Br
Брестчина
Производит · Предлагает · Приглашает

71. О политицѣ Свидригайла, его ôтношеню до постороннихъ державъ

Исидор Шараневич. История Галицко-Владимирской Руси. Оригинал на галицком «язычии».

Надôйшло свято Громничнои Матки Божои р. 1432. Пріѣхалъ король съ панами польскими до Люблина, а ôттакъ до Парчова, Свидригайло же съ рускими и литовскими панами прибылъ до Берестя. Однакожь не прійшло до укладôвъ. Поляки не хотѣли припустити рицарей нѣмецкого ордина до переговорôвъ и желали, щобы съѣздъ ôтбывалъ ся не въ Пôлубичахъ якъ было условлено, но въ Парчовѣ. Въ присланôмъ листѣ безпеченьства (глейтѣ) ôтмовили Свидригайлу польскіи паны титулу великого князя литовского и руского, и назвали его впростъ княземъ. Мы пригадуемъ, що въ выжь наведенôй пôдъ Луцкомъ составленôй премирительнôй грамотѣ Поляки Свидригайлу титулъ великого князя литовского и руского безъ всякихъ перепонъ признали и до всѣхъ настоячихъ требованій Свидригайла съобовязали ся.

Поляки припускаючи Литву въ союзѣ съ рицарями до укладôвъ съ Польщею, былибы дѣлали впростъ уставамъ уніи городельскои, которою узаконено, щобы Польща съ Литвою на внѣ дѣйствовали въ соединеню и выступали напротивъ чужимъ державамъ якъбы одная держава, слѣдуючи однôй политицѣ и маючи тыхъ самыхъ пріятелей и непріятелей. Свидригайло вступилъ въ тѣсный союзъ съ ординомъ. Ôнъ и въ тôмъ союзѣ желалъ укладати-сь съ Польщею, рицарѣ же остатнимъ нападомъ на польскіи краи нарушили миръ, заключеный попереднѣйшими лѣтами межи ординомъ и Польщею и стали-сь ôтвертыми непріятелями Польщи. Свидригайло дѣйствовалъ непрестанно по внушеню ôтпоручникôвъ ордина, командорôвъ и бѣглыхъ нѣмецкихъ дипліоматôвъ, непріязныхъ уніи Литвы съ Польщею. Поляки жадали ôтъ Свидригайла, щобы на самъ передъ уложилъ ся съ Польщею, а потôмъ вразъ съ Польщею укладалъ ся съ ординомъ. Свидригайло напередъ уложивши-сь съ ординомъ желалъ укладати-сь съ Польщею. При такихъ обстоятельствахъ Поляки зъ своего становища въ уклады съ Свидригайломъ входити не хотѣли. Еще два разы старано ся за помочію съѣздôвъ (разъ въ Луцку) мирнымъ способомъ розрѣшити предметы спора и Русь и Литву до Польщи приближити, и тое еще передъ св. Іоаномъ р. 1432, оже передъ кôнцемъ времени заключеного премирія. Однакожь надармо. Свидригайло всегда объявлялъ, що безъ рицарей и Молдавянъ укладати ся не може, а Поляки тое условье ôтвергали. Наконецъ продолжено еще для намѣреныхъ укладôвъ довременное премиріе на неозначеное время.

Свидригайло владѣлъ Литвою, Волынемъ и одною частію Подôля и намѣрялъ присовокупити до своеи державы западное Подôлье, которое по смерти Витольда Поляки ôтъ Литвы были ôторвали. Свидригайло слѣдовалъ частію политицѣ, котору въ остатнихъ временахъ у Витольда спостерѣгаемъ. Ôнъ хотѣлъ занимати самостоятельное становище обôчь Польщи, для того убѣгалъ ся у нѣмецкого цѣсаря о достоинство короля и о корону. На внѣ вязалъ ся ôнъ съ Молдавіею и нѣмецкимъ ординомъ, вôйшолъ въ тѣсніи сношеня съ нѣмецкимъ цѣсаремъ, и намѣрялъ заключити союзъ всѣхъ западныхъ пограничныхъ державъ противу Польщи. Въ тôмъ ôтношеню пôйшолъ Свидригайло дальше, якъ Витольдъ былъ намѣрилъ. Витольдъ при всемъ сближеню ся до рицарей затрималъ на супротивъ нимъ свою самостоятельнôсть, Свидригайло же пôддалъ ся безвзглядно внушеню нѣмецкихъ рицарей. Витольдъ слухалъ цѣсаря, но не хотѣлъ безвзглядного розрыву съ Польщею, Свидригайло же вязалъ ся съ рѣшительными ворогами Польщи. Современно продолжала ся гусситска вôйна. Одна сторона польскихъ магнатôвъ вспирала Гусситôвъ, а навѣтъ польское правительство съ изключеньемъ духовныхъ спріяла Гусситамъ о стôлько, о скôлько головный противникъ Гусситôвъ, цѣсарь нѣмецкій, былъ противникомъ Польщи. Унія Литвы съ Польщею причиняла ся до возвеличеня могучества державы польскои. Цѣсарь нѣмецкій Сигисмунтъ былъ противникомъ тои уніи. Ôнъ намавлялъ Витольда, щобы розôрвалъ унію и въ тôмъ намѣреню сносилъ ся теперь съ Свидригайломъ. Свидригайло оже въ союзѣ съ ординомъ и въ пріязни съ цѣсаремъ былъ противникомъ Гусситôвъ, которымъ одна часть польского правительства спріяла.

