставка Ш с. 349 - 3, Бобринекій Курганы близь м. Сифлы. Найбільш авторитетним 1 рішучих заступником сього погляда зістаєть ся проф. Антопович; на жаль, його реферати в сій справі в кнївськіх історичніж товаристві 1 на вілепськім з'їзді не надруковані короткі резюме див. в Чтеніях каїв. істор. тов. т. У с. 4—5, Трудах ЇХ в'їзла т. П протоколи с. 74--5 1 справоздание а за@дань в Йеторическік Обозрішію 1894 р. В першіж 18 згаданих рефератів проф. Антонович уважав кодніпряйську бронзу останками по ордах, що переходили ваші краї -- Гунах, Аварах, Уграх; в други він впводить й з торговельних зносцн, зазначаючи дороги сих останніх; істпованиє бропзової культури він признає тільки на заході нашої території (за лішією Смотрича і зах. Буга) 1 на Чорпоморю. Йвьший авторитетний археольог проф. Анучік (Труди ТХ в'ївла т. И с. 75--6), колифікуючи погляди проф. Антоновича, з ріжпимн застережепями признавав бропзову культуру в східній Вівролі, в тіж ровумінию, що в певкі часи бронза уживана ея для велких виробів більще иж зеліво, хоч би зелізо й було відоме вже. Рішучих оборонцех україської бронзовой культури вшступив проф. НТдерле -- рос. вид, (ЧеловЕчество въ донстор. времени) с. 326 і далі; але його доводи апріорві й гіпотетичні, До вказаних в тексті находок і колєкцій бронви додати опущене при складанню: Ханенко Древности Поднѣпровья вип. І табл, Х-- ХП, Труды УШ събада т. ЇУ с. 59.

ПОХОРОНИ 3 КОНЕМ, КАМЯНІ БАБИ 485 7. Похорони з конем і камяні баби (диз. с. 41). Значіннє сих памяток Й їх етнографічна приналежність вняснила ся вже досить певно, але тільки в останніх літах. Дуже недавно що до похоронів з конем приймало ся об'ясненнє проф, Антоновича, що бачив в них похорони словянськ! (Полян) — його Раскопки въ стран Древлянь, і численні реферати, нор. в Трудах УЦІ съфада ТУ с. 69. Одпаче коли почали такі похоропи викривати ся в більших масах по всйн стецовіх чорнокорськія поясі, се мусіхо таким об'яснециєм луче захитати. Рочинкон нового погляду виступив особливо пок. Бранденбурі, в рефереті „Какому племепи иогуть быть припнезны тб изъ язычеекихь когиль Кієвской губ., вв которыхь вибеті съ покойнаками погребены остовы убитыхъ лошадей“ — Труды Х єьфада т, І, діскусія также т. Ш с. 67--8, і на ХИ з'їзді, з поводу реферата Городнова: Погребене сь коненъ въ Европейской Россій (Извѣстя ХП євбзда с. 30), Також Спицынъ Кургацеї кіевокихь Торковь и Берендфевь-- Труды отд. слав. врівологіа т. ГУ, Ханенко Древноети ШПрядніпровоя ТУ ©. 19—14. В діскусії на харківськім (ХИ) в'їзді справа етнографічної приналеж - ности енх похоронів призвана не ясною — так висловив ся павіть сам Вранденбург. Треба додати хаше — в детайлях, то значить — не ясно, фо яких саже часах сі похорони з'явлнють ся, до яких саних орд належать; але що маємо тут осташки турецьких орд, не вожна сухнівати ся. Также ясна справа ніввічних ногил сього типа -- в полудневій Київщині; се ногали Чорпих Клобуків, На призначеннє й припалежлість каняних баб кинули сьвітло вілкритя в нівпічній Монголії, гроблені в 1890-х рр. Уже Радяов у своїх АЇНйгкізсрпе Іпєсігійеп вказав на подібність каняних баб до старо-турецьких ,балбалів", вамогальних статуй а УЛ в., знайдених там, і висловив гадку, що саме слово „баба“ -- се тільки змінене „балбал“, Се потвердило звістку, дану ще Рюйсброком, що камяш баби — шажогитьні панятки Половнів (Весцей де уоуарез ТУ с. 237). Новійші досліди потаерджують звязь їх а могилами кочовників; лишаєть ся пише докладнійше уставити їх хронольогію і еволюцію типів. Див. Бранденбургь Въ вопросу о каненныхъ бабахь -- Труды УШ съфзда т. Ш; Кулаковскй Къ вопросу о кашенныть бабахъ — Археоя, извфетя, 1898; Мустафинъ Кашенныя бабы (Проток туркестан. люб. археол., 1898). реферати —. Трифильева Археологич. экскурся въ Кукнискій у. в Веселовского Новый тлпъ каненцыхъ бабь — Изввемя ХИ свьбела с. 157 і 291; Миллеръ Археологическія изыскавя въ окрестностяхъ Таганрога — Археолог. літопись 1903; УМоїкоу её МШег Ьез гбсепіеє 1оиШез ргёз ди Тарапгор её 1ез кашеппауа Баба — ВиШени её шеготез фе Па 806. @ Арпібгороіоріег, 1903.

8. Антропольогічкий тип ранньої зелізної культури на Україні (с. 41). Звичайно говорить ся про тип скатський, чи „скнтоько-сариатсъкий“, але се понятє о стільки широке, елементи культури, що його характеризують, так широко розпросторен, в додатку охорони снх типів так часто кожбінують ся з пізнійшищи в одшх могилах, що про характеристичний зантропольогічний тип 1х при теперішній сташі аптропольогічнах доелідів приходить ся говорити з дуже великою обережністю. Перші певні наукові спостережепня принесла статя Бора в Древностях Геродотовой Скивій т, Ї, про черепи в Луговой когили (повторзпа з ржаник притками в Агсбіу г Аоібгороіодіс 1877, 1 в статі Ботданова); Бер помряв 5 черепів, було 3 шпроких 1 З довгих, Богданов у свой розвідці О могилахь скивосариатской эпохи въ Нолтавской губерній и о краніологід Скиеовъ (Антропологичеекая выставка, Ш і потія в ОчеШе езЁ Іа гасе) розпоряджав патермалом з Посуля (аксютипецькі могили), себ то з території, що на мій погляд лежала далеко ва гранндями Скитиї; нічого дивного, що тує довгоголові рішучо переважають (10 довгоголових 1 | короткоголовий), навпаки — се факт зуже інцтересний для розріжнення скетевко сарматської культури від скитського ларода; не вважлаши на се, Богданов вивів хибцо, що Скити були довгоголовою расою. Талько-Гринцевич в свой праці Ргхусхупек до рохпапіа за Киграпомедо Огату (Мабегуа!у апігор.-еіпогт. ТУ) до скатевко! категорії зачислив 15 до 18 черепів з тих якимя ровпоряджав (в ріжних місцях праці подає їх ріжно), з них б довгих, 4 коротких, й середніх (75 до 77), але всі вони походять з полудневої части Київської гГуберлії (иотихи з під Холодного Яру й Рижанівки — див, с. 6), і в деяких з снх ногил скитський тип ие ввражений досить сяльно- (додати-б кожна дещо з Шт. розкопок Бобрінекого -- нар. с. 224 й ив.). В кождім разі матеріал так малий і так мало характеристичний, що про короткотолову скитську расу не ножиа ще так категорично говорити, як товорять (вир. Бобринскій ор. с. НІ с, УП). Про антропольогічний тип турецьких могил (з кояем) каємо ше дуже жало спостережень, бо й самий зни зрештою тільки недавно вияснив ся в своїй окремішпостя (в цитованій студиї д. Талька-Гринцевича нпр. такі нохорови втяглені кіж полянські -- е. 6). Див. Шокровского О черепахъ кочевнаковь — Труды ХЕ еъфада Ш с. І5і--2, пор. Древности Придийпровья Ханенка [У с. 19. 9. Індоввропейська правітчина (див. с. 43). Вперше з важнійшини аргументами за евролейську правітчину виступив Бевфей в 1869 р., в переднові до УУбгіегрией йег таовегтапієсреп Стипієргаспе Фіка, Найбільш сомдно уаріужентовав теорію східноевропейської правітчиви Шрадер Зргаенуегесвоюе ап ПОтре-

ІНДОЕВРОПЕЙСЬКА ПРАВІТЧИНА 487 зепісрівз с. 614 і далі і Веаїехісоп 5. у. ШеБеїтаї йег Гадореутапеп ; він кладе її ва границі Европи Й Азії, в стецових просторах коло середньої Волги. Його погляди поліляють, або зближають ся до них й иньші чноленні учені, напр. Еа. Моуст беземеМе дез АШегійштя (Г с. 514, Пе. 40 зди.), Нужеу 'Тне Агуап апезіїоп ап Ше ргебізіогіс шап — Хіпеїселій Сепіцгу, 1890, 5. Ветась Т’омете дез Атуепз, 1899, г. $ейсг Пе Неїшаї йег Тпйодегпапеп, 1894, А. Кеапе Еіппіоду, 1896, О. Вгепасг ЕповтарЫе дег дегшапізспеп З{ашите (Сгапагіз5 ег зсгтаю. РЬіоіорів, Вгз8. топ Раці, Щ?), 0, Кеппень — Матеріалы къ вопросу о первовачальной родни и первобытнонъ родетвВ индоевропейекато и фииноуторскаго племени — Журналь М, Н. Пр, 1886, УШ—ГХ и статі в АмфапЯ 18901 1891 (носуває границю на північний охіл, на фіпське пограниче), РК. Баїсе| ПОтзргопр апа 4іе У/апдегиюреп 4ег Убікег (Вегієїне 4ег Зйсрзівспеп Сеєсіїзспай дег М/іззеп» зспайеп га Гери, ріі.-із|. С1, т. 50 152, 1898 1 1900 -- тільки розширяє ею правітчину безмрно в усі боки, вимагаючи простору) де МісПаєіїз Р'огівіпе дерії ТПпдо-Когореї, 1903 (ніж Дунаев і Дніпрок) іт. и, Ипьщі, прийкаючи европейську правітчину, узіщували її ннакше — в центральній Европ як Р. Ктебевиег Кіпівійало іп дів беземеще дег Стіесрізспеп ЗргасПе, 1896. В цептральній і східній як Сппо Рогзепопреп й Серіеїе дег аїйоп Убікегкапде, 1871, В землях середнього Дунаю як Тотазерек КтИЖ дег Зет МаергеМеп йрег зсулзейеп М№огйсп, $ Німеччині лк берег дог Кпіхуїкеї| й переєебісійе дег Мопясі- Вен, 1871 або недавно М. МасЪ Рае Нсітає дег Іпфогегтавеп, 1908 (північна Німеччина з Данією й полудневою Швецією) та Козвта Ме іпдовегтлапівспе Егаре агепдлоїовізсії реапіуготіеі (Деїнзенгі; г Ето» Юре, 1902). На балтийськін побережу як Н. Нігі Ме Огреітаї дег Тпаовегталеп (Гадорегтапієспе Когвспипдеп, 1892) і десь тажже І. №ейеге О рйуоди Зіочаюй, 1890 (на півночи, в сусідстві Балтийського нора). В полудневій Скандинавії як Репка Огісіпеє агасае, 1883, Пе Негкопії 4ег Агег, 188669). Навіть на британських островах (тоді ще мовляв злучених з Данією й Сканлинавією) як де Баропве Ї.Агіеп 1899. *) Пенка, як перед ния Пеше (Розєре -- Ме Агіег, 1888), пробував означити правітчицу з антропольойчного погляду: де могла витворити ся біла раса; Пеше вказував на пинські болота і уважав сю білу расу альбіцовані, Пепка виводить И в впливу воткого і знаного климату центральної й західньої Евронин, і звідти раса ся (біла і довгоголова) иала перейти в Скапдпнавію (Ме Епізієвипр бег агізспеп Базее -- Апзіалі, 1891).

З противників назву М. Мілєра Віоргаррісв ої угог45 апа Ше Коше ої Нре Агуаз, 1888, Тіпеє Іесіоге5 оп Че 5сіспсе ої Іапроаєе, 1889, чап деп СПеуп ФР'огідіпе спгорбеппе дез Агуаз, 1889, Зсітаїді Дів Огрейла дег Іпфодегттапеп, 1890, Вгадке Съег Мейойе цпд Етрерпізве дег агізсівеп АШегідтпечізвенасраї, 1890. Згадаю ше праню Уйфальві (ОИаму Сі. Гез Атуепз ац пог@ её за 5ид 4е Г Біздоп- Конев, 1896): студіюючи залюдпелнє сієї гідотетачної азійської правітчини, він приходить до виволу, що вона не могла бути в дійсности правітчнною Індоевропейців (резюне про правітчину е. 431). Див. до сього ще @. Сароз Гез підгаїоп5 єійпідцеє еп Азіс Сепітаів ап роіпі де упе реортарпіде (Апійгороіосіє 1894). 10. Готи і Венеди на Балтийськім побережу (лив. с. 53). У Штолєвея Тотв сидять це при морі, & нодальше, над жорен же сидять Венеди. Се представленяє поправляють ріжпичк способази ів ріжних мотив!в. З одного боку відсувають Венедв від побережа, даючи місце АезИ-ям, з другого боку посувають изд море тдтські осади. Згадка Цітеаса про Тотів над жорен (у Плінія ХХХУП 8 35 — буюпез) перестала бути аріументою, вл коли Мілєнгоф поправив її ца "Тепіопез {Решзейе АНегіритекипде [ с. 479). Деякі історпки (от впр. МПейегя- Пеіта-Дайп безсбісіве дог Убікегчуаюдетцпу Ї с. 145) мотивували уміщение ГЇотів вад морем тим, що вони шізнійше цоказують обзнание з морем; але в дійсноста вони показують зовсїх противив. Недавно Браун (Равмеканія с. 29, пор, 331) містив Готів над иореи, опираючи ся на оповіданню Йордана (гл. 3) -- джерелі також, розумієть ся, непевини (сви Б, бачить в цім недокладности). Дяв. іще Ном Убікегіаїв! с. 58. Аргушенти сопіга дяв. нир. у Брехера ор. с. с. 820; він вказує на Тацита, але для Брауна вар. Тацит і Птолемей говорять про ріжні стадиї в ніїращії Тов. Мілєвгоф відсував віл воря Венедів, думаючи, що вони опинидн ся у Птолемея на північ від Гоа тому тільки, бо вабракло їх місця па сході. Таку галку мали й иньшЕ, напр. Реслєр Уейрипік, дег Зіамізепеп Апзіедапа с. 80, Браун ор. с. 39 (але відкликує потім), й ия. Але аргужент Мілентофа віднаде при погляді хоч би ва долучену ло Ного-ж книги вапу Птолецеєвої Сарматії, Браун, відступаючи від сього погляда, для погодження Нтоленея зі звісткою Тацита робить иньше припущение -- ЩО Венеди означають і Слован і Литву (с. 334), вле сей вдогад, поділюва: нвй і иньшини (нир. Нідерлє біагоубке 2ргАту с. 44) противить ся всій сум: наших відощоєтеї, 1 викликав рішучу вілправу. Дуже важнях для історії кольонізації було піднесене лінгвістаки спостережевие, що в найдавнійші часи Фіни стикали ся (десь значить коло Валтийського моря) в готськими Й Хитовськихи народами і аж пі?"

СЛОВИНСЬКА ПРАБІТЧИНА 489 нійше, но розділі ца свой головні галузи -- західню й екідшю, етріли ся з Словяражи. Готські еленепти в фінській мові признають ей старшими від готеьгої ховн Ульфіли, зшачить палежать до часів перед тотською міграцією, і тоді готська й литовська кольонізація нала-5 іти клином ми фінською й словянсокою, відрізуючи Словян від моря. Див. интовми прані Тонсопа, Долвера, Азрешо Та Позотопорцле 52105 её Те Ниоіх. Одпаче єї спостереженил треба ще доклаянійнв й ріжносторотнійіпше неревірптр й осьвітити, щоб па їх оепові рекоцетруовати кодьовізаційні відпосиия перед велокою мігранією, 11. Словянська правітчина (лив. в, 56}. Прийняте тепер озвачение словлцськой правітчичи в головиім стрічавно вже у Суропецкого (Зівфиеніо росла погоду «Іоміанькісй — (Реівіа вил. Туровского с. 382) і поті у Шафариха Эюх. 5(агобії, Г, 19 $ 1. Численпах невійщих праць, що стоять ва січ стаповиму, не буду вичпелатн, а згадаю про їх вілміпц, Біличі сі в поодицоких поглядах головно такі: деякі на сході праєловлиську територію протагають в район верхньої Волги й Дону, нньш!, розщиряючи прасловянеьку терше торію на мівнічний схід, ограмичують па Болудновій заході, віддаючи Фасейн Дона чужероднях; деякі протигають еловянські грации далі на захід -- ца вододіл Боєли й Одера, або й до савого Одера. Одчаче від розщирецид на єхід павздержують лословяйські хорографічні еде. менти, хоч можливість такого розшпроппл ще можна категорічно заперечити. Захілию грапицю ставить виразно Птолемей. Нелавно впеловлений адогад (Елерле Зіаготобо хргаху с. 69, 81 Зіагої. Гос. 30), шо слиз вянськ? осади над Дирол могли сягати до моря, опирають ей па вповні довільних здогадах. Не уважаю потрібшии застацовлятноь па нныших, пенаукових 1 фантастичиях розшпреннях словялеької території в рідших теоріях, що уважали Словян тубильнани в Германи, на Базканах і т. и, Шдотавою для них служила тотожність або нолібність 1щен: такпи чином до Словян зачисляли ся впр. Веветн італійські й арморицькі; за тим Мило накручунапие из словяцсько ріжних чужих флеш, на пр. Овебів == Свемв на Словяп, 1 Семношв на Дени і т. 0. Проби -- підперта ої теорії далеко ранійшого словянського розсвлешня на заході 1 нолулневій заході аркедльогічнихи доказали, як то нодибуєно особливо у чеських археольсгів, ие мають зцачінпя, бо сї докази самі потрібують доказів; див, щир. працю Нідерлє, рос. вил, — Челонфчество с. 390 дал, 418 1 далі, й пою рецензію в Записках т. ХХУЇ, йогож О врежени переседеція Славяшь съ сѣвера Карпатевихь горъ въ Вепгрію -- Трулы Х1 съфзда т. П. Огляд сих теорій і їх літератури жив. зрежтою у Крека? с, 313- 6, огляд новійших праць сього напрямну --» Записки Наук, Тов.

ія. Шевченка т. ІП і ХУ, Наук. хроніка. З ковійших праць сього папряму ло нашої історії близше належать: численні студиї нашого вехляка Ом. Шартицького, зведені в його „Старяншйй істориї Галичини", т. |, 1894, баноквасова -- Йзслідованія по шсторій русскаго права, 1—П (1896—7), Филевича Йсторія древней Руси, т. І, 1596 (про них Записки т. У ХУШ). 12. Грецькі кольонії північного берега Чорного моря (ст. 65). Грецькі оселі північного берега Чорного моря мають велику лїтературу, з котрої вичислимо тілько дещо важційше або новійше. Заральнійше: нопографія Бека в Шт, Согриз іпзегіріопц Стаесатит (розд, ХЕ), КоеШег бієзагатеіїс Зептїйеп І1--1, 1850, Уваровь ИвелЕдованія о древностяхь южной Росеш, 1851 (теж по французьки 1855}, Кене Описане нузеуна кн. В. Кочубея І-- (теж по французьки 1857), Е. Мага]! Тез соіопіе5 де Їа сбіе пога - опезё де Іа гаєг Моше дероіз 1е БапоБе уозда’ аи Вов — Метотез де №№ зоо @ агсібоюме де 5. Реїегєроцгіє, И. Беккерь Берегь Понта Жвксинскаго ость Истра до Борнеевна — Записки одеські т. Ш, Когрідег Гертбаеб ее зеп ЧеозгарШе (вид. 2, 1877), ТПітіод Де сімііайбиє дцає а Стаєсіє іо Срегзопезо ТПаптіса сопаНае Гаетат, 1884, Вагефпег, Ге Везедеїшпу дег Казіеп 4ез Зєрмагасп Меетез дигсі Фе Міїсзіег, 1884, @. Негтарего Кате безеріспіс Чег аПриесЬ. Соїопізаїіоп, 1892 (Сйрегзіо П), Ростовцевъ Рижсків гарниаоны на Таврическомъ полуостровб — Ж. М.Н. П. 1900, Ш, Мотшпзеп Вдтієсіе бСезерієріе т. У га. УИ, Е, Меуєг СезсЫсЫе АЦегиияз П 85286--9, 419, Толстой 1 Кондаковъ Руєсскія древность т. 1, Мойїег Напарисі 4ег АШегіпиштаміявензспій т, Ш, Спеціальне. -- Для "три: Беккера Гражланекій быть Тиратовъ, 1849, Брунь Черпошорье т. Ї, фонь- Штернь О посл8днокь раеконкахъвъ Авкернан® (Записки од. ХХШ внясняе справу місця давпьої Тірв), Кочубинскйй Тура (Турась) - БЕлгородь-Аккермань и его новая лапидарная надпись отъ 1154 г. (1Ый.). Для Ольбії -- Латищевъ Масльдованія объ истори и государствепномъ строї Ольвш, 1887. Про повійші нахідки і розкопки окріх Озчетів (як низше) ще фоц-Штерп в протоколах одеського іст. тов. - Записки ол. т. ХХІ, і Фарнаковскій в Извбстіях археолотической конмиссій, вип, Ш і УПІ (Раскопка некрополя Ольвія въ 1901 г.), Кіев. Стар. 1903, Х!. Для Херсонеса: Кене Ивслідованія объ истори и древпостяхъ Херсонисв Тавр. 1848. Вескег Ріє НегаМеойзене Наїріпзеі, 1856, ВатБаца [етрие ртес ай Х зійсів — Сопфап а Рогріугоєбпдіє, 1870, вскурс про Херсонес с. 454 і далі. Брунь Чернонорье т. І. Мансветовъ — Историческое описан!е древнаго Херсониса, 1872. Латы-

ГРЕЦЬКІ КОЛЬОНІЇ 491 шевь — Эпиграфическ!я данныя о государственнонъ устройств Херсокиса Таврич. Ж. М. Н. 1. 1884, У1. Толетой і Кондаковь Русекія древности т. ГУ. Статі Мальжберга 1 Орєшнікова про розкопки 1888 і 1889 р. в Матеріалахь по археол, Россі М 7. Бертье Делегардь Надпись вреионн инператора Зенона, въ связи съ отрывкани изъ истори Херсонеса, — Запиеки одеського історичного товариства т. ХУЇ і йогож Раскопки Херсовися, 1803 (Матеріали по археоломи Фоссій изд. археол. ком. М. 19). Зсппенійвмігів Лог СезсЫсЫйе хоп СБегзоп (Зеразюро} іп Твигіеп, Берлік, 1897. Селлваповъ О Херсонес® Тавричеекоюь, Од. 1898, Латышев Наднись о постройк Херсонесской ст5ны 1901 (Изв\стйв археол. ком. 1). Тронйпкій Древибйшій хранът въ Херсонесв — Извепя ХИ сьбада, 1902. Про вене Херсонеса дрібні завітки фон-ЇШтерна в бапноках одеських т. ХХ і ХХИ. Справовдацпя з новійших розкопок Костюшко-Валюжинича в Изв\стях археол, ком. (вии, ГТУ, з рр. 1899—1901). Для Папткацен і Боспорського царства: Спаєскій Босфоръ Кнмиерійскій, 1846, Ашикь Воспорское царетво, 1847, Апіїдціїєз ди Возрвоге Сиптбгюц, 1854, Григорьевъ в збірнику Россія и Авія, Орібщивковь Восфорь Кихнерійскій въ ецоху Спартокидовь 1884, монографія Латишева на встулі П т. Іозегірйопе5 (1890), Мельниковъ - Разведенковь Воспоръ Кимжмерійскій въ эпоху Спартокидовь, 1896 (Сборникъ для ксученія изстностей и племенъ Кавказа т. ХХІ), Кулаковокій къ шеторін Боспора Кикмерійскаго въ конц УГ в, - Вивавтійскій врехенникъ 1896. Про новійші систематичні розкопки старого міста справоздания (а р. 1899--1901) Думберга і Шкориала в Извѣотях археол. ком. 1-- УП. Для Тананн спеціально: Герць Археологическая топографія Тананскаго полуострова і Историческій обзоръ археолог. ввелідовавій ва Танан. пол. — Собр. соч, т. | | П, 1898. Забблинь Обвясненів Страбоновыхъ свидѣтельствъ о мВетвоетяхь Воспора Как. — Труди Ш археол. в'ївда т. ЦП. Паначовний Старолавн! грецькі кольогії боспорські в межах теп. Кубанськой области -- Записки Н. товариства 1 Шевченка т. ТП. Сысоевъ Краткій археол. очеркь Кубанской области п Черноморской губ. — Кубанскій сборникъ ТУ, 1897. Веселовекій Курганы Кубанской обл, въ період, рии. владычества — Йзвістія ХИ еъфзда є. 1569 —161. Для Таамеа — Дєонтєв в Процилях т. ТУ, Отчети артеол. ком. з 1870--1 р. Киіграфічний матеріал зібрав Латишев в ШизсирЯопез огае зеріепігіопаїів Ропії Бихіпі, І, Пі ЛУ, 1885—1901, додатки: Греческія и їатицекія надписн, найденныя въ 1889—91 г, теж з 1892--4 р. і 1895—8 (в Матерівлах по архооломи Россій 1899, 1894 і 1899 — війшли ло части в т. ТУ). Греческія в латин. надписи, пайденныя

въ Южной Россін въ 1901 году. -- Извієтія археолог. кох., 1\, Сборникъ греческихъ надписей христіднокить врененъ, 1896. Тексти грецьких авторів для нашого побережа зібрані у Латишева Йзвіветія древнихъ писателей о Скивій и Кавказі (вийшло три випуски). Нумізматичний матеріал найшовнійше зібраний у Бурачкова Общій каталогь но» неть, принадлежащихь эллинекоиъ колошяиъ на с$вернонъ берегу Черпаго коря, 1884, новійше — Шодшиваловь Монеты царей Босфора кикиерійскаго в Записках одеського історичного товараства т, ХУ. В тихже Записках взагалі містить ся маса дрібних розвідок і матеріалів до історії грецьких кольоній нашого побережа; теж і в трудах УТ археол. з їзда. Справоздання з находок в Отчетах археолог. конвнесш. Дрібпійша 61- бліографія для Крижма див. в показчику Маркевича Тапгіса, І- ЦП, для кавказького побережа — в давнійшій праці Міанеарова ВіБіїортарііа сацпсазіса еї ігапзсашсазіса, 1874. 13. Література понтийської торговлї Грекв (див. с. 75). Про понтийську торговлю взагалі окр!м цитованих статей фон- Штерна (див. с. 65 і 77) ще коротка стулия Прелера Оерег діє Ведецішпє феє ЗсПмаглеп Меегеє Ейг депо Напдеї цпй Уеккейг йег аіеп Мей —- Ацеремаріїе Ацізділе, Пегацєє. уоп КоШег, 1564. Спеціально про рибний прознсел: КоШег Тухусс си гесрегерез заг МБізіоіге еї 8цг 1ез апйслиібвє Чез ресіогівє Че іа Кизые табгійіопаїв (Мопуеачх штбіпоїге5 де Р Асад. де 5. Реіегзбоцтр, УТ з. у. 1), теж Воппе| Веіікасе тиг АПегівитавкипде КВиззапйз І с. 97--9, де вказана і новійша література. Шро хлібну торговлю -- нногословна розвідка С, Реггої [а сопитегсе 4е$ сбгедіє5 еп АНіцис ай ТУ відсів ауапі поїге бте — Аїїбпеє еї 1е гоуааше ди Воєріоге Сітпаібгіеп, Веуче Візогієше 1877, ЇМ, Мишенко Торговын спошешя Авинекой республики съ царями Босфора -- київські Универент. Извѣстія, 1878, теж у Латишева Ольвія гл, [. Чорноворської торговлі дотикаєть ся почасти звістна праця Садовского Юго: Бапдїоче, звичайло в нінецкіш церекладі Кона: ріе Напдеїввітаєєеп 4ег Отієесбеп по Добтаєв дцесі фаз КИдезсорієї Чег Одег, У/вісівеї, дев Ошерг оп №етеп ап дів бозіайе дез Ва5епеп Меегез (1877), але ся каяжка взагалі низша ©3061 репутації, мае богато довільностей і балануцтв, Спеціально звістна находка коло Шубина в Зах. Прусії пібп то ольбійських нонет, що давала підвалину до ВВ" водів про торговельні зносиши Ольбії в Балтийським побережем, тратить своє значіннє супроти новійших означень тих конет, -- що то мопети не ольбійські, а атенські — див, Різзадег Рів ргаНізіогізспе Репкш&ег дег Ргоуіпа У/езіргецєвеп цпй 4ег апртепхепаеп беыее, 1887, с. 571 13.