Гусситы грозили нападомъ союзникамъ и другамъ нѣмецкого цѣсаря. Свидригайло же грозилъ Польщи вôйною, если нападутъ Гусситы на край нѣмецкихъ ординôвъ зъ причины, що о вспомаганю Гусситôвъ черезъ Польщу не осомнѣвалъ ся. До того степени приспѣлъ политичный роздоръ межи Польщею и Литвою, що предстояла вôйна. Свидригайло, рицарѣ и цѣсарь нѣмецкій сносили-сь посольствами. Якое участье брала южная Русь въ тыхъ оборотахъ и що дѣяло ся на Волыню, жерела не упоминаютъ. На Подôлю наблюдалъ Теодоръ, сынъ (або братъ?) Сигисмунта Корыбута, интересу Свидригайла, не взираючи на то, що отецъ (або братъ?) его Сигисмунтъ стоялъ на челѣ гусситского движеня. Молдавянами управлялъ по смерти Александра воевода Илія, вытиснувши Стефана, молодшого брата своего. Илія входилъ въ сношеня съ рицарями, занялъ сперва непріязное къ Польщи становище и склонялъ ся до вôйны съ Польщею. Поляки устроили три колюмны войска противу Волощи для забезпеченя своихъ границь. Теодоръ Корыбутовичь, владѣючій якимъ-то городомъ Каменцемъ (запевно другимъ) спостерѣгъ тое и донѣсъ о тыхъ оборотахъ польского войска своему князю Свидригайлу892.

Въ прочемъ зъ переговорôвъ веденыхъ межи рицарями и цѣсаремъ зъ однои, а Свидригайломъ зъ другои стороны, дослѣдити можно, що рицарѣ и цѣсарь не съ всемъ на Свидригайла полагали и самй безъ него съ Польщею укладали-сь; Сигисмунтъ пôддержовалъ часто лишь посольствами политику Свидригайла893.

Свидригайло жилъ въ порозумлѣню съ Татарами и съ Москвою. По смерти Едиги наслѣдилъ въ Кримѣ якій-то Тегинъ Мурза. Свидригайло вспомагалъ того Татарина противу якому-то царику степовыхъ Татаръ. Побѣдивши его завязалъ тѣсніи ôтношеня съ кримскими Татарами, которіи ему помôчь въ всякôй потребѣ приобѣцяли. Въ киптшакскôй ордѣ володѣлъ Магмудъ.

И съ великимъ княземъ московскимъ Василіемъ сносилъ ся Свидригайло посольствами и письмами. Василій обѣцялъ ему помочи въ случаю потребы, поддерживалъ его стремлѣнье, но поприставалъ звычайно на обѣтницяхъ, которіи не осуществили-сь зъ причины, понеже справы тіи не тыкали-сь безпосередно его паньства и ôнъ самъ еще совершенно внутрь своеи державы необезпечилъ ся.

Жителѣ Новгорода и Пскова повиновали ся въ тôмъ времени Свидригайлу. Новгородъ принималъ ôтъ Литвы намѣстника. Псковяне и Новгородцѣ видитъ ся вспомагали Свидригайла грôшми въ его пôдвигахъ. Сей В. князь завязалъ торговельніи сношеня съ ординомъ и силезскими князями, ôтворялъ для чужихъ купцѣвъ всѣ входы и выходы, на его дворѣ являли-сь постороннй князѣ, епископы и вельможѣ сусѣднихъ державъ, и убѣгали ся о его пріязнь и взгляды. Жерело сказуе, що черезъ цѣлый часъ теперѣшного панованя своего Свидригайло спріялъ Русинамъ т. е. ôнъ роздавалъ имъ найважнѣйшіи уряды и достоинства въ Литвѣ894. Пôднесеный Русинами на великокняжескій престолъ Литвы, вспираный ôтъ нихъ въ всѣхъ своихъ намѣреняхъ стремлячихъ до роздѣленя ôтъ Литвы, окруженый людьми того народа и побудженый его священиками, вспиралъ ôнъ передъ всемъ вѣроисповѣданье руское и то знать съ оскорбленьемъ вѣроисповѣданя латиньского. Сказуютъ, що до такого поступованя наклоняла его пôдъ часъ теперѣшного правленя его власная жена, донька князя Тверского, пôдвладного великому князю Московскому895.

Подôбно Витольду загадалъ былъ Свидригайло для литовскои Руси утворити осôбную митрополію. По смерти митрополита кіевско-московского Фотія ôтправилъ Свидригайло своего любимця, Смоленьского епископа Гарасима въ Царгородъ до патріарха, щобы посвятилъ его на митрополита. Гарасимъ посвященый былъ на митрополита литовского року 1433 въ той самъ часъ, коли для московскои Руси именованый былъ митрополитомъ Іона. Гарасимъ повернувши зъ Царгорода не засталъ уже Свидригайла на литовскôмъ престолѣ896.

Поляки здѣлали плянъ на изгнанье Свидригайла, который своимъ поступованьемъ много собѣ наробилъ непріятелей. Поднесеньемъ руского елемента и очевиднымъ розрывомъ уніи Польщи съ Литвою, вооружилъ ôнъ противъ себе многихъ вельможь литовского произхоженя, латиньское духовеньство и уніонистôвъ. Передъ всемъ латиньское духовеньство бояло-сь, щобы вѣроисповѣданье восточное сѣмени католицизму, верженого въ литовскую ниву и еще добре не вкорѣненого не придавило. Промышляно о средствахъ, якъбы запобѣчи розрыву уніи и перешкодити пригнѣтенье литовского елемента и католицизму. Поляки дуже вчасно ôтнесли-сь въ тôмъ взглядѣ до Риму. Уже 18 Марта 1432 призволилъ папа897 королю польскому половину зъ десятинъ церковныхъ для якои-то предстоячои вôйны съ Татарами и шизматиками т. е. для предстоячои вôйны съ Свидригайломъ, которого православніи Русины вспирали и Татары вспомагали. Въ время изготовленя тои папскои булѣ не было жаднои инои вôйны и непредстояла жадная ина вôйна съ шизматиками, кромѣ съ Свидригайломъ и его приверженцями. Жерело898 сказуе, що король Ягайло повернувши зъ Вильна по вступленю Свидригайла на престолъ литовскій „пôслалъ пословъ своихъ до ôтця папежа, абы присягу зъ панôвъ литовскихъ сложилъ, и послы были у папежа, а потôмъ прійшли съ розрѣшеньемъ папежскимъ до короля и до панôвъ литовскихъ, и скоро послы прійшли и князѣ и панове литовскіи съ помочію короля Ягайла взяли собѣ господаремъ великого князя Сигисмунта мѣсяця Септембрія первого дня року 1432.“

Девятого Августа 1432 съѣхалъ король до Вислицѣ, принималъ ту епископа краковского, Збигнѣва Олесьницкого, и выслалъ Вавржинця Зарембу, каштеляна Сѣрадского до Литвы. Вавржинецъ малъ два припорученя; одное явное, бы предложилъ еще одинъ съѣздъ въ Берестю для взаимного порозумлѣня ся, — другое тайное, бы зволновалъ нарôдъ литовскій противу Свидригайлу899.

Заремба вывязалъ ся добре зъ своего другого припорученя. За его побуженьемъ приспѣлъ до Литвы Сигисмунтъ, молодшій братъ небôщика Витольда, надѣленый Стародубомъ въ Сѣверщинѣ. Литовскіи вельможѣ припали заразъ къ нему. Сигисмунтъ пôдступилъ пôдъ Ошмяну, где Свидригайло съ своею беременною женою и дворомъ находилъ ся. Тутъ захватилъ жену и дворъ, Свидригайло же предостереженый еще завчасно черезъ своего дворянина Ивашка Монвидовича, ледва успѣлъ убѣгнути. Въ слѣдъ за тымъ обнялъ Сигисмунтъ правленье въ Литвѣ 1. Септембрія р. 1432. 8 Септембрія пребывалъ король въ Судомирѣ и отрималъ вѣсть о усовершенôмъ изгнаню Свидригайла зъ литовского престола. Все случило-сь въ 28 дней, зъ чего заключаютъ900, що приготовленьемъ умыслôвъ въ Литвѣ трудилъ ся ктось-другій еще передъ Зарембою по припорученю Збигнѣва Олесьницкого, и що Заремба ôтправленый былъ до Литвы тôлько для укôнченя дѣйства уже давно кимъ инымъ приготованого.

Скоро по изгнаню Свидригайла явило ся въ Литвѣ посольство зъ Польщи, на челѣ которого стоялъ Збигнѣвъ Олесьницкій, обнародовило папежскую булю, освободжаючу великое княжество ôтъ присяги сдѣланои Свидригайлови и приказуючу присягнути Сигисмунту901, по чемъ наступила торжественная интронизація Сигисмунта черезъ епископа Збигнѣва Олесьницкого.

Сигисмунтъ902 торжественными записами обовязалъ ся до слѣдуючихъ условій: 1) Не старати-сь о корону литовскую и тую ôтъ никого непринимати, зречи ся всѣхъ сношеній съ рицарями и всѣми иными непріятелями Польщи. Все то вѣрно исполнялъ Сигисмунтъ, вручивши Полякамъ всю тайну кореспонденцію Свидригайла, попавшую ся въ его руки. 2) Узнати короля яко найвысшого князя и пана своего (supremum ducem) и Литву яко лено польскои короны наданое ему (Сигисмунту) зъ ласки доживотно, которое по смерти его снова до польскои короны повернути должно. Въ слѣдъ тому зрѣкъ ся Михаилъ, сынъ Сигисмунта, про себе всѣхъ притязаній до Литвы, на случай смерти ôтця своего. Дѣдичное ôтцѣвство Кейстутовичей Троки застережено ему. 3) Подôлье находячое ся въ рукахъ Польщи, призналъ яко власнôсть короны, до которôй ни ôнъ самъ ни его наслѣдники, ни жителѣ великого княжества литовского пôдъ якимъ нибудь предлогомъ и якимъ нибудь способомъ не будутъ и не могутъ мати претенсіи. Тымъ способомъ мала Литва лишь въ посѣданю однои части Подôля и то восточнои, позôстати. 4) Волынь т. е. всю Володимирскую и Волыньскую землю призналъ Сигисмунтъ рôвнымъ способомъ яко власнôсть короны и застерѣгъ собѣ лишь доживотное тыхъ земель ужиткованье. Прото условлено, бы начальники Волыньскихъ городôвъ присягою съобовязали ся, що по смерти Сигисмунта городы и замки управленіи ними ôтдадутъ королю польскому и коронѣ. 5) Городы: Ратно, Велтлинъ, Лопатынъ, Олесько и Городло съ всѣми принадлежачими до тыхъ земель областями и селами признанй на вѣчнй часы коронѣ. Ратно лежало въ холмскôй области, Лопатынъ въ Белзкôй, Городло съ областію на лѣвôмъ березѣ Буга, Олесько на жерелахъ Стыра. Городы тіи належали до сихъ поръ до Волыня и придерживали ся князя Свидригайла. Тіи городы ôтступленй были Польщи еще трансакціею зъ р. 1366 и може быти, що на пôдставѣ тои трансакціи Польща о нихъ упоминала ся. — Свидригайло удалъ ся зъ Литвы на Русь. Жерела говорятъ: „и вдячно принятый былъ ôтъ всѣхъ Русинôвъ и Кіевляне Русины за князя его приняли“903. „Князь великій Свидригайло побѣгъ къ Полоцку и къ Смоленьску и князѣ рускіи и бояре посадили князя Свидригайла на великое княженье руское“904.

Ôтъ теперь подѣлила ся Литва и Русь на два таборы. Слѣдовала великая распря; однй князѣ и вельможѣ стояли при Сигисмунтѣ, другіи при Свидригайлѣ. Родина Ольшаньскихъ и Лангвеновичей и подôбно многіи иніи родины литовскіи роздирали ся на два сторонництва, такъ н. пр. Симеонъ Семеновичь Лангвеній, Симеонъ Ольшаньскій, братъ рôдный княгинѣ Юліанны Витольдовои905 и вѣроятно Михаилъ Ивановичь Ольшаньскій, старый военникъ пребываючій въ Борысовѣ, и Александеръ Володимировичь Кіевскій станули на сторонѣ Сигисмунта. Юрій Лангвеновичь прибывшій знять съ помочію зъ Новгорода великого906, Данило Семеновичь Ольшаньскій, Ярославъ Лангвеновичь907, Иванъ Володимировичь Кіевскій стояли за Свидригайломъ; такожь Теодоръ Корыбутовичь, пôзнѣйше Сигисмунтъ Корыбутовичь и иніи.