скития 498 — [4. Література Геродотової Єкитиї (див. с, 79), Об'яснениє Геродотових звісток про Скитию і взагалі екитське пкзаниє має цілу літературу; назвено лише важнійше або новійше: Тецзз Ріе Депівсіеп ппй діє Масіфагвідпоте (1837). ТЖегі беортарііе дег бтівспеп ип Вдтег, ПІ. 2 — Зкуїіеп (1846). УПевіег Тпе веортарпу ої Негойойдв, 1854. Меитапи Р!е ЧеПепеп іп ЗкуШепіапде (1855). Древностя Геродотовой Скивій, т. Е1 ЇЇ, 1865 11873. Забблинь Исторія русской жизни І, 1876, Кірісг Даг Зкуїпепігаре, 1878 (Мій. Апіптор. рез. м МПеп) Брупъ — в збірнику Черионорье 1 -- П (1879 —1880). Нор. майег Діє сеортаррівсіе Та{] пасн деп Апрабеп Негодоез ши Вегаск. зеіпег Уогдйпрег, 1881 {ВесВепрего, ЗапгеєБегіс 0). Воппе!ї Веійгйре заго АНетівуцтівкопде Воєзіапдз, | (1382), (Сопезі Овіецгордівсне Уевгіднізве Рег Негодої, 18883 (Ргостатт 4. бути. Оипедіїприга). Заусе ТВе апсієпі Етригез о! №о Казі. Негодоюз 1--ПІ, 1883 (против Його скептячних поглядів впступив Ф. Мищепко з статяни: Былъ. хи Геродоть вт предблахь Южной Россін, К. Старипа 1886, УГ, и Не въ ру строгій судъ надъ Геродотоюв — передр. при Пт. його перекладу Геродота). Слиокваеозъ Мсторія русекаго права вид. 1884, П (в вил. 1888 р. т. Г). Мат Баз Гапд бог ЗКуїеп Бе Негодоё (Заах, 1885). Деппо-Давплевокій Скивемя древности, 1887 (Записки петерб, зртеологяч. общества т. ГУ). Мнллеръ — Осетиноків этюлы т, Ш (екекурс П). Тотазенек Кгібк дег АНежеп Масйлещей йБег деп ЗкуїВізснеп Мог4еп — бійсаавзрегісріо 4ег УМіопег АЕ, т, 115 і 117, Ргезя Ге ЗКуїеп - Заксл, діє Отумег Чсг Сбегтапеп, А. НапуеНе Сборгаріїіе 4 Нёгойой (Беупе де р№й., 1889). Толстой 1 Кондаковь Русекія древности т. П (1859). Кгапій Раз ЗКуїнспіапф пас» Ногойобоз (Хепе Запграсбег Гаг РЕ, 1890, Г), і Фе $ебсп Кійзве ЭкуНыепз пасії Негодоїз Вотісірі, 1894 (Коїигі, Кезізертіїв). Мищенко -- крік згаданого статі в Ж. М. Н. її. 1896 ки, У 1 ХИ, Фалолог, Обозріній 1898 1 дальші. Рейдеко Нотойоб а ргаміазі Эютава (Сез. Мизеши, 1901). Браунъ Разыскашя (екскурс, с. 998 і далі, овобливе широко про Геррос — він кладе його па верхівах р. Молочної), В нашій літературі про Скитів написав богато цеб. О. Нартицький, але 8 „сховянського“ становища (Белика Словянська держава перед двома тисячами літ, 1889, Старнива історця Галичили, 1894). 15. Національність Синт (лив. с. 85). Вичисляти ріжні погляди ша національність Скимв було-б дуже довго — і безилодно. Давнійше росповсюднепий поглад па Скитів як на Туранців, що заступали нир. Нібур, Бек, Найнан (головка праця сього язпряну), екритвкував Шіфнер в Мбіаюреє азіайдцеє петерб. академін 1856 т. П і Всеволод Мілер Осотинскй этюды т. Ш. Міщачею людні-

«494 ПРИМІТКИ 16--7. РУМУНСЬКЕ ПИТАННЄ стю уважали Скатів Фр. Мілєр, Бажбері, Мищенко, Латишев 1 сам Всеволод Мілєр по части. іранський початок Скитів докладно доводив вже Цайе -- Ге Ремзевеп по &е Масібатвійвиме ©. 285 ву., головно «етнольогічнийи подібностями, Лішівістячний звязок (китів з Іранцячу доведений був докладно працею Мілєнгофа брег Негкций ива ЗргасПпе дег ропіїзспеп ЭКушеп пай баглайеп — Мопаївіегісїйе дег Вегіїпет Акадепие 1866 (передруковано з додатками в т. Ш його Фоцізсьо АШегімлзькцпо, виказ іранських слів див. па ©. 199). Дальшии важвии придбанием для сієї справи були праці иосковського професора Зе, Мілєра, що виходив з спеціальних студий пад Осетинанн, — Осетинсків этюды т. Ш, 1887, Эпиграфическе слѣды иранства па юг5 Россі! Журналъ Мин. Нар. Просв. 1886, ГХ (в скороченню увійшла в сет, эт.) 1 йогож етнольойчна студия: Черты старины въ предашяхъ п биті Осетинт №4. 1889, УШ; сам Мілєр одначе уважає Транцязи напевпо тільки Саршатів і закіднік, оседих Окатв, а сидийх, кочових відділяє від них, хоч всі докази їх урало-алтайства признає нестійники. Факти в історії культури і штуки, що в кождім разі вказують на тісші звязку окитсько-саржатської людности з Трапцяин передньої Азії, шіжнесено в згаданій прай Толетого 1 Копдакова т, П. Далі мушу згадати цитовану вже вище розвідку Тохашка Кук дег дПезіеп Маєргіснвеп й. Зкуйєспеп Могйеп і йогож статю в Ацеапй 1883 ч. 36 та Зоо Даг Егкідгипє ег Зргаспе 4ег Зкуїреп, Вегіїп, 1887. 16. Румунське питаннє (див. с. 110). Теорія балканського цоходжешня волоської народности появила ся ще в нивуліз віці, а новійшу, паукову форму й аргушептацію дав й Реелер в свойх славних Вишійпізсре З(адіеп, 1871; ше змодифковона Й обережнійне переведена Томашком -- в ХейзеВЕИ Гас беггееюй. Суши. 1877, воца має й доєї значну вагу в науці, а з політичних Мотвыв ніддержують її особливо угорські учені. Шитанне зійшло на дражляву точку: чи Румупн автохтони в Семагороді, чи півпійші кодьоніста, 1 супроти нинішньої національної угорсько-румунської боротьби в Семи" городі набрало цолітичиного значійня. Се виливає й на напрям румун- ‚въких дослідів, що більше або женьше сильно акцентують неперервану рушунську кольоцівацію в Семитороді. 9 чужоєтюроннії учепих горячо боронить сього погляду Чех Ніч, З літератури останніх десятоліть назву: Ліло Вошег цпй Вотапев ит дсп ФДопамійидето, 1877. Віедегтвасла Ріе Вотапеп ппй їбге Уегргеїйцпа іп Оезієгтеісів, 18717. Нигохагакі Ктартлепів хиг Сезспісьів йег Пипійпеп, 1878. Миомен рег @е Мапіегипреп Чег Вишипеп, 1897 (Депкасізгій а. У/іеп, АК. т. ХХХ). Різ Пъег Арзіатишоо йег Влиайлел, 1880 1 аг гагойлізсі-шпрагієсбег. Жітеійтаре, 1886. Гроть Моравія і Мадьяры, 1881. Васильевокій бо»

САЇДИ КЕЛЬТІВ 495 віти и разсказы византийського болрипа ХІ в. Ж. М. Н. Н. 1881, УП с. 148 і далі (тут тексти в Сесамідепі Зігаїсрісоп з коментарем — текст виданий осібно під сим титулом 1896 р.), Наайзічу Ріе Витапеп цад ге Апзргйс№е, 1883. Хбпоро! Оле бпідте Нізіогідцо — Без Визлашз ай кпоуеп-дде, 1885, йогож критика Реслерової теорії Теогіа ші Вобєзіег і курс історії -- Їзіогіа Вотапіог, 1, 1888, Нізбоіге дез Вошпаїіпя т. І, 1896, Рагіз. Тгадуой: Тахоха рег Отергипр дег Витодпег, 1891. В. Реігісеіса-Наздец Ге Сепесіосіс 4ег Ваїкапудікею -- Влиодйпізсре ЛаНграсіег, 1894, І, АСу Бе ЦаЦетюеве Негкишії дог Випайдот — Ели. Ми- Ней. аиз Опзаги, УГ, 1897. В. Вгіедргеспег Бег серепучйгіїде Зіапа дег Егаро пфег дів НогкапЁ дег Вшайисо (Ргозг. 4. еуапо. дутиаза$ п Неггаапзіаді, 1896). Соогрезки Огетае ебисс аїе готлапіїог, 1901 {Вет {а Ш. ар агіа гот). Репзичапи Нізбоїге де Іа 1апоие готате, 1, 1901, Рамз. Лхебек Ою Вошапеп іп дег Зі44іеп Оайпайепв, 1909, Опсл} Вопией іп роса Тгаала, 1909. 17. Смди кельтизма (див. с. 113). Про сліди кельтивма на нижнім і середнім Дунаю та в карпатських краях — див, Товашка рецензію Пт. Мілєнгофової Пещзейе Аїег- ЧотеКкипйе в СбНїйпсег беісігіоп-Аптеідеп, 1880, с. 300. В. Мис Ше Вазіагпет (як вище) і Бе Задтатк Чег бегтапей (Вейгйре хак @евспіспіє 4ег депізспеп Зргасре, ізо, уоп 1 еуегз, т. ХУЇГ) с. 14 і далі. Браунь Разыскашя (с, 126 і далі). Веселовскй — Извфемя от, рус. языка (14--5, 20). Погодинъ Изъ нсторій слов. дередвиженій с. 96--7. Тонащек, Мух, Браун головно займають ся старина іменами (у Птоленея) -- так крік вказалих кельтських імен на вижнім Дунаю і Дністрі, вони вказують на племенпі назви Таврискв 1 Апартв в карпатських краях (десь из полудневік підгірю), БКотипів в угорських Рудних горах, і денкі міста, ПоГолік шукає кельтських ивів в сучаснйй хоро- Трафії; деякі вказап? нин паралєяї дісно іптересні, але для декотрих ножено вказати словянські ще далеко сильпійші (як Рона, Лівецу ), Найбільше одпаче штереепа може бути шроба об'ясшити назву Галича як „Панять по Кельтах-Галятах, як безперечно заховалась вона в малоавійській Галятії і правдоподібшо — також в гіспашській Талии“. Браув (ор. о, 166—174) дав доснть богато місця сй справі. Справедливо від» кидаючи виводи Галича 8 "ва (сіль), і в польського Б&а, гора, ві одначе сам ке годен знайти шйякого потвердження гіпотезі про нохо- Жженне Галича від Талатів. Галич мовляв руська фориа баїаіх (наш —— *) Перениильский Вяр віп хибно звязує в польськии УЙага, не знаючи староруської форми його — Вягр.

Талац на Дунаю). Але наведені них же паралем — Галичі (бійсв) в словацьких Карпатах прояовляли 6 сажі против такого об'яснення, Тону ак. Веселовский в своїй взагалі прихельній реценсії ,топвальогіює Галича прийняв сота ртапо зайз (с. 15). 18. Східно-германська кольонізація і готська міграція (с. 115). 8 величегної Яїтератури вкажу лише де що. З давпійшого: Лецяє Діе Демівсбоп, з0Ъ уосірия. УУ. Воззе] — монографія про Гомв в енцикльопедії Ерша і Грубера серія Г т, 75. Райтапа Ріс Спе5еПпісіне дек Убікегмапавгипо, Г-Н, 1868—4. Теїсгвспейт - Барп ор. є. т. Т. Паро Кбиюе 4ег бегтапеп, т. П і Ш, йогож Вещзере (езсрієбіо т. | і Огрезе ее т. Г. Далі — МійепНої ор. с, т. П. Н. ВгаФеу ТПе Сойз ош Пе еагіїз| Иез іо Пе ева ої Ше бое дошіпісп іп Зрапіеп, 1888 (Льовдок). В. МасЬ боеп чай Тпрастопсп (Вейгйсо заг безсі. Фег дсизеВ. Зргаспе ХУП). О. бщвейе ипа \. Зсіпіле Рещзейе безсшеве уоп дег Отлей $ ха Кагойпрегп, Г, 1894. В. Варраро Пе КілбїЙо дег боюл їп Чаз тбиизеНе Весь ріє ап? Сопапп, 1899. Браунь Разысканія въ области гото-словяцекихь отяощеній, Г — Готы на Виел, 1899, Вгетег ЕподтарЫе дег Сегтапізепеп Зїдпите (Рад! Стапдтів5 ШІ 2). Теорія чорноморських Готів-Гетів зложепа до актів. За те й лосі ще є оборонит готськой традиції (переказаної Йорданом), що Готи прийшли пал Вислу з Скандилавії, Гатереснійша гадка, піднесена Брауном (ор. с. 327—336), що Готи перед своєю ніграцією на Чорпоморе кілька століть були все в стадії ніграції. Але се поки що не більше як гіпотеза. 19. $рай (див. с. 116). Тхя Сцалів цалежить до дуже трудших історичних загадок. Шафарик (1. 15. 1) уважав їх за несловянське (скитське або чудське) клемя, що жило коло Допу, хоч і признавав їх дійсну приналежнієть невідіяданою загалкою; вій думав, що сей нарід був звістний Слованав, і з його інени виводив слово сцолиь, нсполипь == ИЁант, подібно як з імени Аварів-Обрів виводять словянсый цазви обринъ = оїогаутлу, або з Штодєшеїних Велтів велеть, велетень (по апальотії з пімецьким Нйпеп== Гуши == велотиї) (див. Крек? с. 252—3, педавио ще Веселовокий в Йзвістіях рус. языка 1900, Г). Гадку про несловянство Спалів прийнають з ріжишии відмінами Й яньші, папр. Мілєнтоф, Крек (с. 959, 2549), Ранапорт ор. с, 15, Погодинь (Изъ исторш с. 60). Зпов же Цайс (є. 67). 1 за ним ряд пізційщих учених, як Пальман (безееЩе дог Убікерматдегий Не. 82), Реслер (Побег 4. Хейрцокі дег зіамівейеп Апзіедї ан — Візпорзрегісрів & М/івп. АК. т. 73 с, 77—8), Первольф (в АтеШу иг 51. РІЇ. УГ, 18) й ны, ввязували се {ия з Хліри Прокопія, бачучи

БОЗОМОКІ 497 тут стару назву Словян, а Іловайский (Разыскаи!я о вачал Руси вид. 1889 с. 68) виводив навіть від них імя Полян. Вперше ікя Спахів знаходимо у Діодора: Падог 1 №5 — Сини Іходує-а стають патріархани народів Підо 1 Мали. Отже Під се частива скатеъкого народа, ще до міграції його з-за Танаїса в Европу (ПІ. 43). Звідти перейшли вонп до Паїнія, де виступають в подвійній форші; Гпараєі — Зраїаєі і Марае! — Рае! та містять ся в околицях Танзіса (Міленгоф думав, що тут треба розуміти Якезрт — 0. Айегі, Ш с. 23 і 51). Зрай Йордана мабуть були кинжною ребініскенцією сих Панйв -- Спалеїв 1 годі в Його оповіданню про них шукати якогось дійсного ікени, 20. Возотопі (див, є. 117). 8 популярних толкованнєх Нозомопогит репз шйаа як Роксолянів, трудно згодити ся уже передонсів толу, що івя Роксолянів Йордан знав (с. 18), а тиж часом в еїв місті ні оден кодекс не має нічого подібного до Їх імени. Найправдодолібшійшою уважаю гадку, що ваємо тут назву зови явіевдарну, епічну (див. в покажчику Мемзенового вндапяя Йордана -е. 164, також бігипдгієє дег бели. РАЦ, Пауля Ш? в. 683 (статя Сінояса, і особливо Листок Не4епзаяе с. 60 і далі), хоч ші одно в дотеперішніх толковань се? назви як епічного призвища не прийпяло ся в науці (від говапіо -- червовість, як „руль підстуцні?, Бгапзатацай ,хоробріч, й ин.). 3 иньших, історичинх об’яспень згадаю, що Басілєвсквії (Ж. М. н, П. 1889, УП) звязував Розохогів з прикавкаськиха Оромусхамн Менапдра (Нізі. вт. кліп, ЇЇ с. 55) 1 Росшосокайи Мойсея Каганкатоваца, кавказько-гунським народом. За єши толковапнєм пішов був і Веселовский (Х, М. Н. П. 1889, УЇЮ, але тепер вирік ся сього толкования й вертає, очевидно, до Роксолянів (Извїетія рус. яз. 1900, 1). Їх стрічаєно також і у Шогодіпа Изъ исторш с. 89. Асиваїн (Та Возощопогит репз сі Їе Видісі, 1884) уважав Їх побалтийськияи Германцями, звязуючи сю назву з [100151 — інепем Піведів у Финів, Грін (@еземсЫе д. Фепі, Зргасіс 948) й за ним ичьш думали таки просто про Русь. Гайнцль (Зійгипеарегісціе 9. УМісп, АКай, т. 114) здогадуєть ся, що то ніг бути якийсь словапський нарід і т. и. 21. Перша звістка про Готів на Чорноморю (див. с. 117), Спартіан (Сагасаїоз с. 10) каже: боїбі Сейае фісегенійтг, ацоз Ше (СагасаЙаз), бага ай огіспієшь ‘апёй, іакоціїцагіїв ргасійз 4еусетах. Я трвмаю ся тут звичайного погляду, що сі Тоти дійсно були Тости, Ильші, як нпр. Бессель в Бицикдьопедії Ерша і Грубера с. 99, Кушік О записк® готскато топарха с, 24, Монзен (ор. с. є. 217) дунали, Що тут мова про Темв = Даків, Звістку свою Сцарыан подає на поя-

снепнє злістпого жарту: Каракалю називали Махітиз бебісаз мов би з причини побіди пад Тотами, а в дійсности натякаючи, що Каракаля забив брата — Їету. Не маєшо Ирпчипи не вірити виразый авістці Сцартіана, що то буля Тоти, — 69 Гети були б йову для толкования того призвища каручнійщі, Новійші оніпки сього питацня — Огех!ег СагасаЦаз Див пасп дет Огіепі, 1880 (дісерт., Гале), с. 21; Варрарогі ор. с, с. 19 і далі. Що до поділу Котів, 10 іжена: Стат, Аовігодоїі, Теги, Уієї відгадав Мілєнгоф у Трабелія Нолюпа в попеованих шазвах біотрафії цю. Клявдия (с, 6); по за тим є вови у Аміана, а іня Вестіотів — у пізшійших нисьжедників У--УЇ в. Про розселенне Готськит племен па Чорнокорю новійше -- Раппапорт р. Ш, Тюеме Ге Ктітроепігаве (Раці п. Вгацпе Вейгаре. 1902). 21. Держава Германариха (лив. с. 121). Досі дуже кало зроблено для відповідного зрозуміння Йордановой легенди про Гернанарихову державу. Правда, ща Кепке (Косрке Депізсре Когеєбипрел с, 104 і далі), потіх Беєсель (1. є. с. 156--7) пробували відріжинти те що належцть в вій легенді пародцій саві 1 що — їх літера» турвям перерібкан — Касіодору і Йордану. Реєстр народів вони уважали пізнійшни літературним розвитком ев легенди, що Германарих підбив богато північних народів, виключали з сього тільки Герулів 1 Слован — Венедів, припускаючи, що про них могла згадувати і первіспа сата, (Але такі згадки щогли бути відгомопож простої боротьби Геркашарнха в снып народами). На жаль сей вдоровий, критичний погляд на Герханарихову легепду, ак і скептичні уваги Гріна (Ге депізспе Неїйепзаде с. 8), Шафарика (1. 18. 7), Пальнана (Ге, 46 1 далі) не знайшли дальшого розвитку в наущй. Копстатуючи недорічностя в сій легенд, учені все ще не відважують ся попрощати ся з Герианариховою легендою і що найбільше — пробують її поправати ріжинчи поправкани 1 штучвиии поясненнями; на такім грунті стоять напр. Рітелегайж безсбісііе дег Убікеюталад, П? с. 2 з4., Міленгоф Рецізсбе АНегНииек. Не. 78, Бабе Огоезее ею Т с. У30, Кауфизн Дешієсне безспісріє Те. 102—3, Браупь Размсканія с. 1 (але пор, вамтку па с. 255 —- що інша Чуди належить до часів з перед міграції Готйв) й ин. Старвнпя рослідників були звернені майже виключно по відщіфрованпв того покрученого ряду підбитих народів. Уже Цайс (ор. е. 688 і далі) добачив назви Веси, Мери, Мордви й Черенисів в Йорнандових Уазіпа, Мегепз, Іітіз7 сагіз, і закінчення епз, апа толкував як Готські паростки иногого числа. Сею дорогою пішли й ціанійті дослідники, прийнаючи в значній чаєти його толковацня та пробуючи поправати нпьшй {иена сього ряду. Так Коскінен Тіпфоєв іп Аийпкіз толкував як Чуль ца Аппиз (Ацпикзеп-

РАХРАВЕТАР 499 тпаа), иж Ладожським і Чудським озером, — толкование, прийняте й М;леигофок, але відкинене Снедьнанон, Мілєвнгоф (Пе, 14 1 далі) в боїйезсуба бачив бсой Алана Бременського -- словяшеьку Чудь, в Вгопеаз Перкь (Біариїю, гот. *Вегтапз). В Мамеро колись бачили навить Новгород. На нову дорогу виводить толкование сього ряду Теодор Грічберк в своїй статі Кутаапатікз УФІКег (Леіївеїкій, біг децізспез АШегідті, т. 38, 1895), Віп стоїть на тік етановищу, що сей ряд, бувши уривком, чи цитатою з якоїсь пісні, жістить не сані йкення, а й епітети. Свої об'яснення дає вій більше для приклалу, 1 такий самий безпретенсийний характер мае проба реставрації рітжшічної цілости сеї цитати: 5суШайзіадоз іпахитдія цазіпоргосапе побгепе глогіепо імлпієсапо гбравійдуатв &Шайй преєбпаєсоїда, що мало б значити: ,Скитські народи, що їздять на, возах, шепкавців лук -- Мерян і Мордвян (або й тут д. Г. готовий бачити епітети), мешканців рівнин -- пустельників, народи обовнзані до військової помочи“. Зрештою саке толкованне — річ другорядна, але основиа ідея — ввести більшість слів сього ряду до епічних ев, а цілой рад — да поетичного уривка, луже ціпна. Чи в своїн прототопі ся фраза вязала ся з Герханарихом? Се ножииво, але так сажо могла вона бутн звязаною а ния доперва в літературній редакції Гернанарихової лєїенде. 22. ,Дніпровий городе Готів (днв. с. 123). Найбільш про „Дипровий город" говорить Негуатзара (Ап ай киззез І с. 196): ННбав, пешлюбный сип короля Гейдрека, що пажував в Рейдготії аж до Нагузаа ОП (толвують: хорватських, або карпатських гір, вар. Бахайа -- єтрішких), а столицею мав , Дніпровий город", вимагає від його спадковиця і спла Ангантира, аби віддав йожу половнпу батьківщани; вік жадає: (половину) того великого ліса, що зветь ся Муг- Кіуідг (текний ліє), ту сьвяту могилу, що лежить при шляху (варіант: в Тотеьких краях) (тут розуміють печерські могили, або Аскольдову), ту гарну скалу в Дніпровських місцях, половину замків що мав Гейдрек. Але ся сага досить півня, може ХИ—ЖШ в. (вона кає ріжні варіанти, шізнійті й давнійші частини, докладно час її утворення ие звістиці, эле чізційший характер не підлягає сушніву), Стара пісня про Алилю — Айа-Куїдра, правда, теж каже про ,дніпровські місця, славняй діє, званий у людей Темпою дібровою" (Апбіци. газзез Г с. 35), але се уважаєть ся пізнійшою інтерполяцією, і на те в деякі причини. Пізнпійша Шеня про Ніод'а і Апрап ео, оперта на Негтагзара, поясвяе се до-

кладнійше ; „Славвий ліс, що вветь ся Тенвною дібровою, Та сьвята морила, що стоїть в з6клі Їотів, та славна скала, що стоїть в Двіпрових уівдях:, Й тут, як бачино, вказівки не йдуть далі загальних прикмет, що хиба гіпотетично можуть прикладати ся до Київа, Крія того Вігфусон поправляв в Напідїзгазі, пісні, що на його думку, свом зністом могла належати до УШ-Х в. хоч по мові півиійша, в однім вірші слово @йра (4раре -- глубокий) ка Рапраг, 1 читає: „вони побачили палату Гот!в і кручі берегів Дніпра"; але ся поправка занадто довільна, щоб могла що вебудь значити. Такни чином бачнио, що вс! згадки про , Диїпровиї город" занадто загальні, аби можна було в певностию бачити в Ши Київ, і якісь хоч трошечки докладнійші (хоч все ще дуже загальні) вказівки на Київ мавмо тільки цізльої дати, а часів, коли Київ був сьвітовим вістою, 1 для того під ,Дніпровни городом“ могли сам єпівиі його розуміти (додам, що граматична алаліза , Дніпрового города" вказує, що се властиво не город на Дніпрі, а город якоїсь дітичної особи, званої Диїпром). 8 огляду на се все в літературі довго задовольнялись загальною згадкою пре ,Дніпровий город“, не пробуючи близше означати його місця — Апйоойбз гиззе5 Гр. 119, Купік в Мбіавреє ги8505 1. ПУ. 5 р.,.220. Але їстська теорія, шукаючи, якби звязати Іотів з київською Русию, підсувула тут толкованнє про Київ: Кунік, висовуюча її обережно в своїх екскурсах в Каспію (с. 50), виставив здогад, що може в Двіпровій городі треба бачити Київ (РДапрзіадіг.. Дніпровський город; Київ ?). За нам пішов Брук — Черпоморье И с. 289, пор. 291, Будилович у своїх рефераті на УШ археольогічнік в'їзді, недавиии часани проф. Антокович — Публичныя лекцій по археот. и истори Кіева с.36, Кулаковскій Карта Европ. Сариати с. 31, Браунъ Разыскашя с. 245—6, Рг8- звір Негодої с. 60, Халанскії Кт сказаніявъ объ Олег вбщехе, І й ин. Ісландський учений Вифусон присьвятив був съому нятанию спешальву розвідку (Ріасе ої 4Нс Нашіреом ау, в бани Сещепагу, 1886, що видали (1. Уриезоп 1 Р. Роме) і доводив, що Дніцровий город — то Киїн, що то була столиця Кіферика і Геризпариха (оповіланшя Йордана про державу Германариха приймає віп вповлї). Основну критику його поглядів дали проф. М. Дашкевич в кпівськах Унив. Йвафотіяхь 1886 -- Придебпровье п Кіев'ь по нфкоторыщь паняташкаюь древносЪверной литературы, Ол. Веселовский в Ж. М. Н, И. 1887, 71 і Записки розало-гери. отябленія филот, общ., Т (Спб., 1888): Юевь — градь Двѣпра, і Нейл2е] Юрег @е Негуагагааре (ЗИзипезремене в1- Депської академії т, 114), Я застановив ея над сею гіпотеаою про Гернашаршхову столицю толовно в огляду на готську теорію (про неї мова в ескурсї П).