Вельможѣ литовского рода подôбно своимъ князямъ освѣдчили-сь за Сигисмунтомъ або вытримовали при Свидригайлу, такъ н. пр. Петрышко Монгердовичь, Гаштольдъ староста Виленьскій, вспирали изгнанье Свидригайла. Довгердъ (Дедиголдовичь), Юшко Гольцевичь, Ромболдъ маршалокъ литовскій908, Монвидъ воевода Виленьскій909 жертвовали житье свое за Свидригайла.

Мы сказали, що пôдъ Ошмяною Свидригайло попалъ бы ся былъ въ полонъ, еслибы его непрестерѣгъ былъ Литовецъ Ивашко Монивидовичь и не ôткрылъ замахъ Сигисмунта910. Той самъ Ивашко Монивидовичь дѣйствуе пôзнѣйше яко посолъ Свидригайла911. — Многіи князѣ рускіи тримали ся якъ одинъ мужь при Свидригайлѣ, именно: Митко Жебровецкій, Василій Красный912, Иванъ Вяжевичь, Михаилъ Львовичь Вяземскій, князь Михаилъ Балабанъ и князь Алексардеръ Носъ, князь Теодоръ Острогскій мужь вытрвалого и ничимъ не сокрушеного духа (vir magni ac acri ingenii) надзвычайно ôтважный, опитный въ искуствѣ военнôмъ, воджь промысльный и великои воинственнои славы.

Свидригайло натиралъ на князей Мазовецкихъ, щобы ôтступили ôтъ короля и къ нему прилучили-сь. Того мазовецкіи князѣ неучинили. Однакожь обивателѣ мазовецкіи объявляли охоту служити Свидригайлу именно: якій-то панъ Струмѣло, который посѣдалъ просторонніи добра въ Мазовшу на границѣ литовскôй913, прирѣкъ Свидригайлу помôчь, такожь шамбелянъ мазовецкого двора, панъ Рогальскій. Зверхъ того приспѣли Свидригайлу на помôчь князь Ярославъ, рôдный братъ князя Тверского, Борыса Александровича, тестя Свидригайла. Свидригайло завязалъ пріязніи стосунки съ княземъ Юріемъ Дмитровичемъ, который по той часъ опановалъ Москвою, захватилъ великого князя Василія и ослѣпилъ его. — Вôйна домовая межи Василіемъ и Юріемъ не дозволяла вмѣшивати-сь Москвѣ въ тую борбу межи Русію и Литвою.

Свидригайло сносилъ ся съ цѣсаремъ Сигисмунтомъ, влеченый надѣею отриманя короны, связалъ ся осôбными договорами съ рицарями инфлянтскими и пересылалъ ся съ нѣмецкими рицарями. Агентъ ордина Людвикъ Лянге посѣщалъ часто Свидригайла, доражалъ ему, заохочалъ до дѣйствъ и ободрялъ, коли щастье клонило-сь до Сигисмунта Кейстутовича а сторона Свидригайла упадала.