ОСТАНЕИ ІОТІВ. БОЛГАРИ 501 ан 23. Мтература черноморських останків Готів (див. с. 129). 3 великої © літератури згадаю: Арсенія Готская впархія въ Крыму, Ж. М.Н. И. 1873, 1, В. Григоровича Зашиска аштиквара с по- Жадкі на Калку, 1874, Ф. Бруна Черноморсків Готы (Черноморье т. ЇГ), Куника О запискі готекаго топарха (Записки петерб. акаденін т. 24), Васильевского Житів Гоаниа Готскаго Ж, М. ВН, Ц. 1878, № Тонашка Кірпоіорізспе Когзепипаеп, [Е — Бе боіеп іп Таамепт, 1881. Втаза Їіе Іеісіеп ЗсПіскааів дег Кгипроеи, 1890 (Уайтевіегісь? 4ег Веги. Вагрегзсье іп РеетзБиге) В. Боеме Рів Везів дег бегтапеп ат Зейугагтеп Мееге, 1896, 4. Леег ипа 4іе Ккітроіеп (Раші и, Вгацле Вере, 1902), Ріє Кгішроїевлітаре (пдовегт. Когасікатеп, 1908), @5ые Фіе Кгітадоїво (Р. В, Вейгёве, 1901). Найбільше відожостей насно про крияських Томв; до 80-х рр. ХУ в. жахи зони свою похітичпу оргонівацію, центром її був тен, Мапкуп (дави. Теодоро, 1475 р. завойовали його Турка), а готська впартія перестала тут істновати тільки в 3-1 пол. нивулого віку. Шев ХУЇ в. подорожник Бусбек записзв значне число нішецьких слів від тутешніх Тома; цізяїйше вони потатарились чи потурчались. Останки їх бачать у виведених за 1ип. Катерини з Криму в околиці Мариололя (Маріуполя) Татат. Звістки про кавказьких Тотів далеко біднійші; Леве в згаданій праці, звівши вгадки про пих, Лушає, що останки їх доховались на Ташарськів цівострові до кінця ХУШ в., але єї авістки дуже загальні, щоб ча них кожна було-б оперти ся з певностню, Назву кавказьких Готів — Тетракситів — звязують з Тажатархою == Тнутороканю (Васілевский, Леве). До котрихось з сих Готів належать згадка Слова о полку Ігоревім про „готських краспих лів"; звичайно думають не кримських, але супроти зібравнх Леве відомостей з більшою правдоподібностю кожна цунати на таканськнх, Дунайські Готи (про них особливо у Леве, [Ме Ветегл. У) заникають найскорше: по ЇХ в. нема про них ніяких ввісток, Мтература про початки болгар (до с. 131). Про початок Болгарів важлійше: Цайс є. 710 і далі. Дриновъ Погледь врьгь пронсхождецье-то на българск!й пародь и начало-то на бвітарска-та шсторія, 1869. Реслер Вопайпізспе Зіадіеп гл. У, Лгебек безсыее ег Виівагею, 1876. М. Соколовь Изъ древней истори Бол- Таръ 1879, га. Ш. Бісіеиіась Убікегкопіе ИП гя. У. Куникь О родстав Хагано-Болкаръ сь Чувашани -- Йев'стія Ал-Бекри с. 118 і далі. Гохубовокій Болгары п Хазары (Кюзская Старина, 1888, УП). 891155 Рів Вшватеп, еподгарЫ5сйе Зішіївп, 1898 (розвиває чувашську теорію Куніка). Шишманевь Критичень прбгледь на вьпроса за пройзжеда па прабългаритВ (Сборникь ва народни укотворення, ХУГ—ХУП,

ди-ж до певної міри належить стати Богданова: Жители древинхъ Болгарь по кравіологичеєкиють признаказъ (Антроп. выставка Ш), пор. ОпеНе езі Їа гасе с, 8 і далі. Про ,Чорних Болгарів" див. іще У/езірега Есартлеліе 4ез Торагеба Сойсиз с, 108 1 далі, Лишаю на боці словянську теорію — що Болгарія були Словяне, претолошену нашик землякам Шенелином (в квизі Древціє п иывъшніе Болгары, 1829) і новійшиии часаки піддержану Тловайския (Разыскашя о начал Руси) 1 В. Флорінским (Первобитиме Славяне). Вона пе мав нині шіякого кредиту в наупі, 24. Угорська міграція (лиз. с. 140). 3 літератури початків Угрів і їх віграції занотую дещо для нас цікавійше: Нов уу ЕМЧиостаре хоп Юпраго, 1877, йогож Ге Опеагп офег Мавуагеп (Ге Удікег Овіоггеїсьо-Спраюття, 1881). Уапірегу Шезртцпр уоп Масуагеп і критику Нафау: Уашрегу з Отергипу 4ег Масуагеп, 1883. Гроть Моравія ч Мадьяры, 1881. Сёха Киапп Ве- Іайогіа Нипрагогиш сит огіепіе Бізогіа апіїдцізвіта, 1895. Е, 2- спу Га тівргаїйоп Че Іа тасе Попогоізе, хругий тотул: Уоуаде8 ап Сапсазе её еп Азе сепігаїв, 1897. В. МирЕ&ся Гле АпЁпзе дег ипранен -зПамзеней Вегабкипє (Ріг РопашАпдег, 2, 1899). 9. АзЬо А хпаруаг пуєїчібе Кегції згіау 526% йіубібіепек Неуе 65 Кога (па тему норушепу Мункачі — дав. реферат в Уёзник Зіоу. агой. 1У с. 50—2) і Фіе Апідоре 4ег ишпрагівсі - вІахізсвеп ейплівспеп Вегабгипеє -- Атему г Эвах, РЬйоіорів т. ХХ. М/езібеге Вейтдсо таг Кідгапо ометаНсенеп Опейсп йрог Озіенгора (Ви/їсіїп де Г Асадбтів де ЗрЬв., У серія, ХІ, 1899, розд.: Маруагев). І. Нашреї А Ппопіорідіаві Ког Бахаі етпеїбкеі, 1900 (памятки а часів як Мадяри осідали ва нижиїх Дузаю — реф. в Убзіпік Зіоу, РИ. а Заг. 0. Н. Міакіср Раз Кіппепірого дег Маруагеп (7ей5сітій, (аг Кппоіовіс, 1900. 25. Звістки Повісти временних літ про угерську міграцію (див. с. 142). „Илоша Угре кино Книевъ горою, вже ся зоветь нын® Угорьское, и пришедше къ Днфиру, сташа вежачи; біша бо тодяще яко и Ноловци, каже Повість-- ат. с. 14. Уграм, розушієть ся, ие дорега було йти коло Київа, могла хиба якась ватага заблукати, але й се робить непевним та обставина, що літописець тям угорським походом хоче 96- яснити назву київського урочища. Отже сей нойд непевниї. Натожісь сії угорські вежі виглядають як реальна пародня вгадка про Угрів. Цікаво, що вичнсляючи ори, які переходили ва Русь, Новість ставить наперед Печенігів: „По сихъ бо (Обрах) придоша Неченнеб, и пакы идоша Угрії Чернни нино Кыевъ“ (с, 7), хоч в дальшік опорідашню Угри вилережа-

СЛОВЯНЕ ЗА КАРПАТАМИ 1 НАД ДУНАЄМ 503 ють Поченігів, бо приходять ще за Олега, а Печеніги аж за горя. Се переставление Їеченігів перед Уграхи сьвідчить, що перехід Угрів в руській традаци лишив дуже незшачишій слід і злив ся з печенізькикм, В обох разах прихід Угрів датуєть ся па осцові чужих джерея, 1 сі дятя не мають зпачшня для історії Руси. Прихід Угрів ошовідаєть ся в звязку з історією проповіди Кирила 1 Методня та з завойовашней Моравя Угранп, 1 дата 6406 (898) р., під котрою ноставлена і ся проповідь, і прихід Угрів під Київ, і їх війнк 8 Грекоми і Моравою, викоюбіновома, як правдоподібно пояснив Шахматов (Хронологія кревн. руб. дртоп. сводовь (Ж. М. Н. І. 1897, ТУ є, 468--9), з жития Кирила й Методия. В усякіш разі вона не відповідає хронольогії угорського походу. 26. Словане за Карпатами і за Дунаєм перед міграцією (с. 143). Артутенти за розседеннси Словян за Карпатами перед великою мі- Грацією й навіть перед Христом зберає Нідерлє -- О времени переселенія Славянь съ сбвера горъ Карпнатскихъ яв Венгрію (Труды ХТ съфзда т, П), пор. його Зіоуапеіко Збагодійпозвій І с. 21--8, До лінтвістичвих 1 фолькльорних доказів, вказаних давшйше, прилучає вш археольойчний -- про словяпські могильники в Словаччині, Сей археольойчнай аргужент опираеть ся одначе на тезах, які самі ше пе певні, отже Й не богато помагає — не більше віл тих лїби елавянських павв. Про сі назви див. нпр. ще Кочубинського О русекожь племени въ дупайсконъ Занѣсь% (Труды УП з'ївда т. Пе. 47), Филевача Истормя древней Руси с. 158. Словянство Черни (Согриз іпасгір. Іайпатиш Ш М. 1568: &!аНопея ЕЯегпел, у Итолешея Ау, Ш. 9, 10, па Шевтіцгеровій наш Тівкпа) прийхають навіть дель! дослідшнки дуже далек! від словянських аслірацій, як нар. Кішерт Тебериаев йсг айеп СеортарЫе вих. 1878 с. 337. Против сих виводів дия. у Крека (взагалі дуже скецтичлого на сій точці, — що не перешкалжає Філєвічу покликуватись в своїх елюкубраціях на цього ков би па союзника) — вид. 2 є. 275—6, або у Мілєнгофе ор. с. Ш с. 378 — вони пе признають словянства єшх назв. На подібних же аргументах : ціби то словянських топографічних назвах в балкашських землях перед слованською міграцією 1 па рииськосповянськнх культурних стичиостях, Що стають звістиі одначе аж цізнійше, опираєть ся анальогічна і досить популярна свого часу теорія, що словянська міграція в балканські взешлі почалась ще в Ш в. Н був вставав Дрінов, в книзі Заселене Балкапскаго полуострова Словянами, 1872 (гл. Ш), і привяв у змодіфікованій форжі [рочек в першіш, віжецькіш видвнию своєї ввістної , Історії Болгар“ (гл. Ш) (в роскйськім виданию ви лишае справу вже не рішеною). Ріжниця тількя та, ЩО КОЛИ єховянське розседеннє за Карлатачи, при нецевности своїх аргументів,

само по собі вновш иожинве Й правдонодібне, то кольонізація Словянаки балканських земель перед великою вікрацією має далеко меньше такої апріорної правдоподібности. Давнійші аргументу сеї теорії осковло скритикував Крек ор. с.? с. 275 1 далі, і в новійшій наупі вона Бе має вже ніякого кредиту, хоч недавпо іще її повторяв, на церекір Ніжцям, Дені в своїм огляді словяпської історії (Її аміз5е єї Вашфрайі Нізіоіге репоге І с. 690). 3 повійшої літератури -- против неї — вкажу статю неб, Обляка в Агсріу Гаг 31. РЬі). ХУШ: Шпе ШБеглегкипр таг АНезіеп зйдзіачізсреп бтезсрісіько, Коз — Їм, шозеа са Кгапізко, 1898, Кіаїс Роууезі Нгуаіа, І, 1899, Радонич Ко су Гети у хроници Марцелхина (Глас сри. ак. 1.Х), И. Схирповъ Очеркь кудьтурной исторш южныхъ Славянъ, Г, 1900. Останніши часами виступив в її обороні Нідеряе — Еіп Вейгар хаг безспісрівє Чек з]а\зепоп УГапдегапсепв (Агсу ХХУ, 1903), але артукентація його нас не переконуе. Ширший образ сеї кольонізації заповідає віш в 91, Эа. И. 27. Текст Йордана про словянське розселение (див. с. 147). Тохковацие паведеного на с. 147 тексту Йордана нае певий трудности. Шо Іаси5 Мигыапов — се болота па устю Драви, коло давньої Мурсй (тепер Еззсед), се певно, і тепер, можна сказати, загально" принято -- див. Воег ХойриюКЕ с. 87, Мййепрої 0, АН. Пе, 94 і при» итку в Можзенови вид. Иордана е, 169, Иервольф у Ж. М.Н. И. 1877, УП с. 175, Данбин №, ХИ с. 142, Кентшиньский — Возргаму ХІЩ с. 194 й ин, Трохи трулийша справа з сіуйає Моуівіцпепзіє (так в вил. Мокзеца, за більшістю кодексів): найпростійше і цайпровдоподібиійше, що тут маєжо Кохіофипита в Нижній Мізії, тепер 1еакча, але трохи ДИВЕНЕ Тод! стає означение словянських границь у Йордана (див. в вид. Монзена с. 163, МіПепрої Ц с. 94). Старі об'яснепня сього нісця виходили в хибного варіяпта №01, тому ке кають значіння, як і звязані з тик об'яснення: Мота сіуає == Новгород, 1аса$ Мизіапи5 = оз, Гльмень (останнє стрів я ще у Нипіаїху Еірповтарців с. 76, хоч воно в науці зовсім полешене). 28. Анти в льонгобардській лєгенді (див. с. 154). В традиції про початки Льонгобардів, перехованій в кількох версіях (в Опро репіїз ГопроБатаогит, 2-ої пох. УП в, і у Павла Дрякона, в Історії Льоніобардів) вичнеляють ся між шньшию такі краї, черев які переходили Льовіобарди в кітрації з піввочк в дунайські краї: Соїзпда, Апібаїб, её Ваша! зеп её Вогропйа (Огіро — ей. У’анг, Зсгіріогез Гапрор. её Паїсі, Рашії Діасопі 1. 93), Уже Цайс (с. 479) утадав в Апиа (вар.: Апіїаїр, Апібар) „край Антв“ (ай, ефа — округ, земля). Але се толкование часто відкидають тому, що Льоніобарди не могли стрічати ся з Антами (впр. Міленгоф Пе, 98). Та

АНТИ 505 дуже добре розвязание сеї справи знайшов Браун (Разыскашя, с. 308 і далі): він догадав ся, що ся ажтерована, очевидно — з якоїсь пісні че саги урвана фраза, і деякі иньші імена народів льонгобардської традипії (нар. Болгарів) належать до Осткотйв. Се вшовиї правдоподібцо, і ии иазно в цитовавій фразі, по всякій іяовірности, оєтіотську память про „кра? Алтів, Вепетів 1 Бургунлів" (останкї імена Браун толкує внакше, зле се нах ие вожио — вор. критику його поглядів у Феселовского в Извѣстях рус. яз. 1901, І с. 96 і далі, що одначе такой прейнає зтадаву фразу за усгзмз гегпогіаїв готської традиції), Ся остіотська вгадка про „край Антів" належить, очевидно, ло часів, коли Остіоти жили в паших степах, ще перед 376 р.; меньше правлопод ности, щоб се шя вхоплене було їх традицією вже по переході ва візантийські землі, але в кожи раз но поході Тводориха стратили вони всяку нагоду стрічати ся з Антанн. 29. Антське питаннє (див. с. 155). Антській справі присьвятив я осібну розвідку в Записках Наук. тов. ш. Шевченка в т, ХХІ (1898) п. т. Анти; П головві виводи війшля в церще ввданнє вое! Їсторії, і я без звін повторяю їх в сім вовія. Що назва Антів мала політичне значіпнє, таку гадку підпіс Кукік в книжці ИзвЪетя Ал-Бекри, ч. І (1878) с. 147: він тут каже дуже катеїорично, що Авти були династи азійського, може черкеського роду, які підбили собі чорпоморських Сховян, і тому останиї відріжняють ся від нвьших Словяп. Невважаючи на повну голословність, а завдяки свому категоричному топу ся згадка пішла в куре: я стрів Її, з відкликох до 6161 статі Кушка, у Шікана ор. с. т, І с. 18-9, у Депі (Гаміззе е Вашраиа Нізіоіге збпегаїе 1. 691), що перейшяв її очевидно у Шінана, 8 такою безпідставною фантазією нена що полємівувати, вистане сказали, що ни про таку династвю абеолютно вічого не знабко. В більше здержлнвій форхі гадку про політичинй характер антського імени („па]- ргейхе] ройіуєхпу }аК@ тупалек КИКа ріекіоп") недавиіки часави підвяв Потканьский В згаданій статі Гасботие і ее (Вогргаму мудр, Я. т. 27, с. 24), Розукієть ся, і в такій скровнїйшій форзі сеї гадки не кожна прийняти в огляду, що наші звістки про Антів представляють їх в стадії повної щошітячної анорфиостн. 3 ліптівістів Цайс першой висловив гадку, що подія па Словен і Антів відповідає поділу Словяцства По мов? на два великі від- ДІЛИ — західній (Чи як він зве -- піввічно-західній) і піввічцо-ехідно-полудневий (Воззеп ппй Зй4уфікег), 1 як.на царалєль вказав ва цоділ Повісти временних літ Словянства на Словяш і Лягів: „Словене і Лятове стоять тут напротив себе зовсіїш як в давнииу Зсіамепі і Ап-

іаг, лише тая Зсіамхспі (= Словене) стоять на заході" (Ге Дешієспеп с. 602—4). Сю тадку прийняв був Реслер (ЛеїкрипКі с. 90) і шізнійше Крек (Кіпівійшпа? ©. 200--б, на шпьшія місці -- ©. 380, він проковчує полуднерах Словян та говорить лише про противетавяенне „руських“ і західиїх. Відповідно до того Анти иали-б означати Русь -- полудкевих Словян, Словени -- західніх, Одинока обставина, що могла-б про. мовляти за такня розушіннєк (на пе? вказав Шафарик ЇЇ. 95, 7) се — що Прокопій говорячи про вапдрівку Герулів до Данії (Де р. 6. П, 15) наанває племена на півпіч від єереднього Душая Словенани (Мила- Залі). Але вона пе так важна, показує тільки, що Прокопій слово Хжіабтує! уважає загальних іменем вах Словян окрім Антів, (або ще скорше-- що віп уважав спх північших Словяы одвоплезенниин з тики, що зайкали панонське побереже Дунаю (бо розуміється, не ми’ знати їх близше). Як вищеподане розузілнє назви Аптв у Цайса і ин. за широке, так знов рішучо за узьке розужхіннє зпаходишо у декотрих (нпр. Голубипекій Истор!я русской церкви І? с. 15), що в Аптах бачать саних чорношорських -- Уличів і Тиверців; ни пе наємо вказівок, що сі пленена займали цілу антську просторопь, та Й чому-б як раз сї два руські нлемена злуЧанись В одлій загальній назві? Вкінці Погодін (Изъ исторш слав. предвиженій с.27) бачить в Антах скідніх Словян взагалі і навіть адогадуєть ся, що ототожнешиє Антів з українською Групою подиктувало мон! ,патріотичне бажапне зачати історію України від можливо давніх часів", Полишаючи ва боці сей несподіваний екскуре в сферу серцевідіння, я дужаю, що для обсктивного дослідника вистане оптики тих трудностей, які ввязані — як вказав я в тексті першого видапня Й сього другого, з розужіннєм Антів як цілої східньої галузи Словяпства. Сі трудности помннае д. Нотодіп мовчки, але їх розушів уже Шафарик (1. с.), загально внеловляючиеь, що ни не знаємо, як далеко антське імя сягало на північ. Візантийці в євоїх згадках про Антів в кождік разі, певно, не кали на тели! Північних племен східнословянської галузи, і ті Анти чорпонорського побережа, про яких вони говорять, були, очевидло, племена українські. Коли д. ПогодТн думає инакше, то повинен поясинти свою гадку. Цівнійша иньша замітка Поголіча (Зтпографическів слбдьт елавянства, Русскій филологическій встникъ, 1901), де віц м. в. пробує вкавати. слідп антського 1ыени в епіграфіці. Він вказує на "Аутоз Пат, в великік реєстрі Боспорян Ш в, (Іпесгірйопеєв Ропй Кихіпі И ч. 99). По контексту одначе тут треба надіяти ся найскорше "аутаа Патісо, а в тии 1 "Аута; ЯК етнографічне означелне дуже суншівне. Зови неправдоподібна звязь з Антани мен Апійз, Опі, Опи5 з угорських грамот

СХІДНО-СЛОВЯНСЬКА КОЛЬОНІЗАЦІЯ 507 ІХ-ХШ в., на які вказує таиже д. Погоди. Що найбільще ножна хиба, дувати про звязь їх з словянським цпем, з якого походило ічя Антів — як би звати мо воно словянське, В такі разі зожна вказати Ута (прикметник Утпнъ, вар. Успишь) одного з княвів чи вашістинків руських 944 р. (ат. с. 266). Але словниство антського імени лишаєть ся суннівиин, як і сукнівна завязь з сик іченен півшійших словянських інен. Такі виволи не раз робили ся, особливо виводили з цього імя Батичів: Гільфердіні (Встнпкъ Европы 1868, ЇХ), Первольф (Журналь Ман. Нар. Просв. 1877, УП с. 71, Атешу г Зіамізепе РЫП, ТУ р. 65), Іловайский — Разыскашя? е. 171. Проти сього виступає з язцкового погляду Крек* с. 254, Ще ловільнійша галка Ланбина, що Анти = От = Ульції. 30. Література давньої східно-словянської кольонізації (с. 163). Мідставовою працею для історії старої східно-словянської кольовізації зістаєть ся кпига Н. Барсова (пок, професора варщав, университета) Очерки русской исторической географія, вад. 2 1885. Він опираєть ся передо всім на луже етарана! 1 дотепній аналізі звісток літоинсних, а при тім велику вагу кладе па вкавівки Географічні й хорографічні -- шазви рік і осал, переступаючи в тім часок межу і хапаючи ся за дуже далекі й припадков! подобозвучности. Се до певної міри вдіскредптувало сей метод, так що з Мізпійщих дослідників лише декотрі звертали ся до нього. Зручшо й шпроко уживає сього хоро- і топографічного метода Корсаковь в ціниій лопографії Мера п Ростовеков княжевів, 1872; дуже сильно підносив його цішвієть Филевичт в євоїй Исторії Древней Русп, т. [ (одинокий), 1896, 1 реферат: О разработкб географической номенклатуры (Труды Х създа Г, і діскусія 159. Ш с. 89), але саме переведецне сього метода у нього лезвн аби когло кого небудь одушевити, Деякі справедлив остороги в статі Соболевекого Навванія населенпыхъ исть в ихъ значеше для русской псторической зтнографія (Ж. Старвна, 1893). Праця Барсова послужила вахідпою точкою для серії київських монографій по історії поодиноких земель, де історії старої кольонізадії уділяло ся досить богато місця -- такі монографії: И. Голубовского Йеторія Сфверской земли до пол. ХУ в., 1881. Д. Багалія теж Исторія Сфверской зенли до пол. ХІМ в., 1882. П. Голубовекого Печеніги, Торки я Ноловцы до паществя Татарь — Исторя южнорусекить стеней ІХ--ХІП в. (богато вайнаєть ся полудпевою, пограничною з степом кольопізацією); Н. Молчановського Очерет извфет!й о Подольской землі. до 1434 г., 1885; М. Андріяшева Очеркь исторш Волынской земли до к. ХГУ в., 1887; мій Очеркь истори Кіевской земли отъ смерти Ярослава до к. ХГУ в. 1891; М. Довпарь-Запольского Очеркв исторма

Кривичекой и Дреговичской земель до к. ХИ ст. 1891; П. Голубовского Исторія Сиоленской земли до начали ХУ ст. 1895; ИП. Иванова Историческая судьбы Волынской земли до к. ХІУ ст. 1895; Е. Даинлевіча Очеркь истори Полоцкой земли до к. ХІТ ст. 1896. В. Ляскоровекого Мсторя Переяславской вежли до пол. ХГУ ет., 1897 (нове вид, 1903), Олександра Грушевського Пинское ПолЖсье, ч. І, ХІ-- ХШ вв., 1901. Між сими дванадцятьма мопографіязи були розумієть ся і сильнійші й слабші, але історично-географічца часть в них дуже ча- «то стаповить найсильнійшу сторону і з найбільшии пакладон зроблена (пар. нонографП Андріяшена, Ляскоронекого, Голубовского про Своленшину). При тіж під вбливанц проф. Антоновича, ініціативі котрого завдячує наука сю серію конографії, як помчний матеріал при історично-географічних і етнографічних дослідах використовувть ся в сих жонографях, особливо в 90 х рр. — результати археольомчиих розелілів. Сею дорогою пішов також київський професор (лух. академії) Завитневич в своїх працях, починаючи звід першої, програзової щоб так сказати: Область Дретовичей какъ нредиетъ археодогическаго нзсябдованія (Труды кіев, дуг. акад. 1886, У). Та хоч я сан був одним з тих, що пробував ужити археольогічний матеріах для визначення грапиць племен, мужу признати ся, що 8 тим трохи поспішив ся і я і ильші. Як показали пізнійші археольогічні досліди, те що ин готові були братя ва характеристичаї етнографічні прикнети, й ва 1х оєвові тягнути етнографічні межі -- показадо ся далеко не таким певним; анальогічні форши почали показувати ся на ріжних племевних територіях, а що все таки досліди лишажть ся фрагнентаричними, не систематичними, тож, показуєть ся, Й говорити про племінні похоронні обряди, про племінні типи тепер ще передчаспо. Найліпше се задокументували огляди археольойчних здобутків, зроблені в останніх літах А. Спіцинам: ШОбогріців нбкотормкь губерній и областей Россш въ археологическонъ отношенія (Труды отділевія русской и сдовянской археологій ки. І, Пі ЇХ — в Записках рус. археол. общ., 1896-1899) м Разселене древпо-русскихъ племень ло археологическивъ даникигь (Ж. М. Н, И. 1899, УШ). Д. Сшщви стоїть на отановищи твх плевіпних тиців, але на його роботі шайлішше видко, яких натятань і скоків треба, аби переврсти сю племіпну систему через жинішній археольогічний матеріал), ж) Прогалини в нашім матеріалі виказує мапа, зроблена ших — в Трудах отд. рус. и сл. арх. т. У с. 407, Але і в заштрихованих тут. крайн богато досліджено аж надто повертовно.

ДРЕРОВИЧТ 509 Разом майже зі згаданими працями д. Спіцина появнла ся нвьшо проба етнографічної системи -- на цідставі фоктів лінівістики, діалектольогії — ак, Шахтатова „Къ вопросу объ образованій русскихъ на-- річій н русскихъ пародностей". Ідея не нова; галку про те, що сучасні діалекти відповідають у нас давньому плеженному поділу, висловлена була луже рішучо ще Чубинських і Михальчуком в розвідці „Нарічія, поднарбчія п говоры Южпой Россія" -- в УП т. Трудів зтнографической экспедищи въ Югозападпый край, 1874. Але роботи, яка поставила собі завданнєш детайлічно проетдити, о оскільки території племен відповідають 360 не відповідають сучасних діалектичння групам мі не кали й пе маєхо: праця д. Шахматова будує власну теорію, наринаючи Під неї, Часон дуже свобідпо, 1 сучасну Ліалектольогію, й стару етнографію (його провідна ідея — се рішучай вилив політичних організацій, держав ХІУ і пізпійших віків, що розбив. старі племінні групи й став підвалиною дових „народностей“), Про сю провідпу ідею див. мою рецензію в УП т, Зашисок Наук. Тов. із. Ш. Про предложене ним груповацнє племен Х- ХІ вв. буду говорити ще низше. ЗІ. Дреговичі (дав. с. 165). Гадку, що Дреговичі зайжали тільки басейш Прилети, & в басейні Березини сиділи вже Кривичі, підніс Барсов? с, 124, 1 до сього цогляду прехучили ся потім і декотрі иньш доєлідники (пир. Багалій Йосторія Євверской земли с, 10, Мілюков в Рус. Мысл 1888, УШ, пор. шапку з його Очерках по истори рус. культуры т. І). Протв неї виступив проф, Завитневич в згаданій статі ; Область Дреговичей, де між иньшим для озпаченна дреговичської терпторй ужив археольогічних спостережень, Шддержаних помни ( пізнійшини його розвідкачи — Фориы погребального обряда Минской губернія (Труды ЇХ съйзда т, Г) і комункатя в ТУ і УГ т. Чтеній кіев. нстор. товариства. Бін вказав, що такий похорондий обряд, де цебіжчика клали на поверхні земиї й засицали, типовий лля дреговицької тердторії (таких похоровів д. Завитневич рахує на 70%, між Днілроз і Припетю), переходить і в басейн Беревини (див. про се ще в шовійшій праці Ол. Грушевського Пинское Пол'ісьв с. 10—1). Але сей дреговичський похоронпнй тип не виріжняєть ся виразно від похоронів сусідпіх територій — з одиого боку 1 типи находок, і форми покоропу аближають його зв деревлянсько-волинським, розповсюднених на полудель від Прицети, з другого боку дреоговичські типи перегодять в кривичеькі Й роднинчські, і поки що відріжнитя мішонн є типів від переходів їх майже пекожливо (пор. Спиціна Разселеше древнерусскихъ плененъ по археоногическииь даплыит, Ж. М. Н. Ц. 1899, УШ с, 395--7 — ви в похоронах басейна Березинн бачать кішанину похоровів дреговичських і кривичських). Хиба из-

сова статистпная похорошних талів могла б нам щось сказати. Деякі яиьші артуненти за лреговичською кольолізацією в басейші Березипа вказує ще Шахнатов (ор. с. 10--1). Що до західньої границі дреговищької кольонівації, то тут можна зазпачити факт, що похоронні тяпи середнього Побужа (в околицях Дорогечица) вйовиї відріжняють ся від прицетськоборезииських; се потвердило-б галку, що середнє Й нижне Побуже належало вже ваьшону племени, та поки що археольойчного матеріалу для сях країв дуже небогато і в виводахи треба почекати; див. Авенаріуса Дрогичинъ Надбужекій -- Матеріальні по археологи Россін М. 4, і Кратокія вавбстія о Бѣльсконъ у. — Труды УШ съ$зла т. Ш, Завитневича ор. с. в Трудак ГХ з'їзда, Спицывъ ор. с. с. 337--8, Ол. Грушевскій ор. с. 11. 32. ,буличі? (див. є. 170). Між числепними варівптани назви Уличів (про вих шизше) Декотрі кодекси (Радивил. і Академічний кодекси Суздальськой ред.) в оловідавню про війну Олега з Уличани (шл 885 р.) шають: „съ Суличн“ замість „съ Уличи“, „со Уличн", як нае Лаврептнівський кодекс і всі кодекон полудневой редакції. Що тут наємо тільки разом прочитане „с Уличнб, ясно показусть ся з того, що тіж кодекси не мають сього варіанта в ипьших місцях, де 156 мова про Уличів, Але з Суличів тих кодеков виросли в ипьших вже Посуличі (Твер. с. 34, 1 навіть знищенай Троїцький -- див. в варіантах Лаврент. с. 95), а в літошисцю вид. Львовии (1. 29) вже попросту Суляне. В результаті в'явин ся новий нарід Суличі чи Посулич? — очевидпо в над ріки Сули. Ділєцер посадив їх тут, хоч і гіпотетично (ТР с. 981 рос, видання), Каранзйи (19 в. 77 і прил.) вже категорично признав в них посульську галузь Сіверян, Потіх їх зложено ай асіа, але недавно проф. Завитневич захотів їх воскресити (Труди УП в'їзда т. Г; Существовало ли єлавянское плешя Суличи); при тіж віц попробував опертись на істновашню в Переяславщивт типу поторон віджінпого від сіверянського (де не палево, а ховано небіжчика). Але що сей самий тип виступає поруч палених иогни 1 в околицях Чернигова і Новгорода Сіверського, то ніякою точкою опертя служити він для „Суличв“ не ноже, 33. Гіпотеза про СТверян на Подоню (див. с. 172). Гадку, що СТверяне зайнали також басейн Дона, аж до Азовського моря вноловив Барсовт (Географія ‘нач. яфедписк? с. 149), й її прийняли історики Сіверської венлі Багалій і Голубовский: Багалій ор. с. с. 216 1 далі, Голубовскій Ист. Сбвер. с. З і далі (в пізнійшій своїй праці ,Цечен'ги", від уже її не повторив), а потім і яньші дослідники (нор. Шахизтов ор. с. 11--9, Рожковь Обзорь русской неторін 9,55). Але артументи її досить слабкі. Що Тнуторокань належала до Сі-

СТБЕРЯНЕ НА ПОДОНЮ зи —_ верської землі, властиво — сіверської дияастиї, то се, очевидно, могло бути такою-ж довільною комбінацією, як прилуеннє Ростово-буздальської землі до Переяславської волости, Шо пізпійший катальої міст (ХУ віка) згалує Твуторакаль поруч сїверських ив (Мирославиць, Тхутороканъ, Остреческнії, на Десиб Чуылиовь -- Воскр. Те. 240) се такол: піякий аргумент. Насанперед не маєхо прива читати се як одно олово — Тнутораканъ остреческый, і розухітц як Тхуторокань ша р. Острі (як розулів Татіщев, і повійшииц часали проф. Багалій або ак. Шахидтов); „Остреческый“ забуть огібне інд — Остер. Коли-б і був дійсно Тиуторекаль в Сіверській землі, то ви міг дістати імя від азовського Титтороканя(&в кожлиє разі не пазиаки, бо їмя Тиутороканя ззовеького, розунієть ся, старше) просто через те, що єїверські кпязі, еплівши я сїн остання, ногли перецести се їщя ма якийсь сіверський городок. Але 1ия Тлутороканя хогло й зовсій приладком оппнитись в єїм Катальозі поруч сїверських городів, як волоста єїверської двнаети!, 1 се мабуть ще й правлонолібнійше, Що Довець звав ся Єїверським (хаєхо сю назву в пізнійшій восковській мамі, ХУЇ в, — Книга Большого Чертежа вид. Спасского в. 97), се властиво аргумент єопіта: се імя, очевидло, звязане було з верхівєм Донця, що дійсно зииливає з Сізерського Шосемя, 1 се верхівє з тою иазною противставляло ся чи його верхшы притокам, що мабуть зали танже назву Додия (так „Донецьке городище" лежало ца р. Удах), або середній і цижній його части, В нізлійшій вісдевій нохеївлятурі, передапій нах в люстраціях українських зашків середини ХУ в., ішя Сверяи (,уходовь Сиверскихъ“) звязуеть ся з територією літо» пнелої сіверянської кольонізації -- далі Поеуля пе йде (Архивь Югозап. Роесш УИ т. І с, 103, пор. зацпу до сих уход нри статі Мадалки О вречеци осповашя г. Полтавы, Чтешя київ. істор. товариства т, Х). Се також аргумент соріга, Веї отеї спостереження й мірковацня ахусцли мене відотумнти віл тадки про сіверлиську кольопізацію на Подоню, до якої я сах в першік виданню есі книги досить прихиляв ся. Нема аш підстави ані потреби звязувати кольонізацію цодопеьку чи азовську в СТверлпали. Повіств, проновчавши зовеїл И 1етнование, жогли зови легко промовчато й риа цленени, що спліл9 в задиіпрянських, Яїнобічних степах. 34. Творія великоросийської кольонізації на Подніпровю (с. 173). Творія ся носить 11а Погодішя, що дав Її вповиї впиразиці вислов, зле се були тільки крайші льогічні копсеквечції з тих поглядів про тієну звявь Русп коїєської з Московською держцвою, ак: з давно здкорецнли ся в велькоруських кругах, в великоросцйській кишжній традиції. Тин пояспяєть ея обетавица, що й теорія Нотодінд, й її пове видавие — теорія Соболевекого серед Веяшкоросів майже ше стріла ошозиції, й боротьбу з нею майже виключно зеди Українці.

Сам Погода каже, Що його привели до тах виводів слова Срезпевского й Лавровского, піби в староруських памятках нема прикмет української мови; сам він давнійше, в 40-х рр. (див, його ИзелВдованія Ш е. 317) душав ннакше, але Під виливом авторитета фільольоїів прийпяв вю тадку і дальше ваше з неї, що значить Княне й не були Українпли, а на доказ того покликусть ея ще ва брак бцлизної поезії у Українців, та на брак українських прикиет (Ї) В характерах полудневих Епязїв і боярства. Розвягує віп усе отсе здогадок, що ,кіевсків Великороссіяне" вийшли ва щівніч по татарськіл погром! а Їх місце вайпяли Українці ,від Карпатських гір", прийшовиц „шеля Татар“ -- очевидно десь дуже екоро, хоч Погїодін близше сього часу не означає. Взагалі його статя, в котрій розвипув він свою теорію (писака в 1851 р. в виді листу до Срезпевского Ё надруковапа в 1856 р. в У т. Изв$снй Академ! п. т. Записка о руескомъ языкй, а потім, в тія же році, в УШт. його Изслѣдованйй) шала характер загальцого начерка, де вн давав тільки загальні гадкв, не стараючи ся довести 1х до повної докладпости, а заразом ставляючи ще більще відважні здогади що до почалків словяцської мови. Щае"фільольогічних аргументан (дуже ділетаптським і наівним) дав він тут більше місця, історичпу-ж сторону своєї гіпотези попробував уартументувати доперва віддовідаючи Макенновичу ва його критику, Против виводів Погодівна завзято внетуивв Максимович з двома серіяки статей (все в Русекій Бесбдб): ,Филологическія шиська? в р. 1856 і ,Отвітнья письма? в 1857, з нагоди відповіди Нотодіна — тут вш розбирав головно фільольогічні погляди ШПотодіна, тим часом як його теорії про українську міграцію присьвятив статю О инпчокжъ залустбній Украняк (1857). В пошч йову прабув нотіу Ол. Котляревсвкий з статею „Были ля Малоруссы исконнынн обптателямц Ноляноскої земяи пли пришли изъ-за Карпать въ ХІУ в,“ (Основа, 1862, перелрукована в Ї т. його Собраній сочишеній), тим часож як теорію Потоліна ноетарав ся піддержати фільольогічними артументами И. Лавровский (оден з моральних її батьків) в сталях; „Обзоръ заиЗчательнЪйшихь особенностей парфщя малоруєскаго въ сравиенш сь велнкоруескихь“ (Ж. М, Н. И., 1859) 1 „По вопросу о южпоруссконъ язків (Основа, 1861). Максичович відловів на нях своїми ,Новьши письмами въ М. И. Погодину о старобытпости малорусскаго нарбчіяє (День, 1863, всї три серії передруковані в ЦІ т. Собранія сочиненій), і сни чакінчила ея перша стадія в історії сього питання. В пій особливо вияснена була 1еторична форха питання — безпілставпість гіпотези про міграцію київських Волякоросів; в тм важна заслуга Макенковича, що розноряджаючи далеко пе повних натеріалок, уставив вірний погляд на справу.

НА ПОДНІПРОВІЮ 513 Натожметь фільольогічна сторона питання не була висьвітлена відпоздно, бо обидві сторопи розпоряджали ще занадто бідних катеріалом, та й словянська діалєктольогія була ще тоді в зародках. Се було причиною, що теорію Погодіна відогріто наново як раз від фільольогічного кінця: зробив се Олекеїй Соболевский, тодіпшій професор київського університета, спеціалієт від історії ,русскаго языка“. В 1883 р, він прочитав у київській історичні товарцствй реферат: „Какъ говорили в» Кіовбовь ХІУ--. ХУ вв.“; в вій він виходив від епостереженяк, що в нанятках, які вій уважав кнівськихи, брак українських фокетичних прикнет (які внаходив у панятках, що зачисляв до галицько-волинських), і на сій підставі поповляв Шогодінську гіцотегу. Новпшою в його рефераті була фільольогічина аріужентадія -- історичну обстанову теорії Соболєвекий брав готовою від Погодіна, з тою ріжницею, що відсував залюдненнє Шодніпровя Українпями аж на ХУЇ в, -- се будо консеквентно в Його точки, зле се-ж зводидо цілу теорію ад ареогдоть (Погодін добре розумв, що па ХУЇ в. відтягати сеї кольонівації не можна). Реферат Соболєвекого викликав цілу бурю в каївськім історичні товаристві, 3 контр-рефераташи виступили Антонович, Дашкевич, Жятецький, з дрібнійшний заячками -- Наушенко, Мищенко, О. Левицьвий, Голубовский, Лучицький, Голубєв (знову самі Українці, з виїшком проф. Голубева). На жаль, 1 реферат Соболевского, в тими додатками, які робив віп, відповідаючи ононентан (близше ве піддержав його ніхто), і контр-реферати полишили ся педрукованний, подані були тільки короткі змісти їх в Чтешях товариства (т. П). На грунті фільодьогії ХІ--ХІЇ вв, Соболєвский був спльшійшим від своїх опонентів, оперуюча самостійно і старанно, хоч і односторойло простудийованих, ща, підотаві рукописей, матеріалом: опоненти його тих не розпоряджели. Натомість на історичній грунті теорія Соболевского потерпіла сильні удари, особливо від проф. Аптоновича, що перед тиж оголосив розвідку, де внетупав против гадки про спустінше Каїва Й Київщяни (,Кіевь его судьба и значене съ ХУ по ХУЇ столбе — в Київській Стари! 1889 р., передр. в І т, його Мопографій), а відповідаючи на творію Соболєвского вказав па кольошзацийний напрям з півночи ни полудень України, як вши представляєть ся в люєтраціях з середини ХУЇ в. Соболевекий одначе вістав ся при своїж цогляді й розвинув його в своїх працях: Очерки изъ псторій руескаго языка, 1884, Лекцій по истории русскаго языка, 1888, і поменьших статях — Иеточилки кіовскаго говора, 1885 (Ж. М. Н. И., 1), Кь вопросу объ неторическихь судьбої Кіева, 1885 (київ. Универевтет, Изв, УП), Населенів Украйны въ ХП вбкб (Ж. Старина, 1895), й вн.

Против фільольогічної сторони теорії Соболевского тоді виступкв ак, Ягіч (Четыре критпко-палеографическія статьи, 1884, — з поводу Очерків, Критическія замбтки по истор русскаго явыка, 1889, 8 поводу Лекцій), з дуже основною критикою, що ямусдла Соболевского до деяких поправок в своїй теорії. Важного союзника вій здобув в д. Шатнатов! (теп. академіку петербуріськін), що в сво стат? Кь вопросу объ образованш русскнхъ парвчій, 1894 (Русскій Филологаческй ВЪстникь) рішучо прилучив ся до теорії деревлянсько-полянсько-сіверянських Великоромв. Натомість поруч ак, Ягіча виступили в обороні українства київського говора його учепикн Мочульський (теп. професор одеського унів.) 1 Ол. Колесса (львівського) з розвідками про Житие Сави (Мочульській -- Кь истори малорусскаго нарічія: Жинтіе св. Саввы, 1894 -- Записки новорос. Упив. т. 62, Колесса — ЇМаіесіоіорізсне Мегктпа!е деє зйдги85. ДепКилаїся а, 4. ХШ Ле 726е зу. Зату, 1896 — Атеїйу г $], Рі, т, 18). 3 паперів неб. Потебні опубліковано також і його критику теорії Соболєвекого (Йавбстія П отд. академії, 1806). Сан Ятіч вернув ся потіх до сеї справи ще в своїх Еіпісе Этейавей (1898, Атешу їйг зі, Рі. ХХ). Нарешті проф. Крикський в Київській Стариві 1898 і 1899 надруковав широку крятичну статю (пе скіпчеву): Филологія и Погодинская гипотеза, де зібрав богатий жатерідл, хоч і без відцовідної обережности в його збиранню й уживавню. Як стояла тоді справа в очах незніажованні у лій фільольогів коже служити показчиком вступна лекція київського фільольога Лободи, ле він виразно виступив против теорії Соболєвокого (Унив, Изв., 1898, Ш). Нарешті під впливом критики, здаєть ся -- найбільше під впливом останцьої статі Ягіча відступив від погодінської теорії ак, Шахлатов: в нови обробленню згаданої євоєї розвідки (Кь вопросу объ образовашы русскихъ нарбчій и русскихь народностей, Спб., 1899 — з Ж. М. Н. П., ТУ) він признав й Деревлян і Полян українськняй племенами, а що до Київа — каже: „У всякйн разі ми не маемо причини ие призкати київської людности полуднево-руською, хоч вона в сами Київі була значно розмішана шньших руськими племенанц" (с, 25). Тільки сам д. Соболевский пічого Бе цопускав в своєї „тйдотези“, і напр. в Уб5(пік-у ЗотапзкусВ збагозйпо- $Н (ван. ЇУ, 1900), рецензуючи статю д. Михальчука, гірко парікав, що Українці занадто беруть до серця „чисто археольогічні питання" і бачать „ешертельного ворога в кождім, хто дозволить собі припускати (хоч би на солідних основах) в Киянах ХЕХ Ш в, плеия великорусской галузи“, Серед істориків проба Соболевского відреставрувати „на содідниї основах" Погодінську теорію нё впайшла прихильників. Не тільки укра" інські дослідники, а й явьші, що близше займала ся історією Нодніпровя

НА ПОДНІіПРОВЮ 515 в ХШ--ХУ в. писали зі становища противного сій теорії — Зотовь О червнговскихь княгьяхь ло Любецкоху сикоднку и Черниговскомъ княжеств въ татарекое время (написано ще в 1884 р., але видруковано аж у 1893), Владамірокій - Будановь Населенів Юго - заладной Росси отъ половииы ХИ до половивы ХУ в., 1886 (в ч. УП т. 1 Архива Югозаладной Россій -- праця звернена годовно против шольських творій, але виступає, хоч і здержливійше, також і против Погодінської). Детайлічний перегляд сього питання і критику аргушентів про спустіннє Київщини я дав в своїм Очерку истори Кіевской земли, 1891, гл. УГ — Ківвская земля отъ конгольскаго паществія до конца ХІМ в.; він вістаєть ся й досі найбільш повнин переглядом питания в історичного боку, й до деяких другорядних аргужентів і детайлів відсцлаю ло нього читача і тепер, Загальний погляд на сю справу внайдуть читачі в томі Ш гл. З сеї Історії. Тут же хочу ще сказати кілька слів про теорію сіверянських Великоровів, яка виринула останніми часали на тлі давыййщої теорії Погодіна 1 Соболєвского і представлена поважними іяенаки Яйча 1 Шахматова. Се! гадки, що Сіверяне були Беликороси, я де кожу уважати ниакше як уступкою, яку роблять вгадаві учені Шотодінській теорії. Зовсім виравно видно се у д. Ягіча: відкадаючи гадку вро полянських Вехнкорейв ва тій підставі, що тяжко пранустити такий велвкоруський клан на правім боці серед української кольонізації (сей довід, видко, по тім вилинув і ва д. Шахматова), ш. автор пише: „За Днітром ва шпрокін просторі до столу і півночи могла мати свою арену уже иньша, полуднева східня Група племен або діалектів -- се признаю я охочо; Сїверяне Найдавнійшої літописи жоглц й язяково відріжнятя ся від осадників правого боку Дніпрає (Біпіде бігеїййгавеп є. 30). Ш. акаденйк, як бачимо, ие вказує ва те віяких мотивів, тільки припускає кожливість такого пряцущення, а властиво — но просту ділять спірну територію між прихильниками і протавникана Погодінської творії, не даючи аргументів, Д. Шахкатов пробує аргущентувати : вкавує на політичну окремішпість Сіверян від Поляп, на докав їх етно- Графічної осібности: „Ирипустити, що Сіверяне були одноплеменникани Полян й нньших полуднево-руських племен, не наёно підстави: нолітична історія Чернигова -- з одного боку, Переяслава, що став отчивою володинирських квявів -- в другого, виразно, дужаю, сьвідчить, шо Сіверяне й Поляне школи ве могли сотворити спільного племінного центра, & піянійліз — коли Русь розпадала ся на области, утворити одну спільну область“ (Ко вопросу объ образовави рус. нарбчій с. 95). Розущієть ся, се аргумент зовсёи слабкий: політична осібність не доводить приналежностн хо двох етнографічних груп; найліпшни доказом той

сам Переяслав, що все стремів до шолітичної осйбиости від СТверян і для того піддаєть ся суздальеьким кпязян, з котрими все мали свої пограничні рахунки князі чернигівські; Його ціль часто політична: відокремити ся політично лід управою динаєтиї далекої, котра не прилучить його як додаток до котрогось з сусідніх князівств (див..т. ЦІ гл. 5). Не сильнійші Й нньші аргументи, нагедолі автором па поцерте теорії сіварянських Великоросв. Я пе буду спшняти ся тут по нах, бо розбираю їх докладнійше в статі: Спірні питання староруськой етнографії, що мав вайти в петербурськім збірнику статей з славістики. (Пор. також мої замітки, висловлені д. Ягічу в лист! на його запитаянє і подані нии в його статі Біпісе Эбейй. с. 30, і в моїй рецепзії на сю статю -- Записки т, ХХУЇ ©, 5). Ак. Шахизтов зачаеляе при тім до Сіверяц усю лївобічну людність. Як вказано, ки не маємо підстави розтягіти її на наживе Дніпро або на Подонс. Одначе таке або сяко рішеннє справи етнографічної приналежности для ЄСїверян, рішає П й для людшости Подоня: коли Сіверяне належали до полудневой групи, то не могла належали до північної й людність Подоня або нижнього Диїпра, Думаю, що фільольогїи що роепрощали ся з теорію київських Великоресів, приглянувши ся до справн, дуже скоро дадуть спокій і сіверянськик, а з тиж і скіпчить своє істяованнє гіпотеза про те, що східні части нинішньої української території буля валюднені давнійше племенаин великоросийської групи, 35. Література про Уличів (див. с. 177). З чикалої літератури про Уличів вичислю лише головнійше: з давнійшого Шафарика П. 98. 12 і Налєждіна О положенін города Нереєїчна в Записках одеського історич. товариства т, І, з новійшого: Дакбіна Славнне на сфверпонъ Черноморьн — Журналь Мин. Нар. Просв. 1876, У і УР і прихильна рецензія Бичкова в Отчет? о ХГУ присуждешн наградъ гр. Уварова; Голубшекого Иет. рус. церкви І. 1 с. 37—8; Барсова ор. с.? гл, У; Дашкевича Замітки по нсторій литовско-русскаго росуд. с. 65 і далі; Модчашовського Очеркь невістій о Подольской зенл® с. 17 і далі; Соболевского в Чтеніях київ. істор. тов. т. У с. 3—4, Шаргицького Хто були і де мешкали Углич: — Діло, 1893 ч. 21, і йогож: Хто були руські толковиави (ЇБ. ч. 16); Філевіча Йсторія с. 290 і далі; моє Барское староство с. 9--10; Шахшатова ор. с. ©. 19--20; Веселовокого Изъ нсторіп гершан. и слав. передвиженій — Мзкбстія отд, рус. яз. 1900, І. є, 20. Звичайно задачею в сій справі ставили -- вияснити дійсну фориу інени племени і на основі її означати територію. Хто прийнав ФОРМУ зУгличів, шукав „угла“, і знаходили його В ,угліє — ”О’рузое, Буджав» ніж Дунаєм і морен (напр. Надеждин, Голубінокий, Цартацький, фі..гвіч)

УДИЧІ 517 або між Дніпрок і корек (Весвловский) або в річках — Углі, тецерішній Орелі, ва лівім боді Дніпра (Шлецер Ш с. 9, Партицький), або Шшгул та Інгульці, па правій (Лакбін), Хто прийкав форму ,улучії, шукав злуки" — заворота моря або ріки (Дніпра — Філєвіч). При тім одначе не звершено увагу на нейжовірність такої казвн -- від „угл“, або віл івографічпого закривлення, котре ин вигідно собі оглядаємо на невеликій наш, але яке зовсім пе вистуцае так вправно в реальній конфігурації теряторії. Лав@н, основно роезібравши звістки про осади Уличів на Дніпром, не відважив ся звести до них всіх звісток про Уличів і варіантів їх імена та виставив гадку про осібпість надднінрякських „Углич!в“ (він приймав сю форну) від залах Уличів, уважаючи їх зрештою за дві галузи одного племени. Д. Соболєвекий, порівнююча варіанти імен, признав основною форною ,Улучичів" і се імя звязав в Лучськом. Правда, він не перший впав на таку гадку — пор, нотку (кову) на шаргіцезі Тверської літоп. (с. 28}: ,від них повинний називати ся Луцьк" або інтересний, але непевший варіант ,Россійскої лётописи по Софійскому списку (1795 р., дуже недбале виданнє): „Лучане“ (пор. Шлєцера І є. 312); але в науковий оборот війшла вона з статею Соболєвокого, В своїй ЕВиз! про Барське староство, і потш в 1 вид, Історії я прийпав сю хадку, хоч і з значниши змінами -- скомбінував її з деякими гадками вина та висунув наперед звістку Констаптина ШПорфародного, Діло в тій, що так як Лажбін, положивщи натиск на дніпровську кольонізацію, не відважив ся пряложнти до неї иньших звісток про Уличів, так Соболевекий, звязавши їх в Луцьком, зовсім варк ся двіпровських Уличів, Перенінюючи інтерлункцію в тексті літописи, він читає: ,Жькде льне Вехиняне а Улучичи. Тиверци..," Таким чином Улучачі в нього стають частиною Дулібів, а звістку про міграцію Уличів віц відкидає зовсйи. По праці Ланбна се був рішучий і шчим ве оправданий крок назад. При поправці Соболевокого Тиверці по тексту полудневої редакції вайняли-б увесь край від Дніпра До Дуная, а Соболевский сак справедливо привнав, що ріжнецю в словах обох редакціах не можна витолкувати похиб. Коб писця: се сьвідока поправка чоловіка, який анав, щб писав. Слова новгородської верзії пре перехід Уличів і означеннє їх території в полуднев вервії ноперають себе посполу, і призпаюзи певну плутанвну В сім означенню, ки ніяк не можемо відкидати їх вказівок для визначення території Уличів. Саний факт, що во, можна сказати, кодекси суздальської редакції поправлен: за ноправкою полудневої, теж може Мати свов значение: навіть лєкція Лавр. „сЪдяху бо по Дивстру"?, може бути поправкою, вавість: „сфдяху по Б$ Дифетру" — по Богу п Дийстру (ток реставрує, припускаю -- незалежно від кого вдогаду в 1 ввд. Історії, се вісце і ак. Шазкатов, 1, с.).

Чому я вйдступаю тепер від гадки про звязь племінної назви Улучів чи Улучичів з Луческом — я пояснив в тексті: прийшло ся б признати, що Улучі поставили місто, назвавши його по ішенн свом, і потім від імени його звали ся подібно-ж Лучанами, Тому й говорити про племя Лучан — як говорять тепер часом дослідники (ппр. цитована розвілка Е. Мельник), властиво пе можна — се ледво чи плежінна назва. 36. Література західньої границі української кольонізації (с. 188). Про польсько-руську границю в Галичині див, стару, але не зовсім перестарілу (принаймні Досі не заступлену чимсь лішпшик) працю Зубрицького Стйплеп 2мізспеп дег газзіпізсреп ив@ роіпізсреп Хабіоп іп байтівп, 1849, с. 23, Схбгпід ЕШипостарые йег бзіеттеієрієспеп Мопатебіе І с, 49 і далі, йогож Епостарывене Кагіе, 1855 (арк. 9) і меньше виданнє 1866, Кіскег Фів Удікегвідтипе йег Оезівгтеісі Мопагее, 1869, Ге Моппієг Зргаспеп - Кайе уоп Оевіеггеісі- Спраго, 1888, УУіадопьобсі зіаіузіустпо т. ХПІ, Воєсхпік зіаїузіукі Саїйсуї т. ГУ (перелись 1890 р.), Шекатизии Шерекниської епархії (особливо 1879 р., з історичники вказівкакн), Головацкій Народвыя пфени Галицкой в Угорской Руси ч. Г (вступ), йогож Карпатская Русь в Ж. М. Н. П., 1875, УТ (в наукового погляду не богато іптересного), А, Д(обрянский) О западныхъ границахъь Подкарпатской Руси со врем, св. Владиніра Ж. М. Н. П. 1880. Ш (для польсько-руської границі тут но Зубрицькій теж не багато нового), Е. Верхратський — інтересна монографія про Занішанців в Зацисках Наукового товариства ік. Шевченка т. Ш, Рокайз@@ бгапісе ЫзКирзбхуа Кгаїкомкієро -- Носик Ккгаком'зкі, [У (детальнійшу студию автор заповідає па пізнійше). Про польсько-руську границю віж Внелою та Бугон писалось чижало, але шкодив публіцистичний елемент, що донйпував ся сюди й нераз діскредятував самі факти. Эгадаю що важнійше про дівнічну українську границю. Для ієторичної етнографИ — Барсов? т, У і УГ, Крыжановскй Русское Забужье — Собраніе еочаненій т. П. Лонгипов» - Червенсків города, 1885. Площанскій — Акты холюскихь судовь ХУ—ХУП в. въ икь указаніят»ь для истори и этнограф!и русскаго Забужья (Трули ІХ з'їзда т. 1) п Холиская Русь, І- П, 1899. Филевичь — Йсторія древней Руси 1 с, 239. РоїКкайзкі Кгакдчг ргаей Раза 1. с. с. 106 (про неї див, Запиекя Наук. Г. ін, Ш. т. ХХУЇ, бібл.. Дещо інтересне, хоч і не дуже, і не богато, ножна знайтн часом в Панятниках старины въ западныхь губерніяхь (статі Шолковича і Лонгіпова в УЩ т., кілька дрібних статевк в т, УН) і в більш популярнах: Холиская Русь, вид. Батюшкова, 1887, Гербачевского Русскія древности и памятники православія Холиско-Подлящекой Руси, 1899. Про сучасні етнографічні відносини: Шафарика Зіоуапекі рагодоріз, етнографічаї мапи — Рітіта, Кояловича (в Докушентах объя-

УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНІЗАЦІЇ 519 сняющих исторію Западнаго края, 1865), Щебальского Забужная Русь, Народописна карта д-ра Величка, Карского — як низще; рго аїкога рагіе — див. шонографію Плешиньского Во]агту пиейтугпессу (ВіБіочека „Уу“, ХІ), властиво долучену мапку, де в Родинськіх повіті польські села впетупають островами серед руських осад. Далі — Микупкого Отчеты въ ТУ т, Йзв'бетій пет. академіп с. 110, Михальчука Нарёчя, подкарвчія и говоры Южной Росеш’ (Труды этпогр, зкспедицін УП), Григорьева О малорусскихть говоразъ Сфллецкой губ. — Древности-Труды славян. кою. шоск. археой. общества т, Ш. Соболевекого Олытъ русской діалектологій 1 с. 69—70 1 Жавая Стерива 1892, И. Карского Матеріаль для изучешя сбверно-малор. и переходвыхъ говоровъ (Изв. отд, рус. яз. 1898, Ш), Къ вонросу объ этнографической карті б$леруескаго племеви ар. 1902, Ш) 1 що йно вянущена його праця: Б®лоруссы т. ї. Введенів къ изученю языка и народной словесности, 1903 (Вилешскій временникь т. {.). Про руську кольонізацію па полудень від Карпатів: Срезневскій Русь Угорская (Встникъ рус. геогр. общ., 1859, ТУ). Собтыв Р с. 45 і далі, Ш с. 147 і далі. Відегтап ТГ/е шпрагізсреп Виїрепеп, 1 і И, 1862--7. 3 паперів Жеготи Маул (записки про Угорську Русь) — Записки Н. Тов. ін. Ш. т. ХХУГ пизееЙ. Ламанекій Славяле въ М. Азія і т. и. 1859. Возієг Випійпізспе Зпфеп гл. УП. Васильевскій Визанман Печенфги Ж. М, Н. И. 1872, ХИ (дод. 1), Успепекій Образованів второго Болгарекаго царетва, 1879, лод. У. Д(обрянский) в Ж. М. Н. П. 1880 Ш (про Спіш). Хроть Моравія и Мадьяры, 1881, гл. П. Кочубинекій Отчеть в Запиекох одеського університета т. ХШ, ХУЩ, ХХ, Славянская рукопись Пештокаго шузея — Р. Филол, Вфотник 1881, І, Равселенёе Славянъ ЇХ в, (кала) 1 особливо: О руссконъ племевн въ Дунайсконъ Залісьб в Трудах УП в'їзда т. ЦН. Ріф Тис гигайпізсймпрагізсреп $беййгаре, 1886 і особл. Ріс дасізспеп Уахеп шпаі Сзегредег Виївагеп, 5ійтипрзбегіснів йег Вбішпізсноп беєсіївспай дег УИ взепзенайеп, 1888. Филевичь Угорская Русь (Варшав. Университ. Мавістія 1894, У), статі в Ж. М. Н. П. 1895, введені потім в його Исторію древпей Руси Г, с. 143 і далі і „Отчеть“ в Варшавских университет. извфемях 1896, УШ, Соболевскйй Какъ давно Русекіе живуть въ Карпатахь и за Карпатоми (Живая Старина, 1894), Кулаковекій Гдз находилась вичичская епария копстантинопольскаго патріархата — Византійскій Временянкь 1897 с. 327 і далі (про дунайську Русь), Про сучасну Угорську Русь капи Черніга, Те Мопшег, Величка. Фікер, Головацький ор. є. Еёпуез Ге $айзк 4ез Кбит. Ппбагп5, 1843, Воллань Угроруєскія цбони, 1885, Шетровь Зажітки по Угорекой Руси Ж. М. Н. ЦП. 1892, И. Івіреа Пе Яргаєр- Чебісіє іп Чеп Ідпдегп дег чпрагівсреп Кгопе, 1896. В. Гнатюк