Свидригайло припоручилъ намѣстничу власть въ Кіевѣ и начальство надъ рускими полками якому-то воеводѣ Михаилу. Часто самъ доводилъ бôльшими силами. Сигисмунтъ въ борбахъ особисто не являлъ ся въ поле, но припоручалъ войска свои опитнѣйшому въ военнôмъ искуствѣ сынови своему Михаилу. Свидригайло поставилъ надъ Луцкомъ князя Александра Носа. Той оборонялъ Волынь передъ войсками польскими. Жерело выразьно примѣтило, що Носъ былъ руского вѣроисповѣданя914. До Луцка зъ всѣхъ сторонъ громадили ся Русины въ великôмъ количествѣ, готовй до бою за справу Свидригайла. На Подôлю вступали-сь за справу Свидригайла Федько Острогскій и Федько Корыбутовичь, призвали Волохôвъ и Татаръ до себе и розпочали бôй съ королемъ польскимъ. Федько Острогскій здобылъ Смотрычь и Скалу915, прогналъ зъ тыхъ городôвъ засады польскіи и опановалъ майже цѣлое Подôлье польское, опрôчь Каменця, который мужественніи Бучацкіи обороняли. Засада Олеська вылѣзала зъ крѣпости, нападала дворища пôдданыхъ польскихъ и дѣлала имъ и коронѣ польскôй многіи шкоды року 1432916. Александеръ Носъ непокоилъ землю холмскую. — Тымъ часомъ Свидригайло стягалъ силы и приготовлялъ ся до рѣшительного удару на Сигисмунта Кейстутовича. Король ôтослалъ войско польское Сигисмунтови на помôчь пôдъ начальствомъ Мщугія зъ Скржина, которого село дѣдичное мы уже перше на Волыни коло Володимира замѣтили. Противу Олеську вырушили войска короны и осадили крѣпость. Иванъ Прислужичь Рогатыньскій не мôгъ остояти-сь переважнымъ силамъ войскъ королевскихъ и Поляки здобыли крѣпость. Король надалъ ю въ держанье Іоану де Сіена, сынови Добеслава каштеляна Любельского и опредѣливши певную часть зъ доходôвъ Олеська и прилежачой области для касы королевскои, присоединилъ на всегда той городъ съ землею до короны917. Землѣ холмскіи стерѣгъ противу князю Александру Носу Грицко Кердеевичь. Король повѣрилъ былъ сему хороброму и Польщи вѣрному Русинови староство землѣ холмскои918. Король прибылъ особисто до Львова, щобы зъ близости око мати на наступаючіи событія и потребамъ дѣйствуючихъ войскъ ôтповѣдно зараджати. Уже зъ начала по здобытію города Олеська приказалъ король войскамъ королевскимъ ити противу Теодору Острогскому на Подôлье, а понеже ихъ число здавало ся быти недостаточнымъ, придалъ имъ еще рускіи войска пôдъ проводомъ старостôвъ рускихъ Вицентого зъ Шамотулы и Іоана Менжика зъ Дубровы. Польское войско пôдъ осѣнь поступало на Подôлье. Федько Острогскій на челѣ численыхъ полкôвъ сложеныхъ зъ Русинôвъ, Волохôвъ, Бесарабôвъ и Татаръ, не впускалъ ся въ отвертый бôй, но непокоилъ войска польскіи нападаючи на нихъ нечаянно зъ скрытыхъ мѣстць, сражалъ ся малыми ôтрядами и разъ побѣдивши Полякôвъ, другій разъ ôтъ нихъ побѣдженый, двигнулъ ся въ задъ на непрезриміи обшары просторонного Подôля. Поляки обернули-сь къ подôльскимъ городамъ и крѣпостямъ, и съ невеликимъ трудомъ тіи поздобывали. Поступаючи въ глубину Подôля не знайшли города, о который бы операціи свои въ такъ непріязнôй порѣ року могли оперти. Федько спаливши замокъ Брацлавъ вразъ съ городомъ, зчезнулъ въ степѣ и Поляки не знали, где подѣлъ ся. Настала глубока осѣнь, грозила непогода, бракъ живностей, и не можно было позôстати долго въ тôмъ краю въ цѣли выслѣдженя и уничтоженя военныхъ силъ того смѣлого руского предводителя. Поляки предприняли походъ ôтворотный и ступали помалу черезъ области на лѣвôй сторонѣ Днѣстра, щобы къ польскôй части Подôля зближити ся. Федько неспускалъ Полякôвъ зъ ока, но быстро слѣдилъ всѣ ихъ движеня и засаджалъ ся въ близости ихъ таборôвъ. Густіи лѣсы, покрываючіи тіи области, черезъ которіи ступали Поляки, скрывали Федька. Поляки ишли безпечно неспостерѣгаючи ни въ ширъ ни въ здолжь ніякого непріятеля. Морахва рѣка болотниста и широко выливаюча ся, тече черезъ лѣсы и впливае до Днѣстра. Она то заступила Полякамъ въ дальшôмъ ихъ походѣ дорогу. Нужно имъ были тую рѣку перейти. Зналъ о тôмъ добре Федько и скрылъ ся съ своими полками на правôмъ березѣ ей въ прилежачихъ лѣсахъ. Ôтъ осѣнного морозу покрыла ся рѣчная вода тоненькимъ ледомъ. Поляки наломали гачи, наложили на лѣдъ и ушиковавши ся по обохъ бокахъ ладовныхъ возôвъ и снаряду военного, переходили черезъ речену рѣку зъ вôльна и осторожно. Уже бôльшая часть польского войска находила ся на противнôмъ березѣ, другая половина возôвъ и войска частію черезъ рѣку переходила частію еще на лѣвôмъ березѣ до переходу готовили ся; въ тôмъ приказалъ Федько ударити въ бубны, заграти въ рôжноголосніи трубы и съ гукомъ и стукомъ съ цѣлою ему предстоячою силою повалилъ ся на ненадѣючихъ ся нападу Полякôвъ. Поляки смѣшали-сь, однй хотѣли назадъ, но хащь на рѣцѣ спинялъ ôтворотъ и возы находячіи ся на ледѣ заставляли утѣкаючимъ Полякамъ дорогу. Другіи товаришѣ, которіи еще на лѣвôмъ березѣ рѣки находили-сь, вгнали ся въ рѣку и намагали ся всплавъ достигнути другій берегъ, бы унываючимъ помôчь принести. Наступила кровавая битва. Русины свѣдомй лучше тыхъ лѣсныхъ и болотнистыхъ мѣстць преодолѣли. Федько ималъ, убивалъ и топилъ Полякôвъ. Русины кинули-сь на возы за полономъ и здобычею и въ слѣдство того розстроили ся. Польскіи жерела919 сказуютъ, що польскій сотникъ Кемличь съ стома рицарями выѣхалъ былъ для фуражерки въ поблизніи стороны, и услышавши надзвычайный крикъ и гукъ, догадалъ ся о небезпеченьствѣ своихъ и поспѣшно прибылъ на мѣстце сраженя. Ушиковавши своихъ рицарей, ударилъ на розстроившіи ся рускіи полки. Войска польскіи набрали ôтваги. Федько думалъ, що приспѣла Полякамъ якая бôльшая помôчь. Ôтновила-сь битва и Поляки взяли верхъ надъ полками рускими. 12 хоругвôвъ здобыто, полки зôстали розôгнанй а Федько ôтступилъ съ остатками войска въ недостижиміи мѣстця. Поляки гнали за Русинами, имали и убивали ихъ ажь до пôзной ночи, озаренои серебрными лучами полного мѣсяця. Тая битва собыла ся дня 30 Листопада 1432.

Того самого дня король молилъ ся сердечно у стôпъ престола Божого въ костелѣ св. Креста въ Львовѣ, щобы Богъ дарилъ побѣдою войско польское, вступаючое въ бôй съ такъ можнымъ непріятелемъ. Въ тôмъ якимъ-то натхненьемъ божимъ розлягла ся по Львовѣ вѣсть, що войско польское Русинôвъ побѣдило. При близшôмъ розсмотрѣ пересвѣдчили ся жителѣ, що вѣсть тая не мала жаднои певности. Ажь въ два дни прибылъ гонецъ до Львова съ певною вѣстію о ôтнесенôй побѣдѣ. И не могло быти иначе, бо мѣстце, где описана битва случила-сь, т. е. рѣка Морахва и село Копистринъ близько неи, ôтдалени суть майже 40 миль ôтъ Львова. Король обходилъ съ рицарствомъ и духовеньствомъ тріумфъ. Ôттакъ поѣхалъ до Кракова и повторивши благодарственніи молитвы въ костелѣ на замку, помѣстилъ 12 въ выжь описанôй битвѣ здобытыхъ хоругвъ межи побѣдоносными знаменами крижацкими, которіи всю внутрь величавого храму помянутого замку украшали.