Нипоого-гийпепіса, 1899 (відбитка критичних заміток з ХХУШ т, Запивок) і Вивіпі у Ургасії (Зісу. Ріріей, 1899). Ваїовіїї А періа|ок шазуагог- 574роп, 1902 (, Нароли Угорщини", на підставі переписи 1890 р.). А таруаг Когопа ог5гараїнак 1900-буї пбретап М аза, 1908 (, Перепись людности в краях угорської корони, а 1900 р.“). Томапйвський Угорські Русини в сьвітяї мадярської урядової статистики (Записки Наук. т. ін. Ш. т. І.М1); незадовго изв появитись в петербурській збірнику статей з славістики йогож студия про угорсько-руську територію. Велика літвратура розвинула ся остаишии роками спеціально про захтідвю русько-словянську границю ; вичислю лише що важнійше:; АКе] хчіегу зй Зіоуйсі — статі в Зіоуепзке Робіаду 1895 і 1896. Соболевекій © гранаці Русскихъ и Сдозаковь въ Угорщиші (Ж. Стар. 1895). 01. Вгосі, Зифеп уоп ег зіоуакізсь-Кісіпгавізепеп бргасбегепте ілі 051. Опраги, 1897. В. Глатюк Руспни Пряшівської впартії та їх говори (Записки т. ХХХУ), Словаки чи Русини (15а, т. ХМ, Міедегів Магодоріз па, шара арегазкуєй Зіоуакй па закіадб збійані Баш х гоки 1900, р. 1903, йогож к врогц о гизкозіоуапзке гохргапі у ОБгасв (Зіоу. РеЫей, 1903) і Тее К зроги о гизКовіоуепокой Пгапісі у Обтдей (@Ъ. 1904 г. б). 37. Рух української людности на польсько-українськім пограчичу по переписям (див. с. 189). Навожу з УП т. Родгесспік зіаузіукі баїсуї, ХШ т. МЛадстпобсі збаїузіуєдне і Босхпік збаїузіукі т. ТУ процентові цифри людности, що уживає польську і руську шову, та людноєти руського і ла- тинського обряду в західніх новітах: 1890 Приріст в р. 1880—30 в ®, праріост (або убуток) В "Іо З че Русанів Пожяків || Русинів в 1890-51900 руської руського шо по по ло по по мови обряда || мові обряду || нові 4| обряду мові | обряду Новий Торг 304 306 558 | 138 | 607 6м | --056 —038 Новий Сонч 13.82 1391 | 7498 || 631 1411 1398 | -920 | 105 Грабів 1891 1836 | 980 | 596 | 601 | 734 —059 | -- 073 Горанці 2528 9950 | 16, | 915 985 552 -549 | --047 Ясло 9.92 950 --10.61 8.67 740 545 | 903 | -р0.97 Коросно 16.54 1645 —2046 | 570 1609 319 ам 046 Веревв 11.92 1544 1219 816 158 153 д 49055 Ряшів 018 | 146 —7988 --2045 930 1019 4500 | -рО51 Шанцут 300 | 568 | 3016 591 9.01 976 -108 —080- Нисько 0.06 8.07 - 044 108 19021 | -002 049 Сявок 50.58 5205 463 | 663 144 | 969 | 0905 | --049 Перекашль || 4881 51.02 2001 | 1485 4538 1155 | 4049 | --026 Яросавв 3855 4101 | 9729 | 1810 —6931 1505 | -0е8 | --8257 38. Сліди Руси в Семигороді (див. с. 197). 1802 р. вийшла брошура Вольфа Фе тезНрй Ниїпепогит 11. Тгапеіїуапіа; тут описувалась останки Рувний в с, Вецз5йотйеш, 127

СЕМИГОРОДСЬКА РУСЬ 591 ликий і Малий Свегред, Вопегад; Вольф всього рахував 130 родин, але Його референт в Зіврепрйго. Ргохіпгіаїріабег 1807, ТР пілиосев се число до 200. Про сі останки писали в ХУШ в. Бел і Бешке, 1 на поч, ХТХ Едер — див. про них у Філєвіча Отчет і Йсторія 1 гл., у Кочубипського в Трудах с, 37 і далі. Надежду, що побував в Семигороді на початку 40-х рр. уже не застав сих Русинів, але підніс впачінє сих фуських осад для історії руської кольонізації (О цутешествій по южн. славяп. зенпянъ, Ж. М. Н. П. 1842 ки. ГУ--УІ): „я вовём переконав ся, незаперечними доказани, що руська стахия ішла на позудневий захід, ло обадва боки Карпата, аж до Дунаю, Довгі часи перед приходов Мадярів в Паконію"; па потвердженнє він вказував на секшгородських Русинів, 1 сїєю подупайською Русню уважав можливии пояснити літописві лєгевди про жіграцію Словян з над Дупаю, про цодорож Кия й т. м, — е, 108—5. Одначе коршашіви, устами Куціка в Бегоїцпє 4ег Зе хе4. Вод5еп (гл. У), виключив угорських Русивів в історії давньої руської кольонізації. 3 другого ж боку теорія Шафарика ( $ 30), що секигородські Єловяпе були Болгарн, вилинуха також на те, що сю руську кольонізацію Семигорода спущено з ока. Публікуючи в перше текстя з Чергеда (Депкєсбгій відешської акаденй т, УП, 1856), Мікльосич признав їх болгарськими, але потім відступи рід сївї гадки і чергедські текста признав паняткою мова ,дакійських Словян“: (хезспісіне дог Їамібетвіспоцпи пл Виївагієсбнеп (ПерКзертИ т. ХХХТУ с. 125--6 тут видано тексти Едера), теж Уегбіеіспепде Сташтайк Ш. 201, АЇїзіоубпієсне Гогиещенте ХХУ. В 1859 р. в своїх ,Словянах в М. Азії" виступив з загальнини уваганн проти Кунікового погляду Ламанский, але питание про вагадкову руську кольонпізацію в Угорщині виринуле на верт знову тільки завдяки Реслєру, коли в 1871 р. вийшли його Витадйлієспе Зіаіеп; за ним піднесли гадку про стару руську кольонізацію на Дунаю Васілєвский (1872), Успенский, Грот, а Кочубдиський 1 Піч оцерлн сю тадку про руську кольонізацію Сеннгорода на фактах. Одначе справа не порішена остаточно. Супроти руської теорії стоїть божгареька, що не бачить поза Болгарали Русинів 1 готова руське та тих останніх Секигородських Русинів уважати непорозуниел (Млетч). Воно фактично Дуже запкутуе справу той факт, коли мова останніх секагородських „Руоннів? справді показуєть ся болгарською; але в усякім раві справа руської кольовізації Сенигорода може 1 повинна навіть бути трактована незалежно від тих останків, Проф. Ягіч, що в рецензії праці Філеєвича Досить скептично висловив ся про руську теорію (Агсріх ХІХ с, 937), В новійшій розвідці (Агеріу, ХХ с. 99--3) признае певним фактоя, що в Оеингород? Русь стрічала ся з Болгарани,

39. Література словянського побуту й культури в епоху розселення (див. с. 213). Лінгвістичні досліди досі грають першу ролю в сій справі. Але вони лишають ще богато бажати. По коротких екекурсах в загальних працях, як Яйча На Ко)йеупозИ пагода ШПгуаїзкога і згрекора, і особливо Воцедя Ртауёк тепіуб безкё, лав просторий розділ в своїй прадї Крек Кіпісіїшпо? с. 108—183, вийшла спеціальна (ше скінчена) праця проф. Будиловича (Первобытные Славяне въ ихъ язык, быт и понятіяхь по давньоеь лекснкальнынъ. Йзслідованія въ области личгвистической палеоптологи Славявъ, ч, Ъ вип. 112, К. 1878--9, ч. ІП в. 1, К. 1881) і конографія про словянську фльору — Эшек Розеа іє ріфагвіха п ргатек Зіауспаї а парове Нгужав (Вад. ао. аКад., т, 39). Праця Будиловича була неприхвльно оцінена критикою, але дає богатий запас иатералу. Креку О. Шрадер (ЗргасПуєгрівістипоу? с. 84) закидає теж „западте високу гадку про прасловянську культуру“. Але з другого боку Й німецькі довлідники культури значно знижали рівень словянеької культури, толкуючи все язакові полібности як словавські запозичення з німецького, Се треба сказати Й про новійщі досліля над спільними словами у Словян і Герианшв: С. Обіепреск Ге регтаапізсбеп МИбгіег ип АШвіамізсреп (Агему Гаг 91. РЬіїоіорів ХУ), Н. НШ а деп зегтатизеней ГеБпубгег по біамізсреп пой Вацієсреп (Рай п, Вгаппе ВеНтаве сиг безос. 4. демівспеп Зргаспе, ХХЦІ). Не свобідні від сього 1 такі незвичайно цінні для студийовання давнього побуту загальнійші праці як Нера Киїштрйапгеп оп Напзібіеге, О. 8сВгадег Зргаспуегрівіспиир под Огрезсрісріє?, Веайехісоп 4ег іпйодеттапізсбеп АШегбатозкиюаде, Словянські лінтвісти, протестуючи против надуживапь теорії запозичень, сані одначе ідуть сею протоптаною стежкою — див. шир. Вгйскпег Сум'іїїхасіа і дегуЕ, 1901, с, 30 і замітки до його власних лінтвістачних об'яснець у Ягіча в Агспіу ХХ с. 536 -7. 8 словянськнх праць про язпкові запозичення — се незвичайно важие’ для культурно-історичних дослідів явище, назву ще давпійшу роботу Мікльосіча Бе Кгелійептубгівг іп деп зіачізспеп Зргасіпеп, і поправке до нього Маїгепомег-а Си зіоуа уе віоуапекуєї Їебесі, та новійшу розвідку С. Станоевича Гипотеза о славяпекихъ заншетвованиьхь словать изъ германекаго (Сборникъ статей посвященныхь 6. 9. Фортупа» тову, 1902 -- про хронольогію й історичну обстапову словянських запозичень з Гершанських нов). Праці Шрадера з методольогічного погляду цікаві тим, що вів стараєть ся кокжбінувати факти лінгвістики не тільки з відомостями історичних і літературних джерел, але також з фактами етнольогії і археольогії. Але в курс пішов археольогічний матеріал старших епох, а 40-

СЛОВЯНСЬКОГО РОЗСЕЛЕННЯ 598 війшнх часів — дуже кало, і взагалі метод Шрадера защіплюєть ся досить ДОВОЛІ. В своїй Історії Київщили, виданій в р, 1891, я старав ся дати начерк староруського побуту на підставі фактів істерично-літературних. і арюеольогічних. В сін напрямі не бачу аби вішли новійші дослідцики староруського побуту (хиба в конотрафях поодиноких земель, що виходнли потік в Київі, проявляєть ся така-ж тенденція). Зрештою на сім полі останніки часани рух досить єлабні, Археольогічний матеріал, що зростає з року на рік, лишаеть ся дуже кале оброблених 1 не зведенню в систену. Загальний, але дуже коротенький і через те розушеть ся — побіжний образ сзіднословянської культури на підставі археольогічного матеріалу дав недавно нроф. Антонович в врданию Б. Ханенка Древности Придибпровья ки. У п. т. „Черты бита Славянъ по курганнынъ расконкажъ“ (ки, 1--6). Шмересний реферат був предложенай проф. Завитневичом на останнїн археольогічнія з'їзді -- О культурномь вліяній Византии ка быть руєскніь Славянь курганнаго періода — Изв8- стія с. 90, але досі не видруковапий. Було-б дуже пожаданим, аби він заохотив 1 иньших до подібного конографічиого оброблювання архесльо-: чого катеріалу. Ввірці такого конографчного обробления, дуже сохідного, дав ще в 80-х рр. проф. Ашучін — його реферати О лревнемт хук® п стрѣлахъ -- в Трудагь У археол. сьфада, О нкоторыхъ форнахъ древнерусекихь жечей в Трудах УГ съфзда; але робота в тім напрям? якось пе пішла (па ХІ з'їзді предложив велику працю про східнозвропейську кераюку Городцов -- Русская донеторическая керамика, Труды т. Ї, але за євстезатикою, дуже нескладною, заведеною шим, годі в тім матеріалі з'оріентувати ся). Тин троба по части оправдатн, що історична паука все ще ве може зійти з історично - літературного Трунту, на якій досліджували староруський побут старші історики — як нпр. Соловьовь, Бестужевъ-Рюкииъ й иныв в своїх курсах історії давньої Руси. З нньших словянських племен -- недавно ночав виходити закроєний на ширшу кіру, хоч і досить мехапічно зроблений куре 1. Сшірнова Очеркъ культурной истор южныхъ Славянь (1 Частина вийшла осібно- 1900 р. в Казанн, делі друкуєть ся в Записках казанського універсизету). Легковажачи лішівістичний матеріал, він опираєть ся окрім історичного матеріала ва фактаї етнографії Я фолькльору, а також археольогії, хоч і пе все зручно використовує їх. Більше старої методи держить ся иньыший, короткий начерк біпісікіаз Сайцз- опа Соїрдтапійпре- Чет Сгоаїеп (бопашалаег рік 1). Популярно й не солідно вроблений начерк: А. Цеїдуге бегіпаїпез её 5іамеє, огідіпеє ей сгоуапсеє, 1903, Париж, Спеціальнійша література вказапа низше при поодиноких пи-

таннях. З круга загально-індоевропейської культури в доповнение до названих праць О. Шрадера вкажу ще стулиї Гірта, що стоїть це в одшы ва відмінні становищу: Ріє уогревспісвйісїо КаНиг Когорає ца@ 4ег Іадорестапеп (Сеорг. Ясіївсргії, ТУ), Пе мітесраї сом. Уавійпде дег Тпйорегпапел (Забгр. Е. Мабопаїдкопогіег, 3 серія т, ХУ). З історії культури взагалі: Вйс№ег Бег чпгієспайєїе Стецзіапд2, 1897; Стоззе Ге Роумеп дег ГатШе ап діе Когілеп дог У/ігіьспаї, 1896; Ноек ег рекепуйгіїде Эт ппзегег Кеппіпіз уоп ег цгзргапсіїспеп Уегбгейли8 ег апрераціеп Кибрйапхеп {Сеорг. Деіївсогії, У); Визсбап Уогрезсысв ее Войык дег Койшпа Мийгріаптеп аег аПеп УУеЦ, 1895; НаНа Пе Нацзйиете пп Шге Вегіебипреп сиг Уітієспай дез Мепеєсреп, 1896, і ОтергоповвезстеЩе цпй Епієерипозуєізе 4ез Аскеграцезв (2еїїдсЬьт. 4. без. І. Етдкипає). 40. Література монетних находок (див. є. 245). Арявольогічні мали: Київської й Волинської губ. Антоновича (в пожавчику при вих виказані монетні нахідки по категоріям), Подільської Сіцинського, Херсопської Ястребова (Опыть Обозрвшія древностей Херсонской губ.); була предложена на Харківський з'їзд також мапа Харківської губ. Багалія, Й певне вийде не задовго. Б'Бляшевекій Монетные клады Кієвской губерній, 1889. Данилеввчь Мопетные клады Кіевской губ. до первой четверти ХУ в. (Труды ІХ съйзда т. 1). Лявкоронскій Находки риискихъ монеть въ области средвяго Придибпровья (Труды М съйзда т. 1), Марковъ Топографія кладовъ восточныхъ иочеть (зачала ея друком, але не вийшла досі), Самоквасовъ Йсторія русекаго права, 1884, т. П с. 170—9 ії О пронехожденій русскихъ п польскихъ Славявъ и причині появлевія плодовь рнискигь моївть въ зеклб древнихъ Руссовв и Ляховь — Труды УШ сьбеда т. Ш. Р16 аг гопіапізеб-апеагізсбеп бЫейгаре ‹. 276 і далі, Поодинокі важні нахідки див. іще: Россійскій историч. музей с. 598--600; Труды Кієв. дух. акаденйн 1880, УПШІ с, 585; Археологическая лфтонвсь Южной Россін 1899 р. с. 54, 1903 р. с. 60, й ин. Сажоквасов толкував єї монетиі скарби тик, що 1х рознесли Словяне, евігруючи в над Дупаю (він прийнає літописну теорію дунайськой правітчини). Ляскоронский думає, що ©] конети добували ся не так торговлею, як війнами і нападажи на ражські зеклі, Се друге об'яспениє в части оправдане. Але люде з середнього й горішнього Подніпровя на рижські землі певне не кодили, і рашські гроші до них доходили тільки черев торговлю, 41. Торговля давньої Руси (див. с. 342). Про давню руську торговлю з старших праць назву: Вазилззей Де АгаБит Регзагатаце сопитегісо сита Ваза её Зсападїпауія, 1825 ;

ТОРГОВЛЯ. УКРАЇНСЬКА АНТРОПОЛЬОГІЯ 595 Савельева Мухаимеданская вумизматика въ отношенія къ Росой, 1846; Григорьева О куфаческихь мопетахь натолимыхь въ Россій (в збірн, Россія н Азія), Далі: Аристова Иронышленность древней Руси, 1866, гл. 4; Бестужева-Рюмина Русская шеторія І є. 261 і далі; Хвольсона Извістія иби-Даста 1869, спеціальний екскурс про східню торговлю с. 158 і далі; Неуй безсбісіів без Пеуапіерапдеїз іт Мійеїаїег, Г, 1879 с. 65 і далі (французький переклад Репо, вид. 1885 р. в Лниську, 8 деякими доповненяни); Забѣлннъ Исторія русской жизни П гл, 7; Вареїоп Ди соттлегее 4ез Агафез дап5 1е пог де ГЕигоре ауапі ]езсгоза4ез 1882 (не богато}; Ключевекій Боярекая дуна, 1883 і його-ж статі в Русской Мысли 1880 р.; Ріб ог готдпієсі-ппрагівслеп 8ігеіїйаре, 1886 с. 268 1 лам; Іасоб Пег погдізср-райізспе Напае! дег Агарег, 1887 і пізпійші видання сеї праці — М гіспе Нав4езагике] Бетореп Фе Агафег дез МійеіаШегя аця деп погдїзсп-раЙзсреп ГАпдеги, 1891, 1 Діе У/аагеп Бейа ага зер-пог@вевепт Уегкепг па Міицеїайег, 1891; ноя Історія Київщина є. 385 і далі; Голубовекий Йсторія Сбвер. земли с. 81 і далі В Ист, Схоленской з, є. 100 і далі; Киоп Ваайопит Нипрагогохл сигоа огіепіе ВВ апбушззнпа, 1893 —5. Для північної торговл! (факти пізнійші, але вони можуть служити для зрозукіння й давнійтих відносин): Бережковь О торговль Руен сь. Ганзою до к. ХУ в., 1879 і статі його-ж 1 Тихокірова в Ж. М. Н. И. 1887 р.; Никитекій Исторйя экононическаго быта В. Новгорода, 1893 с. 84 і далі; Васк Гег децізспе Напде| іп Мотркогой -- ЇаВгеєре- Ге Чег Аппа 5епиїе, Сиб. 1895, 42. Сучасний український антропольогічний тип (лав. с. 271). Антроцольогічиі студиї над українсько-руських типом дуже ще неповні і нечисленці, що найважпійще -- помннево шайліпше законсерзоване вл не-словянських впливів українське Пол!се (цав. Записки ХУШ, бібл. с. 54). Тову веї озпачення українського тина поки що иожуть ставитись і прийматись тільки з великими застереженнями, Д. Апучін, одел в вайвианачнійших антропольойв Росй, дає таку хи. рактеристику фізичного типа Українців- Русинів: Українці з фізичного нотляду відріжняють ся від Білорусиків і Велвкоровв середньої Росії насанперед своїв зростом, в середпія ващим на 1- 4 сти. (По військових датаж ішшерії 1874 -83 рр.); хоч такі величици середнього вросту стрчають ся і в декотрих великоросийських повітах, але на Україні нема малих величин (163—162 ст.), досить розповсюднепих в повітах середцьої Росії. Друга відзіла — се більший процент тенноволосах (60—70°%), текноокик (хоч не рідкі й синьоокг) 1 техношкірих, в порівпянию з Білорусинани і Великоросачи, а ше більше -- в порівнянню з Полякани. Трохи довші ноги (особливо бедра), Голова, і абсолютно і в відносинах

до зросту, невелика (тож і внутрішнієть черепа), чоло і ніс теж, нижня третина лиця мае в порівнянню більші розміри. Що до форин — голова коротка й широка (брахікефальна) переважає, трохи більше ще ніж у Поляків і Великоросів; инод? помічають ся досить високі, вишуклі щоки і широкий відступ межи очима, трохи низьке перенісє. — Енциклопедическій словарь, вид. Брокгауза і Ефрона, т. ХУШ, Малороссы. Д. Гильченко, опираючи ся на дотеперінініх студиях, загальними ознакаки Українця призиае: високий зріст, яснорожевий колір шкіри, темне волосє і очі яених відтішків, але при тіш взазпачає, що ваганнє тенного тину дуже велике (6--399/,); про такі ознаки як високий зріст і брахікефалія каже, шо Й вони ще вимагають перевірки, особливо з огляду на великі варіації українського типу по вісцевостям; ясний тип він уважає сальнійшим, здатнійшим до житя, бе має більші розмірі груди, і признав його за початковий. -- Кубанеків козаки, антропологическій очеркъ (ЙИзвістія нипер. общества естествознанія, антрополог и этногр. т. ХС, 1895). Талько-Гринцевич, зібравши досить великий матеріал головно в нолудневй Київщипі, констатув перевагу ясноволосого тину (51%/) над тенноволосин (499), чистих бльондивів (20°},) нал брунеташи (959) — Срагакіегуєіука блустпа Шш октатзіего, 2Рібг чуіадошовбсі т. ХУЇ. Що до форин черепа, то в недавно звиданій брошюр д-ра Пантюхова „Куреневка“, К. 1904, подають ся нир. такі результата покжірів чоловіків з Київ. 156, з 1909 р.: доліхокефали Й шевокефали дають 43,8 9), доліхокефалів (границя 77)-- 14,6! Все се показує, як ще кало простуднйован! Навіть найбільш кардинальні фізичні прикивти сучасного Українця. В иньшій, повіймій своїй праці: Вісь головнаго мозга и кѣкоторыхъ его частей у разныхъ пленень Россій (Труды косков. антрошол. отдфла т. ХІХ) др. Гільченко підніє іще одну антропольогічну прикивту: веншу вагу мозку у Українців в порівкавню в Велякоросаин і Полякаки. Опубаїкована разом в сим статя Воробьева -- Матеріалу для зжтропологій великорусскаго населенія нікотормхь убздовъ Рязанской губ. (Їр.) вказує також на те, що Українці мають меньший поземний обвід голови (563—546) ніж Великороеняяе (568—2) 1 Поляки (567), і кеньшу довжину чола (179—175, у Великоросів 182). СТ спостереження, прейняті, як бачико і в характеристику проф. Анучіва, опироють ся одначе ще на Дуже малій матеріалі. Питаниеи про археольогічний словянськай тии на підставі археольогічного натеріалу перший серіовно вайняв ся головно Богданов і уважав дочатковчи тиц вузьколиций довгоголовий (лентопрозоцний доліхокефалівк); Його статі: Матеріали шля антропологів курганнаго періода

АНТРОПОЛЬОЦЧНИЙ ТИП 597 Москов. губ. (1867, Мавбетія моск, общ, люб. естествози. т, ТУ), Описанів курганпыхъ чередовъ Сколепской губ. (Аптропол, выставка, ПП), Курганные черепа области древнахь Офверянъ (в над Нела, №ы4.), Черепа изъ старыхъ носковскихъ кладбншь (119.), Древпів Кіевляне, но ить черепаюь и ногиламт (бід. т. ЦІ), Курганные жители СЪверянской зешли (Ы4.), Доисторическе Тверитяне по раскопканъ кургановъ (Рід,), Древніе Новгородцы по ить черецакт (їрід.), Къ кравіодогін сиоленскихъ курганныхъ череповъ (3614, т. ТУ); про досліди його пад черепани давиійших часів див. вище с. 483 1486, Результати дослідів він ввів і подав у своїк рефераті ОцеПе езі Їа гасе Їа раз апсіеппе фо 1а Визе сепїгаїє (Сопргёз іпіегпайопг а Мозсоп, 1). Досліди Богданова вають ту слабу сторону, що вони часом оперті на вечислении матеріалі, & головно — що вій розпоряджав черепаин в чужих розкопок і не бувши сак археольотом, не дуже застановляв ся над крітерієм словянетва тих могил, з котрих були ті черени (для вас особливо вартні його пошіри сіверянських і київських черепів), Але його спостереженнє, що в старих словянських могилах переважає довгоголовнй тиц, знайшло собі потвердженнє в новійшні розойдах етіднословянських могил. ДАнтропольогічаї цожіри з українсько-руської теріторії, окрія тих праль Богданова, подані в отсих публікаціях; Автоновичь Раскопки въ стран Древлянь — Матералы цо археологи Россій ч, 11 1 Раскопки кургановь въ Западной Волыни (Труды ХГ съЁзла 1). Гаиченко Житовірекій могильникь, 1868, Городище п ногильникъ на р. Корчеватый (Труды ЇХ съфеда т. П) і Раскопка въ бассейнв р. Случи (Труды ХТ еъБзда т. |). Мельникъ Раскопки въ зеилЪ Лучань (119.}. Покровсий Антропологическя данныя © тии череповь изъ волынскихъ кургановь (р. т. Ц — резюне, ревультати війшли в статю п. Мельник). Таїко - Нгупсеміє; Ргхуступкі фо розпапіа 5чіаїа Кигбапохеро Окгаму (Маїегузіу апігороїорісгпо-агсіпесіорісспе т. ТУ (деревлянські Й ,долянські" могили — повіри останніх попсоваві тим, що сюди введеві Я деякі чорноклобуцькі похорони), Поповъ Апатоначеское язсибдованів костей, найденныхъ при раскопкахъ кургановъ Харьковской губерній, реф. П-- костя в Ницахського могальшлка (Труды предварит, комитета ХП събзада т, Г). З8гальнійші роботи, кри вгаданого реферата Богданова, -- №е- Фегів К обайсе о рйуодпіт іури зіоуапоквт (Аіепешга, 1891), О рауойо Зіоуапй, 1896, Зіоуапзке Зіагодіїповії 1, 1908 (гл. 2). Зега Бе сомЫеп іс {уре фа сгапе де Іа роршайоп асіпейе фе 1а Визвів сепігаїв | дійбге-і-ї| да буре апіїдше & Геёроцие 4е$ сопграпез? (Сотрёзс-гепйдз ди ХП сопртёз іпіегпаїіопа| & плейесіпе, Ц, 1899). Згадана праця Нідерле О рауоди 51. в цілою рішучістю прогопосипа первісний словянський тип за довгоголовий — на підставі арге-

ольогічло-антропольогічного матеріалу, і біляввй -- ша підставі історичних сьвідоцтв. Обставлена досить солідними аргументами, вона викликала живу діскусію над сим цитаннєз. Перегляд головвих номение її дає Нідерле в біду. Заг. с. 87 і далі. Між пргушентами сопіга, які були висунені в сій діскусії, як важнійші можна зазначити такі: словянство довтоголових пебіжчиків не доведене ще. Могили з палениин небіжчиками ножуть бути як раз останканн короткоголової людностн. Що до краски, то звернули на себе увагу досліди Мицакова — О цвбтб и фори% волось изъ кургановъ средпей Россіє (Труды воск, антроп. отд. т. ХІХ): він відносить, що останки волося, які віп кав (а вав їх з 20 могил Московської, Ярославської й Костроиськой Тубернії) ве! темні, а білявих не було між шими зовсім. СТ аргументи одначе не в сн забцти теорію білявих довгоголовців, Досліди Мінакова опирають ся из матеріалі з фінської теріторії. Що до довгоголовости, то Нідерне, боронячи свою теорію, справедливо вказав, що попри довгоголову людність ми пе бачнио якоїсь короткоголової -- словянської. Дійско, коли Словяне аєнмілювали довгоголову расу, вони повинлі-б виступити дуже виразно, як друга раса по при неї в могильних нахідках Х--ХІ вв. Припустити, що вони всі спалені, поможливо, бо у Словян ин зпаємо обидва похоронні типи, 1 в кождім разі як зник обряд наления, короткоголова людиість повинна б виступити церед нами від разу дуже сильно. Ввагалї Нідерле досить щасливо боронять свою теорію в повія перегляді; але обстаючн за нею, зводить питанне вже тільки на Чисельну перевагу ясного й довгоголового типа серед словяпськой людністю (резюне, с. 108-- 9). Йнакше сказавши, ми Біколи не внаєхо Словян одпостайнни антопольогічних типом. Еволюція його при тім зістаєть ся все таки зістаєть ся веяспии. Перехід від довгоголового, хоч би й переважного тільки, а не виключпого до нинішнього короткоголового типу, вістаєть ся і пин! справою невнясненою, не розвязаною, і в сіш головна трудність, звязана з теорією довгоголовости, Можливість еволюції форян черепа вістаєть ея в антропольогії справою нехорішеною (див. впр. статі Ністреха і Решьо в Агсйіу г Апібгороіоріє 1901 і Метої:еє де Іа Зос. 4’Ап@гор. 1901), і єв ще більше заплутує питание. 43. Мтература словянсько? мітольогії (див. с. 279). 3 чималої літератури словянської і руської мжітольогії вавначу лише де що головвійше або новійше. Передовеїн, для орієштовання в старшій літературі луже добре служить Крек? в. 378 і далі, 3 старшого згадаю: Аеанасьевъ Поетическя вогврбнія Славяяъ на ирироду, 3 тони, 1865—8. МіКІозісі Екутоїорівснев У огіегрисі, зар 7осїрав. Лай Муйпоіорізспе Экылеп — АгеШу Гаг зі. РВ. ГУ і У. ВгйеЕпег Муїпоїодізєбе Зап, №9. УГ, ТХ і особл, ХУ. Фанинцынъ Бо-

СЛОВЯНСЬКА МІТОЛЬОЇЯ 599 жества древцихъ Славявъ, 1884. Кирипчнаковъ Что иы знаемт достовфрнаго о дичныхъ божествахъ Славянъ, Ж. М. Н. НП. 1885, ЇХ. Сырку — Славяноко рушьшеків отрывки — Ж. М. Н.П. 1887, У. Півпинигь Наша письменные источники 9 языческахь богахъ русской вивологій — Филологаческія Записки 1888, УГ. Мочульскй О инемомъ луалигиб въ нвеологія Славянь Р. Филологический Вфствакъ, 1889, П. Маса! №- Ккгез буаизкено Бауевіоуї, 1891. М. К. О теїїдії рорайзКкіср Зіоміап, 1894. Богдановичь Пережитки древпяго миросозерцанія у Бѣлоруссовъ, 1895. Влалиміровь Введеве въ исторю русской словесности, 1896, гл. ПЕ Ш, і Поученія противь древне-руескаго язычества и народныхь суенбрій (Панятники древне-рус. перковно-учительной литературы, Ш, 1897). Анальогічна ширша праця -- Азбукить Очеркъ литературной борьбы предетавителей кристіанства съ осгатками явкічества въ руссконъ народі, (Русскій Филолог. В'всташкь т. 35 1 37—39, головно т, 35). Лежё — ряд статей під титулом К(о4ез Че туййоіодіє Зауе (від року 1896 пруковані в часописи Веупе ФЫзоте 9ез геіїдіоп5, деякі вийшли осібно — три випускн)-- оброблені й впдан? разом п. т. Ба Муббоїобів ЭЗате, раг Іміз Гёрег, 1901 (ноя оцінка в Заниеках т. 6Х). А. І6- {ёуге Муфпоіодів дез Зіатез © дез Ріппоїз (Ветце фе Г Ёсое ф'апіртороїоріе, 1897 -- популяризація, в значній мірі оперта на Лежё), Йогож: Сегшапіє её Зіауеє, огідіпеє єї сгоуапсез, 1903, Париж. Яворскйй — етаті вро домовиків, опирів і т. и. в галюлькі фолькльорі -- Ж. Старина 1897. Сегпу Мубізке Бубозбо Пдізкісі ЗегЪох, 1898, Будішін, Милорадовичъ Заийтки о залорусской демонологія (К. Старнна, 1899, УНІ). Кальковокій Мивологическій элежепть въ сербской народной позвін (Филологическія Записки 1900 і далі). Стейс О уег чагй боу]епа ргета ргауієегі Агіїаса 1 РгазетИа, 1900, Мостар (фаптазй). Ивановъ Культь Перупа у южныхъ Славясь (Изв. отд. р. яз. 1903, ТУ). Занотую ще кілька коротких ескізів еловянської або спешально руської мітольогії в ріжних історичпих курсах: Ріс Обупу пагода газкено Тс. 57 і далі, Сахоквасовъ Йсторія рус. права, вид. 1888, гл. ХІХ, Гахізве её Ватарапд Нізоіге бепбгае Т с, 701—2, Милюковь — в Кнагб для чтедія по середней иеторін під ред. Вібоградова (| с. 192—117) й ви. 44. Найвищий бог Словян і соняшні божества (спірні питания до з. 280). Погляди на Сварога лк на початкового найвищого бога у Словяв новійшими часани були сильно вахитані. Ягіч (Агеспіх ГУ) заваято виступив против них, і його аргументи вробили сильний вилив. Фанінциц (з. 143), Махаль (с. 2191), Леже (с, 235) скептично задивлюють ся на іствовашиє його, Боронив його Крек? с, 379 і далі, і я думаю, що

правда лежить по єтороні Його оборонців — що противна сторона пішла задалеко, в мперкритицизя. Одиноке джерело, що називає Сварога — словяшські тльося хропотрафа Малялі в Київській літоцаси і в словянськіх перекладі хронографа, в кодексі ХУ в. (описаніщ у вступі ло літопней Переяелава Суздальського, вид. Обозепскин). Вопи тут однакові, і Йдуть, очевилно, в одного джерела (правдоподібно -- з ТГльосірованого перекладу). Вперше використав їльосу Київської літописи і на її оспові розвинув галку про Сварога Шафарик в спеціальній розвілді, друкованій в Сазорз безкеНо тачзеа, 1844. Проф, Ягіч, взагалі каловажачи шітольогічні звістки книжної літератури, як літературпі комбінації та рехісценції, висловив здотах, що літошиосні кльоси (їх він уважає джерелом хронографа) написапі в Новгороді, під виливом відомостей про Сварожича балтийських Словаи; автор їх з Сварожича вивів ічя Сварога (толкование, яке дає д, Я. сьому тени дуже вейновірне, тому я його помипаю)} 1 поставив в паралелю Гефесту. Але тут насуваєть ся важща трудність; в староруській кнажній літературі чи словесности взагалі не иожиа вказати скільки обл певних балтийсько-словянських впливів (проби Гедеовова і Забеліна випали луже нещаєливо), Нейковіршою вдаєть ся мин! Й сана гадка, що автор їльос викомбішував доперва імя Єварога з Сварожича. По всякій іжовірности, іля Сварога він узяв готовии з місцевої традиції, правдоподібно руської; але як би се мала бути і не руська традиція, то того Сварога, відсушеного на другий плян вже в Х--ХІ в. ширшими, иолодшини богани, все таки можено уважати за спільне словянське давпійше божество. Цікаво, що у Волохів заховалось слово 5Їагова, в зпачшию чогось дуже висушеного, виналевого -- Спрку 1. є. Усуваючд (Сварога, млітольоги або лишають створених питание про імя найвищого бога, або висувають па ею нознщцію котрогось з иьшах богів, або вкінці пришускають, що він звав ся просто „богом“. 'Гаку гадку, васловхепу вже давпійше підтримував Фажінция (с, 141), і що неї же охиляєть вая Лежё (с. 50-1). Одпаче ся теорія дуже слабка. Лишаю на боці фолькльорні згадки про ,вишнього бога" або ,бога-пребога": вони не кають в соб) пічого характеристичного, Окрія них вказують на тексти улов Руси в Греками: „да будет проклят от Бога н оть Перуна“ (©. 33), ,оть бога, в него же вбруень, в Перуна в в Волоса бога скотья" (с. 48); але в першім тексті йде нова, очевидно, про хриетияпського Бога, з огляду ка хрешену Русь, в хругін коже бути толкованній „богъ“ яко загальне понатє, Перун і Волос — як сцеціалізація тієї ідеї. З вньщях божеств, яких хотіли ностазити ва чільне місце, згадаю новійшу теорію Рожиєцкого (Рогцп под Гог), Що тим часом як культ

ПОХОРОННИЙ ОБРЯД 531 Перуча розвинув ся під норчавськини віловани, додашній словянськам богож був передовсёх Волое-Ведес, При ушовах Олега 907 1 Сьвятослава, 971 р., по його гадці, Нормапи кленуть ся Торок, під інецеж ііеруца, з Руснни-Словяне -- Зелесом. Ся шлаша Перуна Торок одшаче пе зоже устоятись (пор. замітки Тіандера в його критиці статі Рожиєцкого в Йзвбстіях отд. рус. яз. 1903, Ш), а з тим упадає й така Виїжкова. роля Волоса. Розвиваючи аргіунепти за істнованнєм из Руси культа Тора, Роживцкий толкує згадку Київської літописи про „Турову божницю? в Київі (Їдат. е. 229) як ,капище Тора“. беть ще й шньше толкованпє, що бачить в нім „турам бога Тура". Але зовсім неправдоподібпо, або христпяцеьку церкву павивали храмом Тора чи Тури (анальогії, які вказувано, нічого не доводять, бо не можна вказати християнського дублета для Тора чи Тура, під цокровом якого Жхогло 6 держатись імя Тура чи Тора, як прихіром держалось іня Волоса Шл іменеш св. Власія). Фзагалі вої докази про 1етнование у руських Словян соняшного бога Тура (щось як грецький Пріаї) лоешть слабі, не вистають. Див. про нього спеціальну розвідку проф. Голубовского Нісколько соображений къ вопросу о кн. Турв -- К. Старина 1891, Х. Другий такий непевний сонечний біг, ее Ярило, Його, як і Тура вважають образом літнього розцвіту творчих єна прпроди під впянвом сонця. Шро Ярнла одначе 8 сильна традиція народпа, пле головно у Великороспян (див, одначе Афанасєва ор. с. ПІ о. 797). Вів відповідає таки» слизолаш літнього сонця, як Коструб, Купало; в нисьменній старо-руській традиції ви ме згадуєть ся, як т вони. При слабій іпдівідуалізації русько-словянських божеств витичитн виразку грапиию, як то пробують зробити (ипр. Махаль с. 200 і далі) між сини ,коментама літцього повороту сопцл“ та правднвизи божествани, дуже трудно. Але з огляду, що ви наєзо тут діло 8 пізніми {ХУП-ХИХ в.) наролиїни образахи, пе зстинии, як я сказав, з давшіх джерел, обережиїйто буде їх не зачисляти до давніх лігольогічних збразіа. 45. Археольогічні досліди похоронного обряду (ло с. 296). Окрій вочиелених вище, в прим, 43, шублікацій археольогічних розслідів згадаю ще такі праці, що дають щось для шманания похороншого обряду Украши й погранцчних територій: Гаюченко Древній поселокъ в могильнякъ въ урочищі Стуга (катом. у.) — Чтепія кієв, истор. общ, т. ХИЕ Яроцкій Краткій отчеть о раскопкй кургановь Рёчникаго могильника (коло Овруча) — Трулы общества изслібдователей Вольги, 1. Йогож Могильшнки по среднему течению р. Убортц — Археологическая автоп. Ю. Р. 1903, тамже с. 329 короткий реферат йогож про розкопки на вододілі Уш: й Уборти. Еременко Раскопки кургановь Новозыбковскаго

убвда — Трулы отл. слав. археології т, І. Сашоквасовь Сфверянске курганы — Труды ХЕ събзда т. 1. Бобринскій П с. 179. Сперанскій раскопки кургановь въ Рыльсконъ убадѣ — Археолог. павбстія и зам тк 1894, Розкопи Ницахського могильника -- тим часох Извветя ХИ сьбйада е. 183 і 204. Про досліди на дреговичській території — Ол. Грушевський Пинское Полѣсье І с. 4 1 далі. Загальні характериетики (одначе дещо довільні часом) в працях Спицына Обогрінів губершй въ археол. откошелія (Труды отд. слав. археол. т. Ї, П, ТУ) і Разселевів древнерусекихъ племенъ по археологичеснимь данныхъ (Ж. М. Н. ЛП. 1899, УШ), 46. Шлюб і родинні відносини (до. с. 300). Про шлюб і роддиві віднобани у Словян 1 в давній Руси: Шульгипъ О состоявій женщины въ Россій до Петра В., 1850. Васильевь Сличене юридическахь законовъ Машу съ брачныни обычаяни Славянъ по літописи Нестора (К. Унив. Изв., 1864 1--ІБ. Добряковъ Русская женщина въ домонгольскій пер0одъ, 1864, Ворідіє Ргатпі обіба)с п Зіоуепа, 1867 й йогож 7рогпік тадазпиев ргамупісп орібауа и іодпісб бюуепа, 1874, Лавровскй Коренное значеше въ названіязъ родетви у Славянъ, 1867. Забблинь Быть русскихъ царицъ, 1869 (ветуп). Шивлевскій Сенейныя власти у древникь Славядъ в Гериапцевь, 1869. Шашковь Очеркъ истори русской женщины, 1871 (передруковане в Собранй сочиненій, т. Ї, 1898), Напеї \ёпо у ргйуп зютапзкёт (Ргаупік, 1811). Статі Свірвева про звичайове осхіднословяшське родонше право 1 шлюб: Очерки семейшьхв отношеній, 1378 і стат в Юридическому Вістнику 1878 (У Г УП). Чершовь Объ обычпояъ семейственоомь и пасабдственногь правб крестьянъ въ Харьковекой ин Полтавской губ. (К. Унав. Изв. 1881, У). Сунцовъ О свадебиныхъ обрядахь, препмущественно русскнхъ 1881, Релнгозно-япепческое зпаченів малорусской свадьбы (К. Старяца 1885, Ш), Кь вопросу о вліянін тречеекаго п риискаго сведебного ритуала (№. 1886, Г). Кгацез ЭЩе ппй Вгаией дег Биатеп, 1885, М. Ковалевекій Нкоторыя архапчаскія черты семейнаго и наслёдстненнаго права (Юрид, вфстн.. 1885), йогож Первобытное право (випуск І рід, в, И родина), 1886, Гаеаи 4е5 огідіпез её бе Реусіціїоп це Їа мтШе сі йе 1а ргоргідів, 1890 (виходить нове виданне), Рагу 1а\" апдошодбега сизют іп Биззіа (рос. переклад в чає. Всемрний В®стникъ 1903). Свадебный обрядь въ Угорекой Руси — Ж. Старина 1892. Буковинське весілє — Лейзебгій 4ез Уегсінеє ЇЙ УМоїкзкипде, 1901. Вовк (Уоїкоу) ВИез сі цуарез парбамх еп Окгаше (Г’ Апійгороїоріе, 1891--9, перед тим по болгарськи: Свадбеарскит® обреди ша словянскот® народв, в Сборпикъ за нар. узотворення, ПГ У, 1890—1). Желобовскій Сенья по воззрёщажь русскаго народа, 1892 (з Филол. Записок). Кгек 7лг Сезспіспів гиєвіяснег Носідеїїврейосре,

РІД 1 ЗАДРУГА 533 1893. Отримович Значевіє налорусскихъ свадебяыхь обрадовь и пфсень въ исторв зволюцік сезьш (Этнографическое обозрбвнів, т. ХІ і далі, не окінчеле), йогож вашітки в Житю і Слові 1895. Ящуржинск Свадьба налорусская какъ религюзно-бытовая драка (К. Ст. 1896, ХТ). Кганз5 Діе /еприпо іо 5ійе, Вгацеб «пі Садфев 9ег Задахен, 1--НІЇ, 1898--1902 (з Кеоттодий). ВВашт дег Уегкепг дег безе ес еп цпіег ей Зіахеп (біориз, 1902). Окрік тото сюди же належать відповідні ровитли в курсах історії руб. права (особливо Леонтовича, В.-Буданоза і Саноквасова — Наслідованія по нот, рус. права, І, 1896). Література звичайового права: Якушкить Обычное право, т, І, 1875, т. И, 1896. Про літературу устрою родового й вадружного лав. зараз позше. 47. Література родового й задружиого устрою (ло с. 213). Текст літошисп про полянські „роли“ дав підставу для теорії родового побуту, як оспови суспільної організації давньої Руси. ЇЇ виставив, очевидно — під вплавом науки історії німецького права, дорпатський професор Густав Жвере у своїй гохоснй праці Раз АНезе Вест ег Низзеп, 1326. Шотім сю теорію талановито розвинув, перезівши через цілу історію давшьей Руси, Соловйов -- О родовыхъ отношеніяхь шежлу кпязьями древней Руси, 1846, осібно п, н.: Мсторія отношенй княвей Рюршкова дона, 1817, і потім в історії Росиї (особливо т. Г гл. З ї т. НП гл. 1). Другик впливовим репрезентантокн се! теорії був Кавелін (статі, вібрані 1859 р. в його Сочиненіях, є Й вове видашиє). Далі треба заввати Чічеріна (Опыты по истори русскаго права, 1858), Ниитского (Внутренняя неторія Пекова, 1873), по части Забеліна (Йсторія русской жизни, 1876). Против теорії родового побуту вистунили славянофили, уважаючи основною формою руського суспільного устрою громалу (общину). Особляво важною була критика родової теорії (як її представляв Соловйов) К. Аксакова (Сочиненія т. Г). 8 рештою ся гронадська теорія положена буча в оскову праць сеї школи, нпр. Лешкова Русскій народъ я государетво, 1858, Біляєва Разсказы язъ русской истори, 1865. Як посередній погляд між синя двома теоріяви явила ся потім теорія вадружна чи родово-гровадська, Вона о стільки була сильнійша, що оперла ся па конкретвія факті -- анальогіях полуднево-вахідніх Сховян. Шву- ШУЁ звернув увагу на суспільний устрій західнії Сербів і приложив його до реконструкції історичного побуту Словян вавгалі Г. [речек Зіотапяке рг&хо у Сесбасії а па Мотауё. Спеціально до давнього руського устрою приложив її Леонтович — О значеній верви по Русекой Правді и Поляц- Кому статуту сравнительно съ залругою юговацадныхъ Славянь, Ж. М. Н. Ц. 1867, потім в статі Задружно-общинный характерь подитичеєкато быта древней Руси, Ж. М. Н. И. 1874 (статя несківчевна, і автор у ній

не пішов дал! загальних фраз). Сей погляд був принятий Беетужевим- Рюмінни в його Русекій Историй І, гл. Ї, 4, Гномы його стрічаєно й у декотрих иньших дослідників (цпр, ученика Леонтовича Блюшенфельла Кь вспросу © землевладфни яревней Руси). Туж задружну форму клали в основу суспільної еволюдії в історії пньшах словянських народів народа — нар. для Чехії Уасек Мууо) зосієїу а ргауа зісуалзкобо у Сесіпасб (АЇейсіа, 1897), для Польщі -- Ваїгег Вемігуа іеогуї о рієгзошет обадйпісічуїв му Роївсо (Клуамаїпік №5 1898) й ни, Задружну форму кладе в основу словяяеького гослоларського житя й кольонізації 1 Майцеп в звісній своїй книзі (А. Мейхеп еде ппй Артагусзеп дет Мевідогтапеп, дег Кееп, Вбтег, Кіппеп под 8іауеп, П, 1895). При віх одначе не обходило ся без довільностей натягаць задружної інституції, що мусіли викликати протести. Так! натягания пр. у Леонтовича й пн. викликали критику Яйча, Богішіча, Собестанского, Саноквасова. Фактично, задруга стала копальцею золота для рикаих будівничих вуспільших теорії, кожднй знаходив собі там, чого йому було нотреба, явдробляючи фаптагією, 4690 натягаючи, чого бракувало. Току такі криточоі осторогії були дуже ва жісці, Але деякі досладияка пішли в противпий бік і попробували викинути задружний устрій з історії давцього суслільшого устрою, як фору лізнійшу. Перший виступив з таким поглядом сербський учений Новакович в статі: Село (Глас ерп. акад. ХХГУ, 1891), добачаючи в задружній оргацізації впливи візантийської і турецької податкової системн, отже явища пізвійші. Потік розвинув його погляди іще далі пішов в тіж напряжі чеський письменник Резкег в статі Зіото о 24дгиге (Хагодорізпу зрогпік слезкозіоуапьку, 1899) і ширще по німецьки Рогзспчпшеп заг Зосіаї- ипа Уи вера зееземе йе дог Зіахеп 3. Гіїв зегрізебо Хафгиса, Берлін, 1900 (Сеїкзовгій баг Зосіаї. опд Удігівспайвреверісрпів, УП); лив. іще статю У. Їетеса в Убз5іпік 8іоу, зіагойіпозії, Ш ч. 29 і Ранча в @1оЪаз, 1900, Уа Зігейе йрег айзіачіясбпе Напєвсбірвепа Йен зДСадгира". Та попри хеякі цінні осторогії й завітки, ся галка -- звести до пізнійших фіскальнні впливів ті родакно-суспільні форми, які між ильшяз доховалн ся в задружній організації, розузієть ся хибна. Критаки, що впступили проти сього погляда -- як Ваїхог О задгодле зіочліайзкіє) (Кага Віз! 1899), Синрнозъ — Очеркь культурной истори южвыхЪ Славянь (Зап. Ваз, ун, 1900, У), Кафес К „Эюти о задйгиге" СХагодорізпу Збогпік 1900), Магкоуіб Ре Єегрізсне Нацекогатацліог, 1903, Лнпськ, — на сы шункті стоять на Груєті фактів. Але там Ле починають ся доводи істновання задруги, се донятє береть ся нераз занадто широко, і під нього дідтягають ся явища не конче відповідні.

ПОЧАТКИ політичної ОРІАЧІЇЗАЦІЇ 585 Літературу й матеріал про ширшу родишу у Словяц подає книжка Кадлуа (К. Кайес) НВофппу педії бій заёгава у ргати зіочапкіта (1898) — тут зібраний досить богатий матеріал, але його спстенатика й аналіад лащають чимало до жадаци». Головнійшу літературу шпранх родин на українсько-руській терцторії вказав я ва є. 316, до того назву ще: Ах. Ёфикенко Изелфдоваия народвой живна, 1884, А. Щербина Договорныя сеньн (Сфверцьій В%стникъ 1888, ТХ), Саноквасовъ Семейная община въ Курсковъ уфзлб (Записки геогр. общ. по отдблу зтнографін т. ТУ, 1878). Для полудневої Словянщини головний ватеріал лає вбіршик В. Богішіча 7боглік хада5піїсвп ргаупіср орібауа п йо Зіохепа, 1874, з повійшої літератури назву Богішіча О’опе {огше рагйедіїеге до іа Гапийе гигаїв срет 1ез Зегрез её ес Сгоздез @йе іпоксрійпа (Веуце де дтоїї іпкогп, ХУЇ, 1884), Решова Задружно то владбнив в работание въ Бъягарая (Пернод. Описание 1859), Йовановича Историски развитак сриске залруге, 1896 (Білград), Е. Мег Ре Намз- Копипипіоп ег Задзауей (Тартіь. Чет исто. Мегріп, В трі. Веспівмівззею. ПТ). Для Словакйв і Поляків -- цитовані праці Шіча й Бальцера. Загальнійше — б, Собпо @стештаствеваЙ цю Нацярепозвепзспай (Лейвсіт. Ї, уегрі. ВесПівмівз. ХЦІ, 1899), 48. Початки політичної організації (до с. 327). Новійший огляд праїндоевролейських, або ліпше сказати — загальноіндоевропейських лілетав політичної ортанізації у ЛГралера ВеаПезжеоп, 50Б уосфиз Кош, Мапи, Уаз, Мок, Уокзтегзапи нор; з Давнійшого — Легие Уогсезстеще дег Іпдосигордог, 1895, Ге АШагівсівєв 25 суЦе, 1892- 6, і АЦагізсреє $ депіїшт, 1889. Ще загальвійше: НіїЧефбгалд Поспі цой ЗИ ації уетзеедетеп КаНиг ею, 1896. Іеіоцгпеац [а саегге Чапз Їе5 @уогзез гасез Питпоїпеєв, 1895, Раш. Розі бтопОгіз5 Чег еїіпоїоріяспсп Лиергиденя, 1895, ігіргір. Дла Словянства спеціально бракує новійшої праці, що стояла б ща висоті сучаєних вимогів. Такі праці як Мамейовского Нізіогуа рга\одаме у Зіоміайзкісь, вповні переєтріли. Дещо у Крека Еиейата іп де Зах. Іегаїотрезснієрів 2, З праць присьвячених поодиноким словянськии цародан, що входять глубше в початки політичної організації назву: Масек Уууо] зосісіу а ргауа зіоуарекойо у (Сеспаср, 1897. Шрре Зосіаїдеєспіспіє Воптепз, № 1896. А. Яенпемй Паденів вземскаго строя въ Чешокомъ тосударствЪ, 1895. К1516 Нгуяїзка р]етюпа од ХП до ХУ! =. (Ваа СХХХ), Сиприовъ Очеркъ культурной истори южныхъ Славявь (Уч. Зап. Казан. уиив. 1900, У і далі), 49. Бравлин (див. с. 358). Саме іня Бравлена (вар. Бравалиць, Бравлевінь, Брапливв) як іня власне, признаеть ся пе веїма. Востоков (Опдсаше Румянцевскаго музея

с. 689) висловив гадку, що правдива лекція -- се „князь бранлевъ“ (отже - воєвначий князь). Се толковавие було піддержане Голубінскик (Ист. рус. церкви І. 12 с. 59), але воло було абите аргулентані, що сей варіант — поправка Піввійших комістів, і в старій онсьменств: слова „бранлив“ не знаешо. Новійшими часами дано пове толковайиб — шо Бравлинъ вийшло помилкою з Мравлинь, Таку гадку підвіс Веселовский -- Мелкія взаюфбтки въ былнназъ, Ж. М. Н. И. 1890, Ш с. 22, пор. Карловича Сегтапізсбо Кіепепіе іт зіауізспеп Муйиз ипа ВтапсЬ (Агебіу Мак Веіріопемівзепьсраї, 1900), розвинув далі Халанский Къ исторш поотическить єказаній оба Олег Вфщевь, Ж. М. Н. П. 1908, УШ с. 313). Веселовский се „Мравлинъ“ розумів як словянську нерерібку грецького Мэрии»; Халанский — як стягнену форку Моровлинь — Муровленинъ — Мурканинъ, розуміючи тут князя иурманського (норианського) Олега, котрого дублетом признав він Глю Муромлянина — Муронця. Обкдва сі толкования одначе більше дотепиї ніж певві. Більше по зежлї ходить толкование проф. Хаханского, але й воно опираеть ея на цілів ряді гіпотез, дуже рисковних — як перерібка народчьої форин Моровлин в народшіх устах в звбсурдне Боровлак, штучпа архаїзація його в Бравлин, опущение імени князя й полишенее сакото епітету. Полишаю вже на боці його теорію „Олега Мурнанського“ - вона заходить сюда тільки краєчком, але саша по собі дуже непевна, бо епітет ,урманського" стрічаєть ся тільки вт. вв. Йоакимівській літопиен, джерелі обставлеши пепевностяки що до своєї автентичности. Непевні або хибно до Руси прикладані звістки з УИ —1Х століть (до с. 860). Окрім каведених в тексті звісток про Русь прикладало ся до них ще чимало иньших — я їх перейду тут, Найстарша, виві вповн? вичеркнена з історії Руси-- звістка т. 38. Табарі (а властиво його персидсько! перерібки Балам, 9-01 пол. Х в», бо текста Табарі тоді не було знайдено), про прикавказьку Русь УП в.: там підчас похолу Окарового воєводи Шахріара на Хогарів (648) король Дербента (Баб-ель-Абваб) Шахріар признає зверхвість Арабів 1 укладає з ннив укову, що вачість дани він буде воювати з Русню: „Я живу ніж двоша ворогами, один -- се Ховаря, а другий — Русь, вона -- то ворог цілого сьвіта, а особливо Арабів, а воювати в нею ніхто ве вкіє окрім тутешаїх; вамість платити дань, ми будено воювати з Русню сані і властною зброєю і не будем їх пускати виходити з їх краю“ -- Гаркави с. 74. Вперше вро сю Русь ловідали ся в 20-х рр, але в курс пустив И Дори 1841 р. (Вейгаре зиг беєсі. дег Кайказ. Ї.йпдег). Кунік в довшій екскурсі (Вегайлие П с. 84 54.) доводив, що та Русь була турецька

ХИБНО ДО РУСИ ПРИКЛАДАНІ ЗВІСТКИ 587 {аа ти більш неньше стояв він ще й у додатку до Жаспія с. 53). Антіпорнаністи 60 і 70-х рр, доводили її словянство (Ламанскай О Славяиатъ с. 149, Тедеонов -- Отрывки в І 7. Зап. Ак. Н., Гловайский — О ин. призванін с. 71, Еще о норканномі с. 125). Гаркави (Сказашя с. ТТ) глянув вже скептично ца сю звістку, але Дорн в евоїх Каспію ще рішучо обставав за нею (с. 20), Кувік в своїх пізнійших додатках до Касшя (с. 079 і далі) розвбнув ширше скентучпий погляд Гаркави (тут і історія питання), але цоки не було відожо текста Табар!, справа віставала ся неяслою, -- 104, розумієть ся, як би Русь і була в тексті Табарі, звієтка його не стала б через се певною (як би Русь в УП в. дійсно була таким сильпим ворогом Арабів, ми 6 певио про неї чули і в иньших джерел, а Табарі, що пережив руські походи на Каспийське побереже на поч. Х в. (унер 929/3 р.), під впливом їх міг перенести Русь в УП в.). Аж в 1874 р, Дорн добув текст Табарі для сієї звістки в Константинополя: в вія Руси не знайшло ся, Шахрар каже тільки, що він має роботу з завзятам ворогом і з ріжнний народами, в дальшім заввані тільки Аляни й Турки (Каспій, переди. с. ХІЛУ і ГУ). Таким чином ішя Руси вставив персидський коишлятор, під виливок руських шоходів Х в., і вопо ше мае ніякого історичного авначіння. ,Табарієва Русь" тим була ввназана а істориї; Тедеонов і ]ловайский в нових ввданнях своїх розвідок вже покинули її зовсім. Відпала також звістка Теофаша про руські кораблі" 773 р. що часто фігуровали, 1 ще недавно -- у Іловайского, в перших ВВДанлях статей О мвизонъ призвавін Варяговъ (о. 21, в новім виданвю автор відступив від"них -- Разысканя? с. 17) і Еще о порианизи® (с. 504). Теофан, оповідаючи про корський похід Константина Копронікв на Болтарію, каже, що він сіседФіо» май оз від т робсы узкая флехіууєє троє то бло» < у Домойду соци» -- е4. де Воог Ге. 466 (ш. видавець ще дав велике Р до ообсіа). Очевидно літописець каже про , пофарбовані на червоно (5002) хеляндні? -- важкі тягарові кораблі, подібно як у Конставтина Порфирородцого в бурдріа фобсох (Ое ат. гл. 51); Анастасій бібліотекар (ГХ в.) такі перекладає в Теофановім тексті: пргеззає єї ірве іп гиїеа сПеіапдіа (ед. де Воог П с. 295). Аж Гоар (+ 1653} в своїм перекладі Теофана переклав се як Коззогат спе]ап а (ее увійшло з його перекладом і у бонський Согриз), і звідти воно пішло ходити по історіяї, хоч уже Баєр в евоїх Огіріпез гиззісає поправив сей переклап і навів згадане місце Константина. Довгу одісею сих руських кораблів оповів Купік в ,Каспіює Дорна с. 369—371, 689, і Його екс: Курс про них, правдоподібно, вже ша взавсіди виключне с! ,червоні хеляЯндні" в історії Руси.