Вѣрили бысмо тымъ извѣстіямъ, которіи подаютъ литовскіи и польскіи жерела о ôтнесенôй пôдъ Копистриномъ черезъ Полякôвъ надъ Русинами побѣдѣ, еслибы листъ Свидригайла до майстра великого ордина насъ о противнôмъ скутку тои битвы не поучалъ. Пôдъ днемъ 20. Грудня 1432920 доноситъ Свидригайло великому майстру нѣмецкому, що отрималъ вѣсти зъ Подôля, якобы Федько Острогскій въ битвѣ пôдъ Копистриномъ умертвилъ 12.000 Полякôвъ, межи ними 400 шляхты, и ôтнѣсъ побѣду, которая много для справы Свидригайла обѣцовала. — Знать Поляки прибытіемъ Кемлича принудили Русинôвъ, що тіи ôтступили и дальшому походови Полякôвъ несупротивляли ся. Якъ одна такъ и друга сторона приписовали собѣ побѣду. Правда при такихъ произшествіяхъ звычайно по серединѣ. — Мнимая побѣда Полякôвъ надъ Русинами пôдъ Копистриномъ непринесла для Полякôвъ майже ніякихъ успѣхôвъ на Подôлю. Федько Острогскій въ товаришествѣ Татаръ провадилъ губительну партизантку, нападалъ зъ скрытыхъ мѣстць на области польскіи, захвачалъ все, що мôгъ и звычайно съ великимъ полономъ поверталъ домôвъ. Тымъ часомъ на Волыню вôйна продолжала ся. Князь Носъ скупивши р. 1433 многіи силы двигнулъ ся къ Бугови знать въ цѣли бы перейти Бугъ и воевати землю Холмскую. Коли Носъ еще къ Бугови сближалъ ся, заложилъ ему дорогу Грицко Кердеевичь, староста землѣ холмскои. Около города Грубѣшева наступило сраженье921. Грицко вдарилъ на ôтряды Носа, переломилъ ихъ и побѣдилъ, почемъ Носъ ôтступилъ въ задъ. Грицко гонилъ ся за Русинами и многихъ плѣнилъ. Ôтъ тыхъ поръ земля Холмская была свобôдна ôтъ нападôвъ воеводъ Свидригайла. Въ дальшôмъ теченю вôйны приверженцѣ Свидригайла внутренного ей супокою бôльше не мутили. Жерело литовское922 сказуе, що Носъ плѣненый былъ ôтъ Грицка. Если вѣсть о занятію Луцка и Волыня и о плѣненю Носа черезъ Полякôвъ есть правдою, то Носъ скоро отрималъ свободу, а городы Луцкъ и Волынь повернули якъ въ найкоротшôмъ времени до Литвы. Еще того самого року князь Федько Корыбутовичь Збаражскій и князь Носъ воевали на Полякôвъ, засадившихъ ся въ гдекоторыхъ городахъ Волыня, и взяли Заславъ, Луцкъ, Брацлавъ (не подôльскій, но иный где то на Волыню) и инй замки. Въ тôмъ самôмъ жерелѣ923 помѣщена такожь вѣсть, що Федько Острогскій прибывши зъ Подôля занялъ Луцкъ и привернулъ снова городъ той Свидригайлѣ. Сей лѣтописецъ вынималъ часто вѣсти зъ рôжныхъ жерелъ; вычитавши въ однôмъ, що Федько Острогскій ôтобралъ Луцкъ, — а въ другôмъ, що тое здѣлалъ Федько Корыбутовичь, помѣстилъ тіи извѣстія одно обôчь другого. Той самъ лѣтописецъ мѣшае ся пôзнѣйше тожсамостію крестныхъ именъ Острогского и Корыбутовича, переноситъ историчніи дѣйства одного на другого, и называе Теодора Корыбутовича вмѣсто Острогского княземъ Нѣсвяжскимъ. Федько вразъ съ Носомъ, осмѣленй успѣхомъ на Волыни, пôйшли пôдъ Бересть, приналежачій до Литвы, спалили городъ, осадили замокъ и лишеный всякихъ ѣстныхъ припасôвъ былибы здобыли, еслибы король не былъ приказалъ князямъ мазовецкимъ и войскамъ галицко-холмскихъ924 областей, поспѣшити Берестю на помôчь и полки тіи еще въ угодный часъ не были явили ся.

Литовское жерело925 приписуе сей подвигъ Федьку Корыбутовичу и князю Носу. Федьку Острогскому не было бы догôдно зъ Подôля, где неустанно занятый былъ борбою съ Поляками, звертати оружіе въ ôтдаленй стороны, и на Волынь пôдъ Луцкъ ба навѣтъ на Пôдляшіе пôдъ Бересть съ своими полками подвигати ся. Въ тôмъ случаи Острогскій былбы зôставилъ Подôлье на произволъ Полякамъ. Спосôбнѣйше было Теодору Корыбуту зъ города Каменца, лежачого где то не далеко ôтъ предѣлôвъ Волыня, которого слѣдъ въ лѣтописныхъ памятникахъ стариннои Руси находитъ ся, пособляти поборника Свидригайла князя Носа и предпринимати походы въ стороны смежніи Польщи и Литвы, майже въ другую Украину руску, ôтлежачу великою просторонею ôтъ подôльского понизія, поприща военныхъ дѣйствъ Федька Острогского.

Пôдля жерелъ польскихъ побѣдили Поляки князя Острогского на Морахвѣ пôдъ Копестриномъ на голову, истребивши въ тôмъ сраженю цѣлую кôнницю его. Знать Острогскіи съ конными полками увивалъ ся по Подôлю и въ кôннотѣ состояла переважна сила его. Якъбы чародѣйнымъ способомъ явилъ ся Федько Острогскій на челѣ численыхъ полкôвъ рускихъ и татарскихъ, пôдступилъ тайкомъ пôдъ Каменецъ подôльскій и порозставлялъ бôльшіи военніи силы по за горбы, окружаючіи той городъ. Вершины горбôвъ скрывали тую засѣчу полкôвъ Острогского. Въ Каменци былъ начальникомъ мужь военного духа, староста Теодоръ Бучацкій. Федько Острогскій съ малымъ ôтрядомъ приближилъ ся къ городу и опустошалъ прилежачую область. Смѣльчивостію Острогского роздражненый Теодоръ пустилъ ся зъ крѣпости съ малымъ ôтрядомъ рицарей, незнаючи ничь о скрываючихъ ся силахъ непріятеля. Федько Острогскій нѣбы утѣкалъ передъ загонами Бучацкого въ далекій степъ. Бучацкій осмѣленый бѣгствомъ Острогского въ надѣи певнои побѣды удалилъ ся за далеко ôтъ Каменца. Въ тôмъ выскочили рускіи полки зъ поза вершкôвъ гôръ, и ударили въ тылъ ôтряду Бучацкого. Поляки смѣшали-сь, въ тôмъ Острогскій обернулъ ся и натисъ зъ переду на ненадѣйныхъ. Гдекоторіи Поляки мужественно бороли ся, продерли ся черезъ шики рускіи и поутѣкали. Многихъ поимано, межи ними и Теодора Бучацкого язвеного кôлькома значительными ранами. Федько ôтослалъ Бучацкого, къ Свидригайлу. Той выдалъ его своимъ союзникамъ, рицарямъ ливоньского ордина на власну просьбу ихъ, которіи его за плѣненого ôтъ Литвы и Сигисмунта Кейстутовича маршалка ливоньского замѣняли. По всей вѣроятности завоевалъ Федько Острогскій теперь Каменцемъ, однакожь о тôмъ жерела не вспоминаютъ. Ôнъ продолжалъ борбу съ Поляками, наѣзджалъ дворища, палилъ села и забиралъ люди въ полонъ926.

Тымъ часомъ коли розказанй произшествія собывали-сь на Волыни и Подôлю, вôйна межи Свидригайломъ и ливоньскими рицарями зъ однои стороны, а Сигисмунтомъ зъ другои стороны въ Литвѣ и около Витебска, Полоцка и въ сторонахъ Руси надъ гôрнымъ Днѣпромъ продолжала ся. И рицарѣ нѣмецкого ордина стояли въ тѣсныхъ сношеняхъ съ Свидригайломъ и тревожили ôтъ запада Польщу и Литву. Польща не могла скутечно бôльшими силами вспирати Литву. Якъ злощастная хмара висѣлъ Федько Острогскій надъ рускими, коронѣ пôдвластными землями и лишь ждалъ спосôбности, щобы зъ Подôля въ Галицкую Русь вторгнути. Такожь не могли Поляки призвати ни Волохôвъ ни Татаръ на помôчь, бо тіи народы вôйшли въ тѣсніи сношеня съ Свидригайломъ и посылали ему свои полки въ помôчь927. Польскіи военіи полки зъ Куявъ и Добриня стерегли границѣ Польщи ôтъ стороны рицарей нѣмецкого ордина. Не позôстало оже Сигисмунту ничь иного, якъ бороти ся по бôльшôй части власными силами именно: Литвинами, Жмудами, кôлькома ôтрядами Полякôвъ, поселившихъ ся въ областяхъ коло Дрогичина928, и приспѣвшими въ помôчь Сигисмунту мазовецкими князями. Король пôслалъ скôлька ôтрядôвъ пôдъ начальствомъ Мщугія зъ Скржина. Свидригайло вторгнулъ въ Литву и завязалъ пôдъ Ошмяною битву съ Михаиломъ сыномъ Сигисмунта, 8 Студня 1432. Русины и Литовцѣ Свидригайла не могли вытримати удару Литовцей. Тіи ôтнесли побѣду. Пôдля польскихъ жерелъ покрыли боевище пôдъ Ошмяною 10.000 убитыхъ (межи ними гденекоторіи князѣ выжь вычислени) и 4.000 ранныхъ зъ войска Свидригайла. — Свидригайло пораженый двигнулъ ся на Русь къ Кіеву. Ту собравши новіи силы и призвавши на помôчь рицарей ливоньскихъ пôйшолъ слѣдуючого року 1433 на Литву и повоевалъ, пожегъ и поплѣнилъ землѣ литовскои не мало. Воевода Кіевскій Свидригайла, Михаилъ, срѣтилъ ся съ войсками литовскими пôдъ начальствомъ литовского вельможѣ Петра Монгердовича; наступило сраженье на мѣстци званôмъ Копаче, и Русины побѣдили. По тôй побѣдѣ здобыли Русины Миньскъ и Заславъ, тягнули къ Борысову и такъ завладѣли майже всѣми сторонами гôрного Днѣпра. Тіи подвиги и борбы въ Литвѣ стояли съ предпринятіями князей рускихъ на Подôлю и на Волыни въ тѣснôй связи. Свѣдчатъ тое частіи кореспонденціи великого майстра нѣмецкого ордина съ Свидригайломъ именно листъ зъ 18 Лютого 1432, зъ 11 Цвѣтня 1433 и зъ 17 Червня 1434929, которіи въ архивахъ пруского правительства заховали ся. Зъ тыхъ листôвъ видно, що рицарѣ нѣмецкого ордина знали о всѣхъ оборотахъ рускихъ воеводъ на Волыню и Подôлю и що подвиги Федька Острогского, соединившого ся съ Татарами и Волохами, мали тую цѣль, бы непокоити краи Польщи, затрудняти польскіи войска ôтъ востока и такъ енергичному выступленю короны польскои въ справѣ Сигисмунта всегда ставити перепоны.

Примечания

  1. Narbutt T. VII. str. 81. List W. księcia do wielkiego mistrza.

    К тексту
  2. Narbutt T. VII. str. 102.