В першій виданвю сього тома (с. 241 ї 414) я поставив був як найдавнійшу згадку про руські походи загадку Тактики міс. Льва про подорожі на Чорне море , північних Окит!в. Зробив я се тоху, що новійші дослілиюки уважали автором тактики ще. Льва Ш Гсавряпиша (т 741) — Цахар!е в Вузапійпівейе СейзевгиЕ 1894 є. 487, Шеик — Нд. 1896 с, 298, Ктитфаенег бозсбісіке дер Вугапитвсвоп Гиегаг? с. 686. Я при тім зазначив одначе, що подекуди Тактика ває виразиї відожоєти ІХ в. Ще більший натиск на них положив проф. Кулаковский в закітці; »'Їввь Мудрый пли Девъ Йсаврійскій былъ автороюь Тактика“ (Византійскій временникь, 1898) та вважає погляд Цахаріе-Шенка вповиї зибнии. Супроти того звістка вертаєть ея до свосй давньої дати — кінця ЇХ в. Не що давпо д. Успепский цопробував віпликувати Руси ще олву звістку — напад ша околиці Царгорода якогось поганського народа єз інш, Теофіля (Сопі. Треорі. [У с, 7), звязуючи Його з оповіданнєх Сииеона Льоготета про "Ріс 55:85:5 (Лев УП. 13) — ШПатріаохь Іоаннь УП я Русь-Дрониты Ж. М, Н. П. 1890, 1. Все се, розушієть ся, дуже гіпотетично, Не вамазаною з науки вповні, але в ьпсокій вірі непевною (тому й поминена була мною в 1-и вид.) зістаєть ся згадка про Русь в Херсонесі в Шанонській легенду про ев, Кирила, Тут оповідаєть ся, що св, Кирил в Херсонесі ,обріть евангеле н псалтігрь руськыхи ппенель писано, в человѣка обрЕть глаголюща тою бесбдою п бесбловавь є вимь й силу рЕчи прішшь, евоей беєБії прикладая различнаа писмент, гласназ п согласнаа, п кв богу нолитву дрьжа, п вьскорВ начать чести и сказати“ (Копіеє гегиа ропет, Тс, 1%), Найчастійше толкуєть ся авістка ся так, що мова тут іде про Готський переклад св. Инсьма !), а що він зветь ся тут руським, то норманісти се додсняють так, що Варяги, змі» шавши ся я крикськоми Тотажи, уживали їх кине, і кро таких Варягів тут згадуєть ся; прихильники ж Готської теорії, уважаючи „руське“ іня назвою Готів, Доводять. що тут мова про кримських Готів; див. Голубинекій Св, Кириллъ и Меосодій первоучители словянеке, 1885, и Иетория русской церкви І? с, 49, Малышевскй Св. Кариллъ и Меводій, 1886 є. 47- 50, Разгпек Рбіпу зіоу, арозіоїй СугШа а Мейойа, 1902 с. 02. Обидва об’яснения дуже ризиковпі, як недавніки часьки зовоїш справедливо виказав ак. Лакдаский -- Житіб св. Кирилла какъ религюзноэпическое сказаців, Ж. М, Н. П. 1903 ТУ е. 314 і далі. Але й саза 1) Хоч не бракувало Й такрт, що бачили тут русько- словянські кннги, Руєспва-Словянлца, як Лананскій, Срезневскйй, Будилович. Бібліографія питания — Архангельскій Св. Кириллъ и Меводій, Казань, 1885, дод. с. 25.

ПОХІД 860 Р. 539 звістка Житія луже непевна і може бути значно шашйною; цілий ряд учених уважали й інтерполицією -- Горекій, Бодянський, м. Макарій, Гільферлінт, Кунік, Ватенбах. Против сього вкавувано (Будилович, Васілєвский), що єї слова читають ся в усіх кодексах Житія. Але ж бо й ціле житие повне балалуцтв, очевплно -- пізнійшого Походження, так що Й вачисляючи наведену звістку про руські кплги до основного текста, ніяк не можна її трактувати як поважне джерело. 50. Похід Руси на Царгород в 860 році. (до є. 358). Джерела: 1) Сппіопі -- Апесдоа ВтихеПепзіа, 1 -- Сігопідцеє Бузапійпеє Ча тапцясгії 11876 (Бесцеї| де їгдуаах риБИёз; раг № {аси Фе ріїозорііе еЁ 1еНгез де Г цпіуегзіїв де бапа, ЇХ); тут видано хроніку від Цезаря до Романа Ш {ХТ в), де шістить ся (єс. 93) хропольогічна дата лоходу Руеш 1 звістка, що И побито: ул Терно и ити) $’ 20а т, б 2 ты фе Инете збтоб (Микаїла) КАФ “Роз січ мии Икота, У правы» то палит Этоттисо корни удо тв» урістамім у хаті урдлов їттоФуру зе хай токи ау. Сеї звістки про побілу над Руси борошить де Воог (див. низше), доводячи, що то ваписка сучасна, але ся звістка про цобіду над Русию противить ся оповіданню Фотия і вешецької хроніки. 2) Казания Фотия -- видані кілька разів (Сехмсоп Уіпіоропеврзе Наука, Сиб. 1867, у Мілєра Егартепіа із, огаес. 1870, часопись ‘АИ, 1881 р.); переклад ва основі тих видань в моїх Ввімках є. 29 і лалі, 3) Так званий Симеон Льоготет, або псевдо-Дьоготет, і оперті на ній кохпіляції — Согрцз Нізі. Вузапі, & ХХХУПІ р. 674, Лев Граматик №. т. ХІ, с. 123, проловженнє хронїки Амартола в вил. Муральта — Ученыя Запциски петерб. акад. т. УЇ с. 736—7. Про Спиеонову хроніку і її конпілятивпі фории новійші розвідки: Рае Гео Стгапитавісия ип@ 5еіле Зірре (Вузхапіїпізспе 7ейвсбтій 1895). Васплевекій Хропика Логовета (Византійській Врененникъ 1895). Де Воог Пе Сртгопік дез Говоїпекет (Вух. ТейзсЫий, 1897). Шестиковь Парижекая рукопись хронпки С. Логое. (Виз. Врех. 1897). Крузбахера (безсіісііе дег Вухапііп. Цііегаїдг? $ 147 1 149). Де Воог саке зачав випускати критичной текст Анартода (Сбеотрії Мопаєбі СЬгопісоп, Ї том 1904, у Тайбнеро) і заповідає осібний том його продовженням. 4) Венецька хроніка Гоана (наш. коло 1009 р.) — Мопитепіа Сегт. 15, Зсгіріогев УП є, 18 (тут інтересне число кораблів — 360 замоь 200 грецьких джерел, і заківченнє: её зіс ргаедісіа репе сит шишрно ай ргоргіатаі гергесса еєі). Побжий згадки про Руський напад у Пакеты Пафлатонського в біографії патріарха, Ппатня — Мівпе Райооріає земез ргаеса т. 105 с. 375, 516, 595. До ньогож прикладають натяк в посланию папа Николая 1 ло щеаря Михала (Мірпе т. 119 с. 954), але се це певно.

Давийта література сього шоходу, що оберталась головно коло дати походу, по нахідці Кюмона перестарілась уже (найважнійше з неї: Кушка Вегаїопеє фег Кодзеп гл. Х 1 Извфемя ал-Бекри екскуре П, Голубаского Йсторія рус. церкви Ї гл. Г). Новійша: Васілєвский в ЇЗизашт. Врекенняку 1894, є. 258 і далі, Де Воог Бег АпргИ фег Вбоб аиГ Вузхапх (Вух. Уейзсбгій 1895), Лопаревь — Старое свидфтельство о положенн ризы Богородицы Примиительно къ натшествію Русскихъ на Визаптію въ 860 г. (Виз. Врем., 1895, ТУ) і відповіль ВасТлевокого Авары, з не Руєсскіг, беодорь, а ве Георгій (1. 1896, Г — вказуе, що наведена Лопарьовни звістка зовсім не належить до походу 860 р., а-до аварського походу УП в.). Васильев Византія и Арабы т. 1 (820--867) с. 189 1 долі. Ламанекй Славянское житів св. Кирвлла какъ религіовно-зпическов пронзведенів (Ж. М. Н. Ц. 1903, МІ ії ХИ) -- спеціально застановляеть ся над питанием про побіду кад Русию (збивае згаданий погляд де Воог-а) 1 над ловгістю облоги -- підносить і вкіаці збиває гадку про те, що облога потягнула ся довше як пік — така гадка опврасть ся на дат! увільпення Царгорода в Прольогу, 7 линня. {по словам Лананского обороні сеї галки зав присьвятити осібну працю Пападопуло-Керанвс — УЇ. 379). 8 иньшах гадок, які підносить ак, Лаканекий, згадаю ще здогад, що Русинів наслали на Царгород Араби (УГ с, 359 Е ХИ с. 383). Вона одначе не має цідцертя в джерелах і зовсіх нало правдоподібиа. Вкіцці згадаю, що в мадридсьюы кодекеї Скідіци, в ХГУ вв., між жінятюрани, що прикрашають Її, є серія образків до русько-візантийських відбосня. Вона розпочинаєть ся обравкои, де представлений візаптийський епископ-місіонер перед руських князем (чудо з евангелієн), потік ваступають: руська фльота (похід Ігоря), авдівнція Ольги, ряд бравків з війни Сьвятослава 8 Візантиєю і друга серія - з походу Руси 1040 р. В цілости вонк ше опубліковані (кілька у Кондакова — Русесків клады, 1, й вн.) і тому годі сказати рішуче слово про 1еторичну вартість сих образив, то вначить-- чи мають вони щось реальне в сім представленню Руси. Реальність ся одначе дуже сукнівно. Теж треба сказати й про словянськ? зінятюри шізиїйших рукописей. Найботатшу колекцію їх дає виданий недавно з уєїми ілюстрадціяви Радивилівський кодекс літописи — Панятникв древней пясьхенности СХ УП, Радзивилозская или Кепигсбергокая яйтонись, Спб., 1908. $1. Трактат 907 р. і яїтература руськи-візантийських дипльоматичних зносин Х в. (до ст. 386). Що парафраза русько-візантийського трактата під 907 р. Шовісти нав фактичну основу, найважнійший доказ бачу я в тім, Що ся частина,» де містять ся уривки і парефрази умови, від слів „и зачаша Грёци вира

РУСЬКО-ВІЗАНТИЙСЬКІ ТРАКТАТИ 541 проспти“ і до слів „И рече Олегъ“..., в'явила ся як вставка, Св доводить і порівняннє з текстом 1 Новг. і в слід вставки в повторению заяви Греків, що вони готові давати дань (се справедливо зазпачив Шахиатов — О начальн. свод® є. 48). У сій вставці можуть бути додатки сахого редактора; так взято з легендарного оновідання Й повторено тут про контрібуцію по 12 грив. на чоловіка (пефра вейжовірна,. 1 ся подробния шогла заступити загальну згадку про ковтрібуцию в умові).. Могли бути додані декотрі ‹иепа міст, як я вже сказав (с. 371), але що лишаєть ся по за тым, то не каб найненьшвх нолнак непевности, Що ло стаповища се справи в науці, то Бвере і Тоби уважали. сі фраїненти предіщінарож укови 911 р., 1 сей поглял мав досі прютильників (до нього прилучив ся оставшяи часами Васильевъ Византів и Арабы П с. 165). Сергєєзіч уважає цілу сю умову сузнівною — див. перегляд сього питання в його єтаті: Греческое и русское право въ. договорать св Грекаши Х віка (Ж. М.Н. П., 1882, передрукована в Декціях и чземдовмыиях по шеторіш рус, права, вид, 1903 р. с, 616). Переважає одначе нині погляд про осібність і автевтичпість умовя 907 р, — див. нпр. В.-Буданова Йсторія рус. права? с. 87. Про ужови лив. іще — статі Срезневского 1 Беляева О договорахъ. кя, Олега съ Греками, 1859 1 1854 (в Иввістіях Академи наук. т. | і Ш), Лавровского: О визацтійсколь эленентВ въ договорахь Русских. сь Грекачи, 1853. Сокольского О договорахь Олега св Грекажи (Київ. унив. чев. 1870, ГУ), Мак. Шухевича О договорах Руси з Греками (Часопась правнича т. П, 1890), Димитріу къ вопросу о договорахь русекигь съ греками (Вававт. вренениннкъ 1895, оцінка в Записках наук. тов. 11. Шевченка т. ХУЇ), Некрасовъ Зак ка о двухъ статьяхъ въ договорв Игоря съ Греканн 945 г. (Извбетія отд. руе. языка 1902, ПІ, також моя оцінка в Записках т. ГУ). Цро русько-візантвйські відпосиви Х в, окра спеціальних водо- Графій, що вказую прана дно, згадаю тут що загальні -- стару розвідку Вількена з АБізапдіалсеп 4. ВегПпег АкКадение 1829: Шерег діе- Меграїлівзе дег Ваззеп лм Вугапі. Веїсбе. Латансый Ніоколько словЪ объ отвошешяхь русскихь къ Греканъ (Рус. Беебда 1858, ТУ), Сакоквасовь Свнафтольства совревенныхь нсточниковт о воеввыхъ и до- Теворныхъ отношевіяхт словяцо-руссовъ къ Греканъ до Влалимхіра (Варшав. упнв. пав. 1886, УП, відчит Уепенекого Русь в Византія въ. Х вікі, 1888, і статю Г. Величка в Записках Н. т. ім, Шевченка т. УТ: Молітичні і торговельні взаєнцип Руси і Візантиї. 52. Джерела й література похода 943 р. (до с. 393). Жерела: 1) Текст т. зв. Симеона Льоготета в Согриз 1131. Бугапйпає © ХХХУПІ, там же оперті на нія компіляції — продовжениє Тво-

фала і Георгія Мопаха чп Ахартола, шньші текста -- Лев Гранатик, Согрив №5. Вух. т. ХЬ і в вид. Муральта при виданню хропіки Апартола. Шро відпосяви сих конпідяцій до себе див. аїтературу вище ца с. 539. 2) Ешйзод жития Васнля Н. про руський похід, прошиненнії в Асіа Запсіогипі, вндав з рукой, ХІУ в. Олеке. Десєловскай в Жури. Мин. Нар. Просв. 1889, 1 (повторено в Разыскашяхь в области русскаго духовнаго стиха У, додатки, особл. с. 90 і далі — Сборн. Н отд, т. 46); тут вказано й на подробиці сього енізода єдцільні з Повістею. Оповіданнє пашої Шовісти виглядає па контавіцацію продовж. Анартола 1 епізода Жичтин, але я деякияи відзіпами, що ледви чи можна уважати роботою автора Новісти (напр. на шісце р. Риви Жития приходить Бітинія, де вони тече); правдоподібнійше, що тут було якесь подібше, але пиьше джерело. 3) Ліудпрандова Аніароцйозіз в Мопцтпепіа @сгтл. №в!огса бсгіріогеє ЦІ; його звістка широко колештувала ся в розвілках про початок Руси, але тільки що до самого інеші Руси, -- 8 порманевкого 1 антінорюашського погляду. 4) Нро поворот {горя — Льва Днякоша УЇ гл. 10. Уривки з сих джерех про похід 941 р. з конентарек в моїх ПВийяках розд. ХХ — ХХІ, ХХХ, 5) Звістку Масуді опубліковав Гаркаві в Журпал? Мип. Нар. Просв, 1872, ТУ. В пій хуже б була інтересні згадки про Печешігів 1 Болгар, але вони так неясиї, що їх кожна різно собі толкувати : або що Русь ходила на Бізантию вкупі з Болгарама й Шечепігани, або -- і на Болгар і па Неченігів, 1 далі: Русь підбила вівантийські міста й Бурджал (дун. Болгарів), Воно-б дуже прявабко зіставити з спа звістку Повйстц про похід 944 р., що тоді {гор наняв 0001 до походу Меченичв 1 наслав їх, повиривши ся з Фізаптнею, на Болгарів. 53. Уривки Газе („Записка грецького топарха“) (до ст. 410). Ло походів Сьвятослава ша подопськй краї чаєто привязують т. зв. уривки видані Газе. 1819 р. славний свого часу вівацтист Гале видав в додатку до хрошки Льва Днякова два чи властаво три фрагменти знайдені пих в одпіх кодексі, що після того невідомо де полів ся. По шисьну він зачисляв їх до Х в. і уважав автографом, судячи го поправкаи, В ших оповідаєть ся про переправу якогось грецького відділа через Дніпро і дальшу подорож в варварських кранх, про якусь сцустошену варварани крашу, що тут аветь ся 1х Калчрато та про будову кріцоста для її обороши (текет передруковано в бонськіх корпусі, пра хроціці Льва Днякона, т. ХО. НЁяких хронольойчних вкавок оповіданнє не має, окрік астровошічних і то не дуже докладних: звичайно бачили в пих вказівку на Сатурна в зодіаку водолія, констелямію, шо повтеряєть ся по близько тридцятьох літах (властиво 29 років і 174 Диїв) і тріває шо півтретя року (в астрономічних рахушках

УРИВКИ ГАЗЕ 533 які бували подавані у розвідках, є ріжинця щось па два-три роки, |} тих часом як по одцочу рахунку се будуть 814—6, 908—5, 983--5, 964—606, 993—5 роки, по другому — 961--3 і 991--9, див. у Ваелевского, Успешекого і Шча). Недавно Бестберг опублікував кохевтарі, що обертають сю справу пцакше (Сатура в труш водолія); така Констелащя, яка з пих виходить, від кінця ТХ і до кіпця Х] в. кала б місце лише в р. 963 і 1080-42; о скільки се толкование оправдане в астрономічного становища, се Лишаєть ся до оречения; вопо в кождіи раз! дуже хпетке. Кри того в латовалню оновіджецих в фрагиентах подій виходили з палєграфічного оздачения часу рукописи, даного Газе, зле його не можна брати дуже зігісіе, Географічиі вказівки -- згадка про Дпіпро та Шро якогось хатх с Зірих 125 Чотрез фасглєбшу, міста Моаоріматтро» та Вась? 1 т] уХУуату можуть теж давати вйсце Хо ріжпих толковань. Коба звала ся візантийська провшция на крижськіх згірю; тому переважцо прикладалось со оповіданнє до Криму. Коли зважано по тім воїх, Що ии маємо тут уравки, з котрих не шожапа Докладно змірковати цілости, що тут не назвало вні народа, ані краю, ані часу, про котрий мова, то не будемо дивувати ся, що толковано се оповідашнє пайріжнійшики способани. Сам Газе приклалав се оповіданиє до походу Володимира на Корсупь, Гедеонов, а потік Кунк до походів Сьвятоєлава на Азовське побереже, Вастлевекий — до болгарського походу Сьвятослави, Ламдіш до походу ва Крик Олега, Успенской -- дові» вантийсько-хозарських відносив на початку Х в., Вестберг — до тих же відносин в 960 хрр. Милюков прикладає до болгарсько-руських відносин при кінці ЇХ в., Піч протнвио переносить се на пізнійший час — на 091-- 2 р. і.бачить тут згадку про болгарську державу на шівціч зід Дупаю, і т. х. Взагалі, так як справа стоїть тепер, оповіданиє фраїзентів ноже давати матеріал до ріжних гіпотез, зоже гшотетично приточуватись до ілюстрації того чи нившого епізода, але ніякух певвих вказівок при тій повиій неясности витягнути з них пе можпа, і більше спаняты ся коло них не буду. Література: Гедеоповъ Отрывки изъ паслідованій 0 варяжекомъ вопросй — Записки петерб. акадехій І с. 66 і далі; Лаибивъ О Тиутараканской Руеп, Ж, М. Н, П. 1874, Г с, 79 і далі; Куникь О азишпокв готекаго топарха (так шазивав він сі фрагненти) — Записки пет, акад. т. ХХУ; Васильевокій -- Русско византійскія изслѣдованя 1: Записка греческаго топарха, Ж. М. Н. Ц. 1876, УГ; Вурачковъ О запшекй готскаго топарха — Ж. М. Н.И, 1877, УП; Ріс Бег памове Катр! кереп даз цпракізсне Зіааїзгосіі, 1882, с. 83—5, теж Пе Дасізснеп Захеп (Зйлптезіегісніс Чег ропизснеп безеПзецай, 1888, с. 278 —9); Успенскій — Нивантійскія владінія на сѣвернояъ берегу Чернаго шоря,

К. Ст. 1889, У, і полеміка Вастлевоного 1 Успенского в Ж. М. Н. И. 1889 1 К. Ст. 1380; Милюковъ Вреля и м%ето лійствія залиски греческаго топарха — Труди УШ з'їзда т. Ш; УезФетя Ге Кгаршепіе дез Торагспа Сойсцз, 1901 (Метотез 4е Г асай до 51. Рекегвфошге, УШ єбгіе, У). 54. Джерела й аїтература болгарських і грецьких війн бьватослава й спірні питання ТХ (до с. 413). Джереламя для історії Сьвятославового походу служать: Лев Диякон, Скіліца, наша Повість і деякі другорядні. Лев з Кало! (в Малій Аз!) родив ся кохо 950 р., в чані диякова брав участь в болгарські поході ши. Василя Македованина (985) і кілька років пізнійше описав сучасні події, від смерти Константина Порфирородного до сиерти Цажісхія (959—975), в лесяги книгах своб! Історії, що становить дуже зажне, бо одинока сучасне лжереле для сього часу. Він визначаєть ся взагалі докладпістю і значною об'єктивністю (трохи є сторонанчости для Візантиї) — дав. Кгигобасбег СезсЫс№е дег рухапіпієспеп Ш4- іегаког? с. 967. Його історія видана в ХІ томі бонського корпуса ів СХУП т. Патрольогії Міня; для історії русько-візантийської війни — ее порше джерело, Скіліца писав свою хроніку сьвіта в ХІ в., користав між шньшихи і з Льва Днякона, але поруч нього і з вньших джерел. Його оновіданиє про русько-візантийську війну взагалі дуже близьке до Льва, але є деякі подробиці, яких не має Лев, і виглядає скорше так, як би Дев 1 Скіліца корнстали місцями з одного джерела, ріжних сцособом скорочуючи його. Ся частина Скіліци увійшла майже без усяких перемін в хроніку Келрена (писав при кінці ХІ або на початку ХП в.), і 8 цього приходить ся користати в сій Кедрецовій кропіці, богрецький текст Скіліци не видавий досі (є тільки латинський переклад, виданий 1570 р.). Кедрена маємо в бонськія корпусі т. ХХХІ і в Патрольойї Мия т. СХХИ. Про відноснни Сала й пн. хрошістів до Льва епеціальна розвідка: Уагієгрега Геоп Ріакопоє шпі іс Сбговібіеп, Вух. Деійзспт. 1897. Про серію ншятюр з болгарської війни Съвятослава в задрідськів кодекеї Скіліці див. прим. 50. Отже ша брак джерел для болгарської війпи Сьвятоелава скаржитя ся ве можна, але з тии вол деякі моменти в ній лишають ся леясниий, а головно великі трудпости задає хронольотія, Головні з сих трудностей я зазначу тут і умотивую свій погляд на ния. Початок кампанії Повість датує 967 р., але, як бачили ми, по Хаукалю 968 р. Сьвятослав воював привожчькі краї. 3 візантийців Лев кладе меню Колокира па 965/6 р. (йндикт 9), Скіліда Кедрен на 966/7 (інд. 10), а прихід Сьвятослава — на сериєпь 968 р. (інд. 11) (Лев блиаше ще означає часу приходу). Я не буду входити В те, яких способох вийшла тут ріжниця в рахупку віж Львок }

ВІЙНИ СЬВИТОСЛАВА 545 Єкіліцою- Кедреном, тільки Лідпесу, що з огляду на завпачені в тексті обставини походу Сьватослава ип повиищі 6 прийняти дату Скіліци- Кедрена; але вона мае трудність, бо Скіліца-Кедреп рахує по індиктам і рокам царства, 1 тут у нього виходить суперечність, як порівняти отс? дати: індикт 7 липень — другого року Никифора (с. 361), індикт 10 червень — четвертого року Никафора (с. 372); отже муєвть бути помилка або в році паретва (967), або в індакті (968), Але що його рахунок по індиктах сходить ся в його рахушком по рокам сьвіта, а в рахунку на роки царства він не зроджуєть ся з Львом, то безночаййше здаєть ся прийняти дату індикта. Отже 968 р. Друга трудність-- означити перерву, коли Сьвятослав вернув ся до Київа. Повість датує її 968—970 рр., так що на болгарську і грацьку кампанію у неї лишаєть ся не повнох два роки; се, розумієть ся, неможливо. Дуже правдоподібно, що хронольогія Шовіста оперта тут ва даті сперти Ольги; в Похвазі Якова рахуєть ся, що Ольга умерла 15 років по охрещевю -- 969 р.; се відповідає датам охрещення і смерти Ольги ів Повісти (тільки шо то було 6 па пятпадцятім, ве по патналцятьох роках), Одначе — коли лено охрестила ся Ольга, невідомо, а як брати дату подорожі її до Царгоролу, то вопа в Цовісти зовсім хибна, й ке знати, на скільки рахушок НПозвали тут самостійний від хронольогії НПовісти (тож рахувати, як д. Вамлевекий, від дати дійсної подорожі Ольги хо Царгорода до її снерти 14 років, ее значить грохадити непевности). Отже дати Йовістя тут нам не дають нічого позитивного. 8 Візавнтийців тільки Скіліца- Кедрен вгадує про перерву. Згадавши иро дохід Сьвятослава і починені ним спустомепия патого року царетва, він каже, що Русь слідом вернула ся до долу, „а па шестий рік царетва прийшла знову цоходом на Болгарію і почкнала подібно як попередг, або ще й Мрше“ (с. 379). Отже перерва не тривала двох років. Коли зважити, що Никнфор перед снертию енертічно заберавсь до боротьби з огляду на успіхи Сьвятослава (а загипув він в грудні 969 р.), то, очевидно, Сьвятослав ще в першій половипі 969 р. мусів вернутись в Болгарию. Се б о стільки згожувало ся з Шовієтию, що і в шй Сьвятослав вертає Ба Русь вже на пругий рік боягарської війни. Нобут його в Київі прийщло ся б обжежити кількома шісяцяни. Тепер приходижо ло найбільшої трудности — року Цякісхієвого походу на Сьвятослава. Лев Диякон зов м внразпо каже, що віп став: ся на третій рік Цижіскієвого царетва — 972 р. бо як раз перед походон, при кінці другого року царства, Циміскій урядив свое весіяє (УП. 9); тоді 6 Сьвятослав нав загинути веслою 973 р, як се й прикають декотрі. Тим часом в літописи умова Сьвятослава з Грекаин, ЩО

закінчила війшу, датована лптиен 971 р., індикта 14, 1 смерть Сьвятослава положено під 979 р. [ се має собі повне потвердженнє в хронольогії Ях'ї (писав у 1 Ш пол. ХІ в. 1 для візантийських подій мабуть користав з ранійших грецьких записок, близше шро нього див. На с. 550). У Яхт Цинісхій воює в Болгарії в 971 р., а в 972 р. бачимо його вже на сході (перейшов Евфрат в вересні-жовтиї 972 р.) -- Яхя є. 181--4. Вказівки Скіліци-Кедрена (с, 398) ие мають ососливого значіння: у нього Цилісхій забераєть ся до походу на Русь на друг році царства (отже 971 р.), але всясно, чи се дата притотоваль, чи походу, а що другий рік царства кшаить ся як раз в груди 971 р., то се зовсїя міняє разунок, Зонара, як частий компілятор, не має тут вовсій ніякого вначіння (в вправно кладе похід на лругні рік парства). І так виразна суперечшість; по одни боці сучасник Лев (правда — дуже пеохочий до докладних дат), по другни Ягя (власне дуже богатий на дати). Справу шоже рішити зовсім просто дата документа-- умови Цинісхія з Сьвятославом; одначе тут пасуваєть ся питание — чи дата не вставлена ша підставі літошиеної хронольогії, або чи не«'перемінена ? Я уважаю се пеправдоподібним: атже унова Ігоря пе має дати, й літописець не уважав потрібпии її доповняти, а в ужові Сьвятослава иаско і рія, і індикт -- зпачить треба припустити сьвідоме підроблюваниє. При тік же хронольогії верзій каївської й сувдальської, де князюваниє Яроцолка почипаеть ся від 913 р. (в новгородській -- від 972), дата умови скорше перешкоджала, апіж падавала ся, бо незнати куди діваєть ся шлий рік (ніж поворотом Сьвятосдава і кпязіветвом Ярополка). [ ще: з Шохвалі Якова Володимир сів в Київі „въ основ літо по сяертп отца своего Свитослава, вв дфто 64865; в сиертпю Съвятослава в 972 р. се можна хоч з бідою погодити, а з 973 роком то вже ніяк. Коротко зводячи сказане вище, я уважаю правдолодібним початок війни 968 р., коротку перерву на початку 969 р. остатню кампанію 971 р. і смерть Сьвятослава та початок князюзания Ярополка 972 р. Але з огляду на всй ті трудности будемо уважати сі даты тільки правдоподібними; а застановив ся я вод шими тошу, що ся справа нае вже цілу літературу. Література русько-бодгарсьво-вівантийської війни: крім загальних курсів, стара монографія (чи збірка виписок з джерел) А.Черткова Описан! . войны в, ки. Святослава Игоревича противъ Болгаув п Греков, 1843 (з початку в Рус, пет. сб. т. УТ). Срезневскій Слёды глаголицы въ ланяти. Х в. (Йзвістія И отд. пет. ак., УП с. 341—5 — про рік смерти Сьвятослава, 973, на основ: Льва Д.). Сюди ж належать едеціальні розвідки про рік смерти Сьвятослава Данбіна, Кушка і Вастлевекого в т. ХХУПІ Записок петерб. академії (й осібно, 1876); з них Лашбін 1 Васілєвский