    К тексту
  3. Stryjkowski: „Swidrigajło Russakom i Moskwie więcej życzył i urzędy im rozdawał.“ Narbutt T. VII. str. 110. list szpiega Hans Balg drukowany w Kotzebue Geschichte Preussens: „że Swidrigejło sam zasłużył poniekąd na to, gdyż dla miłości żony i Rusinów wiarę katolicką poniżał, a ruskiemu wyznaniu począł więcej sprzyjać, gnębił Litwinów, Rusinów zaś bogacił.“ Stryjkowski: „Z namowy żony swojej ruskiej księżny Twerenskiej.“

    К тексту
  4. Długosz: „animos Ruthenorum habens tum ex largitionibus, tum ex favore ritus eorum impenso conciliatos et obstrictos.“

    К тексту
  5. Историческій сборникъ T. III. стор. 46.

    К тексту
  6. Theineri T. II. p. 40.

    К тексту
  7. Bychowca rękopism (chronika) str. 46.

    К тексту
  8. Długosz L. XI. p. 611.

    К тексту
  9. Зубр. крит. повѣсть о Червонôй Руси ст. 298.

    К тексту
  10. Narbutt T. VII. str. 117.

    К тексту
  11. О Сигисмунтѣ говоритъ Зубрицкій въ критичнôй повѣсти о Ч. Р. „Онъ не участвовалъ въ вôйнахъ Витольда, не посѣщалъ его двора, не свидалъ ся съ Ягайломъ, провождая жизнь современно праздную и ничтожную.“

    К тексту
  12. Stryjkowski: „wdzięcznie przyjęty od wszystkich Russaków, Kijowlanie Rusacy za księcia go przyjęli.“

    К тексту
  13. Bychowca rękopism (chronika) str. 46.

    К тексту
  14. Narbutt T. VII. str. 105.

    К тексту
  15. Bychowca rękopism (chronika) str. 47. „а князей рускихъ много поймали и много побили, князя Юрія Лангвеновича и проч.

    К тексту
  16. Bychowca rękopism (chronika) str. 47 „по перве убили майстра инфлянтского и маршалка и многихъ конгуровъ его и браганича Свидригайлова Сигисмунта Корыбутовича и князя Ярослава Лангвеновича, и князя Михаила Балабана и князя Данила Семеновича Ольшаньского, и князей Львовича Вяземского и иныхъ князей а бояръ.“ — „да два въ головахъ зънимали князя Ивана Володимировича Кіевского и брата его Теодора Корыбутовича.“

    К тексту
  17. Bychowca rękopism (chronika) str. 46 i Narbutt T. VII. str. 128.

    К тексту
  18. Narbutt T. VII. str. 128.

    К тексту
  19. Długosz L. XI. p. 611.

    К тексту
  20. Narbutt T. VII. str. 39.

    К тексту
  21. Bychowca rękopism (chronika) str. 46.

    К тексту
  22. Narbutt T. VII. str. 143. Замѣтити належитъ, що Струмѣлы на Галицкôй Руси яко посѣдателѣ селъ не долго по тôмъ времени (около 1450) являютъ ся.

    К тексту
  23. Długosz L. XI. p. 627. „castrum Luczko ea tempestate per ducem Nosz Ruthenum, qui graeci ritus erat, clandestinis bonis et largitionibus interceptum, ad quod (Luckum) plurimi mortalium ex Ruthenis Swidrigeloni faventes convenerant.“

    К тексту
  24. Брацлавъ ту черезъ ошибку наведеный ôтъ Стрыйковского.

    К тексту
  25. Zapis Zygmunta Kejstutowicza z dnia 13. października 1432 drukowany per extensum w Długoszu i in suplementis ad historica Russiae monumenta „Olesko de quo damna plurima hostiliter regno et ejus subditis inferebantur.“

    К тексту
  26. Długosz L. XI. p. 612. „Vladislaus rex castrum Olesko cum adjutorio Dei conquirens, Joanni de Sienna filio Dobeslai castelani Lublinensis, dedit intenutam, certam pecuniae summam sibi in illo conscribens. Ab eoque tempore castrum Oleschko cum teritorio suo, formam provinciae accepit et in regni Poloniae rediit unitatem.“

    К тексту
  27. Inventarium in archivo regni in arce Cracoviensi p. 254. Hrycko Kerdejowicz recognoscit castra Chełm et Lubomla a Vladislao rege ad quatuor annos se recepisse, ea conditione, ut census in Chełm, Hrubieszow, Krasnystaw et Czermanczyn regi reliquat. Cracoviae 1433. Грицко былъ послѣ р. 1435 каштеляномъ львôвскимъ, 1438 воеводою подôльскимъ, померъ 1461.

    К тексту
  28. Długosz L. XI. p. 619.

    К тексту
  29. Narbutt T. VII. str. 124.

    К тексту
  30. Długosz L. XI. p. 628.

    К тексту
  31. Stryjkowski ks. XVI. str. 547. Онъ дописуе такожь, що Носъ Луцкъ проворнымъ способомъ еще передже ôторвалъ ôтъ Польщи и занялъ на имя Свидригайла, но се не вѣроятно. Луцкъ зôставалъ еще ôтъ смерти Витольда безпрерывно при Литвѣ, оже и при Свидригайлѣ. О занятію Луцка черезъ Грицька и о плѣненю Носа не вспоминае Длугошь ничого.

    К тексту
  32. Stryjkowski ks. XVI. str. 547. „Ale i potem kniaź Ostrogski Fedko ubieżał (Luck) i oddał Swidrigajłowi.“

    К тексту
  33. Długosz.

    К тексту
  34. Stryjkowski ks. XVI. str. 548.

    К тексту
  35. Narbutta dzieje narodu litewskiego T. VI. str 115—118. Kotzebue Swidrig.

    К тексту
  36. Długosz L. XI. p. 624. 625. „nec terrae Russiae, ne per hostes interciperentur suffragii praestare poterant, nec Tataros, nec Valachos ad hujusmodi bellum accessire plures conditiones admitterent.“

    К тексту
  37. Długosz: „et Polonis, qui terram Drohicensem inhabitabant.“

    К тексту
  38. Napierski T. I. Narbutt T. VI. str. 133. 134. 144.

    К тексту