СЬВЯТОСЛАВА Й ЯРОПОЛКА 541 переходять критично хропольогію війці Сьвятослава з Цижісхієм, Лажбін боронить 972, Куик т Фасілєвекой 973, Е. Бёловъ — Борьба в. ки, гієв. Святослава Игоревича съ вул. І, Циніскієнмь, Ж. М. Н. П. 1818, ХИ. М. Дриповъ — Южные Славяне и Византія въ Х в., Чтешя московські 1875, Ш, с. 91 і далі. Лгесок Соземе Ще дог Вшрагеп гл. Х. Ваецлевскій Русеко-византійскіе отрывки, ТУ, Ж. М. Н. И. 1876, УГ, Соцгсі Іа Визяе & Сопзіапііторіс. Ргегыёгез іепіайтеє дез Вцззез сопіге Ретшаріге Сгес (865--1116) (Псупе де созі. різіогіднеє, 1876, Г). С. Зепійлірогосг -- Сп сшрегепг Бухапйв ап Фіхієте зієсів Місбрбоге РЪосаз, 1390 і його-ж Г’ёрорёс рутапіїпе а Іа йп 4а 4іхівте зіосіе, 1896. Згкиї) Біо Кпізієпипа дог &Цееп киввізспеп зодепаппієп Мезіогеїгопік шій Безопйегег Васкяе аці Зузаозіач'є ця пасії Фег Ваїкапраїріпкед, 1896. Уезфеге -- Фіе Змцаїовіам -Сртопоіодів уоп 967-973 (в його Іртаїіт'є-їЇро-/акарз Ввізебегіср! в Метойе$ де Раса. эвме УШ, Ш -- боронить літонисну хропольогію, а дату сиерти 913 р.. Тут треба вгадати ще суперечне шитаниє про болгарську монету Сьвятослава. Сі ионети стали відомі від 1830-х рр.; вони мають з одного бока фігуру князя, з другого -- образ Спасителя 1 напись: Святославъ пр Блгарм (цар Болгаром), Тепер є дві гадки: одні бачать в сік Сьвятославі болгарського паря (1296—1329), иньни -- нашого Сьвятоелава. Останийй погляд висловив внерше роснйський пунівхат Савелєв, пізиїйще Житер (М/ієпег Мишівшаї. Моплієнейе, У с. 110 і далі) і Чернев (Зажітку о древифйшихь русскихъ монетахь, 1358 с. 79 і далі, тут і література питання); воны вказують на примітивність виробу й подібність до монет Спиеона, а образ Спасителя па монет! поганського киязя цояснають болгарською нопетною традицією. 55. Хронольогія подій від смерти Сьвятослава до кназювання Володимира в Київі (до с. 426). Хронольогія сих років ноже бути докладним прикладом непевпостк літописної хропольогії взагалі. Ми маєхо тут два головні рахунки — з літописи 1 в Нохвалі Якова, і погодити їх доспть тяжко. Літопись ратує Ярополкового князювання 8 років, Похвала каже, що Володимир еїв в Київі ,вБ оснос ибто“ по смерти батька; се ножна-б погодити, прийнявши, що літопнєь рахує шеповних 8 років, але літопись кладе в результаті початок Вололянирового клязівства на 980 р. а Похвала на червень 978 р. При тім одначе і літошись (с. 10) і Похвала рахують однаково Болодикирове князювание в Каїві на 37 років (в Похвалі він охрестив ся „въ десятое лѣто“ по смерти Ярополка, а по охрещеплю жив ще ,28 лѣтъ“), а смерть Його кладуть па 1015 р. Додати ще треба, що в 1 Новгородській лйтонпси початок Ярополкового кия-

зівства кладеть ся па той же 972 р, що й смерть Сьвятослава, а в иньших на новий 973 р. хоч се абеурд, 60 снерть Сьвятослава, в огляду що стала ся весною, і без того положена на новий рік (зазівка його в Білобережі стоїть під 97) р., „веси же приепфвъши |тут вставляєть ся 972 р. — рахуючи від 1 карта] покде Святославь въ пороги“, 1 вбили Його), так що виходило-б, ціби мднув рік між смертию Сьвятослава і кназюваннєх Ярополка, тим часом се шонятя рівнозначні, бо Ярополк і без того сидів у Київі, і літопись нотує тількд правний момент, а не якийсь новий факт. Зов м ясно, що в основі сієї хронольогії лежцть рахупок літ кназюванвя: 8 літ Ярополкового киязювадня і 37 літ Воподнинрового. Але від схерти Сьвятослава десь в шар 972 р. (ще з 972 р. можна якось погодити літошісций рахунок років Ярополка та Володимира, а з 973 вже ник, се зазпачив я вище, як оден з Доводів за 972 р.) до смерти Володизира в липні 1015 минуло всього 43 р. 1 4 місяні. Очевилио, літа князювання рахують сп не повно: Ярополк унер ша восьхім році князювация (коли прийцяти дату Похвали — ЕИУБ то буде 7 рік 1 два-три місяці), Володинир на 37-м (по Похвалі по 36 роках Ї 1 и1- сяцю), Але коли так, то мн приймаючи роком смерти Сьвятослава 972 р., мусишо положяти смерть Ярополка ва літо 979 р, Розумієть ся, як і рік слерти Сьвятослава, 1 ся дата тільки правдоподібна. Цікиво, звідки міг узчтись дель смерти Ярополка? Очевидно, що тільки з якоїсь сучасної церковцой заннски, але як він туди зайшов? Вт. зв. Якиловській літопиєп, виданій в мпшувшіч віці Татіщевния, річ представляєть ся так, що Ярополк був нрихильшикох христиниства, з Володиннр -- поганства, і ее шоногло йону в боротьбі з Ярошочком. Ся Якиновська літопись — Джерело дуже баламутае (декотрі уважають її просто фальсифікатом), і П звістка мадовартиа; але незалежно від неї досить можливо, що Яроцолк був прихильний християнству: він виростав при Ользі, 1 як старший — міг більше перейшяти з Її виливу; жінка його була Крекиня-христлянка. До речи про Похвалу миїха Якова. П звичайно уважають утвори Якова, монаха Печерського иопастпра, кавдидата па ігуненство по смерти Теодосна, автора шоєланія до в. ки, Димитрия 1 канонічних запитань домитроп. Їодна, отже утвором другої полов. ХТ в, старших від літопиок. але на се нежа шіякого доказу окрій тотожнести ішени, Недавно проф Соболєвский оголосив И утворок пізпійшим (Чтенія київські П с, 8—9), але Ша се так само нема доказів, і новійши» (часами, бачу, він вах П це дуже тримаєть ся (Шавфотія отд. рус. языка 1903, И с. 158). Важнійша тадка, висловлена нииже, що Яков тільки ровшеряв коротке житиє Вододннпра, звістне нам в рукописях ХУЇ

ЧЕРВЕНСЬКІ РОРОЛН 549 в. й иньшиии признавано за витяг з Якова (видане в Чтевіях 14. е. 15). Так чи инакше, жуєнно тільки то піднести: чи було давпійшии утвором жптиє, ча Похвала, деякі шодаві в них факти, не звістий в літописи (Похвала властиво не має ніяких фактів над житие}, Я їх наскріаь самостійні хронольогічк; дати хусять орератись из якійсь письменній традиції Х | в., не мепьше у всякім раз? авторитесній ніж літописна, Видана Похвала у перше 1849 р., потіж в І т. Йсторії церкви Макарія (дол. Г, у Голубінекого (ІЗ є, 238) і в київських Чтеніях П. 9 с, 17. Тову-ж Якову налають ще анонімне „Сказан!е“ про Бориса і Гліба, але се авторетво оперто па такіх громадженню можливостей, що че має ніякої певности. Рівно-ж Досі зістаєть невняспенним питание: чи Сказаніє черпало з літописи, чи літошись в Сказанія (спільне джерело очевидне). Найстарша рукопись Сказашя (фрагмент) зачисляєть ся до ХИ в. Вилаче вопо вперше 1849 р., поті Срезневским п. т. Сказапія о св. Борной по Гавбі, 1860. Дітература про Якова, крія курсів історії літератури: Мавістія П отд. петерб. акадеяй т, Ті П, Макарій Ист, церкви П2 с. 141 і далі, Голубінский с, 742 1 895, Соболевский як вище, Накольскій Бхлижайния водачи изучен'я древне-русской книжности (Пахати. лр. письменн, ч. 147) є. 29--31. 56. Червенські городи і літопиєні „Яяхи“ (до с. 434). Останийни роками питаннси спи вайнав ся краківський професор К. Поткапьский, порушуючи її в ряді своїх праць: Кгакбм рггед Ріазіаші, 1898 — Вогргаму чудя, №19(,- 07. т. ХХХУ, і знову, в повій редакції, під тим же титулок — Носик Кгакотувкі, т. Ї, далі — Ставісе ЫзКирзбта КгакомКківдо (Вост т. ТУ) 1 вкінці -- Рехутліє) 7 1086 тока (Котагізікік Ыбог. 1903). Вш єтоїть при літопнепій записці 981 р., а з фактои приналежности Кракова до Чехи стараєть ся П погодити такою конбінацію, що Краков належав до Чехів тільки 8 близшею євоєю околипею, а східпю Малонольщу, і в нею західню Русь забрав Мешко, й залержав її й після того, як Чехи забрали Краків, і тільки з 981 р. відібрав ті руські волости Воледниир. Все се одначе довільні гіпотези, що не мають яньшої підпори, окрім тоїж літолненої звістки, Приналежність східньої Малополещі до Мешка в середині Х в. виводить ся тільки в того, що коли до Мешка належали Червенські городи, то мусіла Й Ма» лопольща до нього належати. Болодіпня Чехів обмежають ся тіснійшею околицею Кракова зпову в огляду ва туж звістку. УЧіадошобб і, зму. Кезіога, Кібгу із роЧа}е, іез! ремта і ргамородорпіеє памеЁ 1 орієга па |аКігіб гостпікагякіе) харізсе (Кут, №191. с. 25) -- більше того не її потвердженнє д. Потканьский не каже, та й не може сказати. В дійсности одиаче такої левности літописна звістка зовсїк ие лав. Уже старий Репель препускав в ній помилку супроти того, що

Краков до Польщі пе належав. Тепер коли ми маємо далеко хокладнійші понятя про те, як складала ся наша літопись, Як недокладий були її ввістки з Х в. і скілька власного розуновання вносили в них И редактори, ип иожено ще з більших правох оспорювати авторитет літописної букви. Переглядаючи літописні звістки з 981—5 рр. бачимо коло пих такі попщробиці, анекдоти, фантазії, які мусимо признавати роботою редактора, навіть припустивши, що він изв перед собою які записки з Х в,, в тіж роді, які маєко при Володикировій похвалі мніха Якова. Якаж отже певність ,Дяків" з цід 981 р.? | Незалежло від того комбінації л. Потканьского, якими він ратув приналежність до Польщі Червенських городів, грішать штучністю й довільністю. Як припускати, щоб Чеські держава, при своїй екстенапвлости в другій половині Х в. обиежила ся близшею околицею Кракова, і під посох у неї Мещко володів протягом десятоліть східньою Малопольщею & Галицькою Русию? Як неправдоподібло виглядає св роепросторениє Мешкової держави під Карпати, клином між Чеською державою й Руською! (Див. зрештою зашткп мої в рецензіях в т. ХХУГ і ЫХ Записок Наук. тов. іх. Ш.). 57. Візантийсько-руський союз за Володимира (до с. 441). Головним джерелом для сих подій став від двадцяти років Ях'я — звістивй з іженц давнійше, але опублікований і введений в круг джерел доперва росийських орієнталістом бар. Розеном, що видав з цього уривки до часів шп. Васяля під титулом: Ихператорь Василій Болгаробойца, нзвлеченія изъ літописи Яхъц аптіокійскаго (додаток до ХІТУ т. Записок петерб, академії), 1883 (текста в рос, переклад! й коментар). Ях'я сци Саїда був православпий Грек в бгипта, лікар з професії, Шшізційше жив в Антіохії. Він був своякон александрійського патріарха Евтайи (4 93950) 1 ровів далі арабську хроніку сього Бівтихія, що жала титул „Дороге накисто“ і ківчила ся 857/8 р. В першій редакції свою хровіку Ях’я нацисав перед 1014/5 р., ноті переробив і повів дал), також по арабськи, не знати як далеко (кінця не ваємо, зле певно доходила вона до 1031 р.), Для візантийських відомостей 2-01 пол. Х в., дуже у нього богатих, з дуже докладенки датани, Ях'я мусів використати якісь місцеві грецькі ваписки, пам неввістні. . З опублікованнєх текстів Ях7 стратиди значінлє відоности про русько-вівантийські справи арабського цисьменника ХШ в. ель-Макіна (Р 1273), бо показало ся, що він тут тільки скорочує Яг’ю; натомість оповіданив ібн-ель-Атіра (теж ХЛ в. — 11233) кав в собі дещо, чого не шіг він узяти з Я, але джередо сах відмінних звісток невідоме. Текст ель-Макіна видано в Лейдені 1625, ібн-ель-Атира видав 186! р. (і дал!) Торибері; уривки в них в перекладі в Запискат петерб. акаде-

СОЮЗ ВОЛОДИМИРА 551 нії т. Х.ХІУ (Куншкь-- О зациекВ тотскаго топарха є. 147), у Вастлевского в Ж. М. Н. П. 1876, Ш, в примітках до Яхії Ровена с, 199 і далі. двістки Візантийців дуже короткі й дуже шало дають інтересного сувроти Яхт й ібн-ель-Атвра: Шсель (писав в 9-й пол. ХЕ в.) згадує тільки про пошіч від Володижира (цікава його замітка, шо ікператор бачив неохоту до себе в народі); виланий в ВЫНойеса Сгаеса тедіі аеуй ей. Зафаз, т. ТУ с, 10. Лев Диякон, оповідаючи про війну з Фекою, нічого не згадує про Русь (Х. 9). Окіліда-Кедрен (с. 444) ї ва них Зонара (Х УП. 7, ей Ріпдогі УР р. 114) вгадують про доміч і шлюб Володикнира 8 царівною і прислану ним поміч, але так коротко, що з них не видно, чи скорше була прислана поміч, чи Воходннир наперед оженив ся з царівною. Взагалі, се сукеречна справа, що стало ся скорще: Володинтрів шлюб, чи військова поміч його Вйзантий. У Кедрена, з поводу вгадки про участь Руси в війші з Фокою, пояснявть ся: Фиг сухр (ішератор) вора» проаходаофизчос 35 абтійу хой мудасті поптодціугс т» фоусуга тебтшу Влабцлрє» ті ти бартод 43:%ой "Аз. Як би брати буквально, то виходило-6, що Володишир вислав військо по шлюбі, зле від такого парентетичного пояспення ве можна викагати ловної докладности, Ще загальнійшів каже Зонара, Більш катеторичпо висловляєть ся ібн-ель-Атір: інператоре „просили у нього (Болодихнра) помочи й оженилн його з своєю сестрою, І вона не схотла вийти за чоловіка иньшо! релігії, 1 тоді він прийняв тристиянство, + було се початком кристиянства у Руси. І оженив ся він з нею і пішов на Варду і вони бились і воювали", Але коли ип вважныо, що Атір тут конлілює, то зовсік зрозуміло буде, як легко вік иг помішати умову про шлюб перед висланнєм локочи і довершеняє шлюбу по тім. Ях'я висловляєть ея дуже докладно, мн говорить про унову: ,і оженив ся цар Руси з сестрою інператора, після того як йону поставлено ужовою, аби він охрестивсь.. Т шіслав (імператор) до нього сестру свою. Т коли ужовнлись вони про шлюб, прибули війська від царя Русн..“ Як бачино -- докладно, але при найненьшій недокладноста в висловленню вийшло-б, що Володимир вислав військо по шлюбі: так воно вийшло вже у коишлятора Яг'ї ель- Макіна, — нема нічого дизного, що вийшло так і у іби-ель-Атіра. 3 огляду на се не можна надавати ваги сим звістказ, а супроти виразних вказівок руських джерел (про них низше), що шлюб Володимира відбув ся це цоході па Кореунь, вони зовсіш відпадають. Друга суперечна точка — чи Володимир сам ходив в Вігантию. Св вихолить з ібп-ель-Атіра, як ни бачили; теж каже ель-Макін і латинський переклад Скіліци. Правдоподібно, се все такіж недокладности компіняторів, яку бачнио у ель-Макіна. Ях'я й Скіліца-Кедрен нічого не ка-

жуть, щоб Володимир сам прибув з свом військок; оцовіданиє Яг, тут особливо важие, вопо виключає можливість припускали особисту участь Володижира, як би навіть звістки Атіра і ель-Макіна були сьвідожими поправками, а не понилкаим, Васілєвский (Ж. М. Н. П. 1876, ШІ) добачає на се натяк і в тексті Пселя, але мен! здаєть ся — зовсїм безлідставно. Мушу ще згадати, що д. Успенский (Ж. М. Н. П. 1884, ТУ) признав похід Володимира в Копстадтинополь, эле не з понічним полком, а пізнійше: зле ее вже буде зовем довільним вдогадом (правда, що Я д. Успенский висловив його дуже неясно, див, с, 308 — 9, 314—5); його прийняв, хоч дуже не рішучо, Шлюнберже с. 718 —9. Літературу русько-візачтнйських відшосня за Володизнра див. низще, прим. 58. 58. Охрещенне Володимира (ло с. 445). Нитанця про час 1 обставини охрещення Болодиипра мають чиналу літературу. Не кажучи ва давнійші писання, що взагал! стояли на грунті літопислої традиції, ея литература властиво має своєю вихідною точкою розвідку проф, Голубщекого в Журналі Мій. Нар, Прос. 1771, що попы увійшла в його Історію церкви т, Г гл. 2 (1880). Він взяв літописву повість під дуже окептичну апалізу, але для реконструкції подій не ужив чужих письменників, а головно Цохвалу Якова, Д. Васілеєвокий в сталі Русоко-византійскіє отрывки, П: Кт иеторш 976—986 г. (Ж, М.Н. Н. 1816, ЦІ) патомість цритягнув звістки візантийських і арабських джерел, між пики ель-Макіна, що корпетав з Я хі. 1883 р. вийшли витяги з самого хі зроблені бар. Розеномъ (Икператоръ Васштій ВБолгаробойца. Павлеченія лав лфтописв Яхън Антіохійскаго) з важним коиентарем. Наближенне девятьсотитлього ювялею охрещейня Руси, що мав сьвятковати ся в Росії, звернуло особливу увагу на се питашня і спеціально на рік охрещения. Вичиелю головнійще з сеї новійшої літератури: Барсовъ Конетантинопольскій патріархт п его власть надъ русскою церковью, 1878, гл, УГ, рецензії Малишевекого на Голубівского (Отчеть о присужд. уваров, преній) 1 Усиенского на Розена (5. М. Н. П,, 1884, ГУ, - се властиво сакостійна робота, в аналзом джерел і деяквуи гіпотевами), Линниченко Современное состоянів вопроса объ обетоятельствать крещевія Руси (Труды Еев, Духовной Акад, 1886, УП, — коловні погляди Розена і цолєкіка з Усленскнк, рік прийнято 989 для Володимирового й загального охрещения), П. Л(вбединцев) Когда н га совершилось крещене Кіевлянь при св. Владинрв (К. Отарнна, 1887, ІХ — традиційний погляд), Завитневичъ О місті я времени крещенія св. Владинірь и о годі крещенія Кіевлявь (Труды К. Д. Акад. 1888, Ї, в поводу статі Лебединцова), Соболевскій — Годь крещенія Владиніра св. (в т. ШГ Чтеній київ. істор. товариства); див. ще справоздание з діспути д. Соболев-

ВОЛОДИМИРА 553 ского і Завитневича в кийвськйм товаристві в Чтешях т. Ш с. 5 і делі, також №, М, Н. П. 1888, УТ (проф. Соболевекий боронить літописної традиції, тки часон як Завитиевич виходить з тронольогії Якова й прийнае роки 987 1 990); Веде! Апаїесід Бухапіїпо- газвіса с. ХХІ ХХІ і далі, Що до зробленого Володимиром „нспыташя о вебхъ в%рать“, то хоч як белєтристично виглядає сб опоздание в літдчисній ловісти, воно знаходить собі одначе паралел! в чужесторопних джерелах. Одна така ввістка внайшла ся в жидівських рукописях зібранну Фірковичом, в виді записки в р. 986 про прихід київських поел до хозареького кагана, аби розвідати ся про реліїю (видана проф. Хкольсонок в Ї т, Сборника статей по еврейской исторш, 1866). Проф. Гаркаві признав сю запиєку фальсіфікатом -- фальсіфікатів в колекції Фірковича звагалі показало ся чимало (статі Гаркаві в Извѣстіят рус. археологического общества т. УШ, Ж М.Н. П. 1877, МП, і АНуабювеве Депітадівг аця дег Кгип, 1976). Невважаючи ла оборону її шньшими гебраїстаня (Берхинъ Еврейскій докунентъ о посольства ев. Бладиніра для непютонія вйрь — Кігв. Старпна 1884, ХЛ, пор. важітку Голубовского танже 1885, Ш), ся записка зістаєть ся дуже сушнівною, певалежно навіть від підозрілости свого джерела -- колекції Фірковіча, Важийша иньша звієтка, перська, в ,Обірнаку анекдот" Магочета аль-Ауфі, ХШ в, Навязуючи до характеристика Русинів у ібн-Русте, як народа, що живе виключно з вин, се оповідапнє каже, що прийкявши християнство, Русшки не могли вже воювати, але що не мачи иньшого способу до прожитку, то вкінці рішила ся прейнять магометанство, й цар „Булалир“ вислав послів в Ховарези -- заявати про се бажашнє. Володар Ховарезма прийняв їх дуже радо і післав дарунки Й иагометанського ікама (духовного), ваучити Русь наголетанству. Руснан прийняли шагометанство Ё почали внову воювати, Звістку сю опублікував ще Гамер -- Нашипег Заг 1е5 огідіпев гиззез, 1827, але в дуже попсованій формі, без 1мени Володимпра, так що вона дала декому, навіть Куніку повід до ріжних дивоглядних виводів — Кипік Кгойптепів Вешегкипреп хи деп Т/піегвисбипреп @Ъег дів 2еН дег АЪ- Фаззппр дез [леБепз &ез Вей. Сеога уоп Ашаєігіз — ВаПеНо 4е Гаса- Чете, ХХУП. В оригінальній формі опубликовав її Бартольд в 1896 р. Новое кусулькалеков иввботів о русскихъ, Записки восточного отдівленія русскаго артеол. общества т. ЇХ. Питаняє, як толкувати собі сю звістку ? Прийняти, що се літературне запозиченне, покручений відгомін оловіданяя літописної повісти про послів, висланих Володнииром на „пенытан!е“? "Таких вапозичень одначе у східніх письменників не знаємо більше, Чи оповдание літо-

— пнсной повісти не байка, і Володинир, рішивши ся з звіспих ам иотивів завести на Руси християнство, депо для декоружа зробив паперед таке ,шспитанів" 1 розіслав послів? Само по собі в тім також пе було б нічого денождивого. 59. Мономахові регал (ло с. 449). Новійша література: Оболенскй Соборная грашота духовенства; Вельтмаиь Царекій златой вБнецъ 1 т. я. — Чтечія шосковські 1860, І; Макарій Йсторія рус. церкви ЇЇ? с, 288, 1860, Г; Прозоровекій Объ утваряхъ причиєнваємцхь Владиціру Мононату — Записки отд. руе. и слав. арх. русскаго археологич. общеєтвь т. Ш і Труди Щ з'їзда т. Н (в додатках); Терновскій Изучеше византійскої истори, ЇЇ с. 155 і далі; Васильевскій Русоко-византійсків отрывки, Г — №. „М, Н. И. 1875, ХИ. Веде! Апщеса БузапНпо гозыса с. БУ і далі; И, Толстой О превнбйшихь русскихъ монетахь — Записки пи. рус; археол. общ., и, серця т. Ш; Ббляєвь Вузапіїна Ш с. 216; Ждановъ Русскій былевой эпосъ гл. Ї; Копдаковь Руссків клады І с. 60 і далі і йогоже Русскія древпости т. У с. 40 1 далі; особливо іптересні тут пгаці Реївла-і Жданова, Див, ще мою Історію Квівщини с. 126, і подапу вище на с. 451 новійшу нолеєміку в Копдаковни в справі Монокахової шапки. Окріш того, з літературного боку -- статі Веселовского в Йсторін русок, словесности Галахова 1880, Ге, 409 1 далі, Разыскмия въ области духовнаго стиха — Записки петерб. ак. т. 45, Шкпила Исторя русской литературы, Ш гл. 1. 60. Перший руський митрополит (ло с. 460). Література новійша: Макарій Ист. руе. церкви Ге. 32 -- 1 далі, Голубнский ор. с. 12 с, 277 і далі, Малышевсый Кіевсків церковные воборы в Трудах К. Дух. Акад. 1883, ХИ. Лебединцевъ — Къ вопросу о щев. митр. Михашлб -- Чтвнія київ, істор. тов. т, Х. Павловь Догадка о происхождеши древпе-русекаго преданія, которое называетъ перваго русскаго интрополита Миханлонъ Сиринонъ 1. т. ХІ., і тамже з Шрим'вчашів" до сього Лебединцева. Шахиатовъ Общерусекіе лбтописнне сволы — Ж.М, Н.И. 1901, ХІ (е. 73 і далі), В письменних памятках Михаїл виступає як шитрополит висланий за Фотия нир. в Палінодії —- Рус. истор. библ. 1У с. 971, Густипській літоп, с. 253, цізнійшік Китиї Володичира — в Чтенях київ. іст, тов. П. З с. 37. Як на джерело сеї звістки Лебедивцев вказав на сербський переклад Ажартола, де посланий Фотиєй: еннокоп назнваеть ся Михзілом ; иньща гадка — Павлова, що іхя Михаша з'явилось на руськім грунті, через те, що Михаїла Сінкела, автора внесолого в літонись ісповідання, даного Володимиру, прийняли за русь“. кого интрополита, що мовляв дав Нову се ісповіданнє. Шахиатов здогадуєть ся, що Михзіл з'явив ся як перший метрополит в московській иитрополичій конпіляції поч. ХУ в., і відти перейшов в пізпійші компіляції,

РУСЬКА МОНЕТА 595 а появу його об'ясняє хибпим толкованием текста про хм, Михала ХП в. бі. Руська монета (до с. 468). Література новйша: И. Толстой ДревнЪйшя русекія монеты в, ки. Ківвекаго 1882, йогож О древиёйтяхь русских хонетахь Х— Хі в. в Занисках ни. русокаго археол, общества, нова серія т. Ш (ов головні праці), Н. Черневь — ЗажВтки о лрезифйших русскихъ ионетахь — Вістяшкь археологи и истори т. УР (1888) і йогож статі в Ш ЕТУ вип. Сборника сыпиковь съ предиетовъ древности, находяшихся въ Кіевв; Н. Л. О древнъйнихь русекнхь монетахь в. к. Кіевекаго, 1889; ще розвідки Купіка Й Бартолохел в ШТ] У т. Извбстій археологич. общества, Ирнналежшеть золотих 1 срібних мокет Г типа Володимиру, на мій погляд, доводить ся основно двома фактами: Подібністю ло штанпів сучасників -- Василя 1 Константипа (гр. Толстой внефоремність Воподнипровой фігури досить Правдоподібно пояєняє тиж, що взірцем для неї були поясш портрети на монетах сих пісарів) і друге — псковським скарбон, де куеничок срібняка 1 типа зпайшов ся з кусничками нныших монет, що не йшли далі перших років ХТ в. Срібняки сього типа знайшли ся в кківськія скарбі 1877 (було їх там більше як сто), Монети ньших тилів з імелен Володинира належать до категорії ,піжинських срібняківє (велика находка коло Ніжина 1856 р.). Д. Чернєв доводяв, що то нусіли бути чернигівські вопети, бо вони не стрічають ся в Киівшяні; його аргументація одначе пе особлива; але розушеть ся, може бути непевність, чи се не монети котрого небудь инышого Володимира. Гр. Толстой, боронячи приналежности 1 сих тишв до Володншира Св., вказув, що монети П і Ш типа стріли ся в скарбах разом з монетами Х. 1 початку ХІ в. (Шванський і Могилівський скарби), а всі разов — в Ніжинськім скарбі; монети Шванськкого і Могилівського скарбів дійсно не йшля далі першої чверти ХІ в., 1 се справді факт важвий, Хронольогія типів вияєняєть тя перебнтини хонетажи: в нонета в штанцоя И типа на штани: І типа, і монета з штампом Ш типа на штамші ЇЇ типа. Але треба сказати, що ша монетах Ш типа іня БВолоднивра читаєть. ся з такими натяганняни, що воно дуже непевне. —- жо нам