75. О справахъ въ Молдавіи
Исидор Шараневич. История Галицко-Владимирской Руси. Оригинал на галицком «язычии».
Въ року 1438 явилъ ся Свидригайло въ Перемышли. Ту пребывалъ якійсь часъ съ численымъ дворомъ на ласцѣ, утримованый ôтъ братанця своего, короля польского Владислава. Черезъ посла Николая Пôдкраевского гербу Рогаля, сносилъ ся съ рицарями нѣмецкого ордина966. Но ординъ ничого не мôгъ для него учинити, будучи связаный миромъ Берестейскимъ, заключенымъ съ Польщею, въ который включена была Литва и еи теперѣшній великій князь Сигисмунтъ. Сигисмунтъ наставалъ у польского короля, щобы выдалилъ Свидригайла зъ своихъ краѣвъ, закидуючи ему, що пôддержуе во преки съобовязанямъ досмертного ворога Литвы. Свидригайло еще разъ принуженый былъ оставити Русь и по чужихъ земляхъ скитати ся. Вѣроятно пребывалъ ôнъ черезъ два лѣта въ Седмоградѣ. Небытностію Свидригайла пользовалъ ся Сигисмунтъ. Ôнъ натискалъ на Полякôвъ, щобы соотвѣтно до заприсяженыхъ съобовязаній ôтдали ему Луцкъ. Кіевъ надали му Поляки уже въ передидучôмъ времени, но коли тое стало ся, докладно сказати не знаемъ. Теперь ôтдали му такожь Луцкъ и Волынь (давну Володимирію), а Сигисмунтъ вразъ съ своимъ сыномъ на ново заприсягъ, що той городъ и земля на то мѣстъ по смерти Сигисмунта ôтданй будутъ польскому королю967.
Въ року 1435 волоскій воевода Илія утѣкъ зъ Сѣрадза, где сидѣлъ безчинно пôдъ стражію Петра Шафранця, палатина (воеводы) кракôвского, до Волощины и зажегъ домовую вôйну съ братомъ Стефаномъ. Волощина была, якъ мы видѣли, предметомъ спору межи Уграми и Польщею. Въ настоячôмъ времени завладѣли уже были Турки многими областями царства бизантійского и розширяли вплывъ свôй ажь до Волощины. Польща дѣйствовала, щобы молдавскихъ воеводъ погодити. И дôйстно спорячіи братя погодили ся и роздѣлили Волощину межи себе. Стефанъ затрималъ Бѣлгородъ и пристани на чорнôмъ мори. Илія отрималъ области на югъ ôтъ Днѣстра смежнй Подôлю и городы Хоцимъ, Сучаву, Яссы (ту столиця зъ Сучавы перенесена), Брайлôвъ, Берладъ, Текучу и проч.968. Видко, що Илія придерживалъ ся стороны Польщи а Стефанъ Туркôвъ. Стефанъ ôттягалъ ся ôтъ сложеня голду Владиславови Ягайлончику. Илія же съѣхалъ до Львова 1436 съ своими боярами, привѣзъ королю великіи дары и сложилъ му голдъ и послушеньство. Король надѣлилъ реченого воеводу замкомъ Галичемъ и прилежачею областію вразъ съ поборами и доходами. Тая область мала быти убѣжищемъ для Иліи, а замокъ Галицкій мѣстцемъ, где-бы скрывалъ Илія скарбы свои въ случаю, еслибы Турки его на рôднôй земли загрожали969.
Въ Польщи находила ся обôчь партіи католицкои партія спріяючая Гусситамъ. На челѣ тои партіи стоялъ Спитко зъ Мельштына, сынъ погибшого славного богатыря пôдъ Ворсклою, на челѣ католицкои партіи стоялъ знаемый намъ епископъ кракôвскій Сбигнѣвъ Олесьницкій. Гусситы розбитіи въ Чехахъ загнѣздили ся были въ Силезіи. Гусситскіи проповѣдники пребывали въ Польщи на дворахъ магнатôвъ польскихъ, которіи сторонництву гусситскому принадлежали. Сбигнѣвъ приказалъ панамъ польскимъ, щобы Гусситôвъ зъ дворôвъ поôтдаляли. Спитко связалъ ся съ Дерславомъ Рытваньскимъ и Фридерикомъ (Федькомъ?) Острогскимъ970, призвалъ Гусситôвъ Силезкихъ, впалъ въ землю кракôвскую и пустошилъ церковніи области пôдлежачіи юрисдикціи епископа кракôвского р. 1438. Паны польскіи съѣхавши ся до Корчина списали противу Спитку актъ конфедераціи. Спитко запôзваный передъ судъ земскій, перепросилъ Сбигнѣва и такъ движенье Гусситôвъ на короткій часъ въ Польщи утихомирило ся.
Въ року 1439 по смерти цѣсаря Сигисмунта наслѣдилъ зять его Альбрехтъ, зъ дому Габсбургôвъ, князь Австрійскій, на престолѣ угорскôмъ, ческôмъ и нѣмецкôмъ. Ôнъ не затвердилъ былъ компактатôвъ т. е. тыхъ церковныхъ свобôдъ, о которіи каликстины (умѣреная сторона Гусситôвъ) съ Сигисмунтомъ были условили ся. Каликстины списали актъ конфедераціи, выключили Альбрехта ôтъ наслѣдія престола и призвали на тронъ ческій 1439 Казимира Ягайлончика, молодшого рôдного брата Владислава II. Сигисмунтъ, великій князь литовскій, домавлялъ Владиславу, що небезпечно естъ для Польщи и Литвы, бы корона угорска, ческа и нѣмецка соединенй были на однôй головѣ, що цѣсареви нѣмецкому въ тôмъ случаю предстоялабы великая сила, що ôнъ уже зъ становища своего вспирати буде ординъ нѣмецкій, принадлежачій до нѣмецкои имперіи, що легко моглобы прійти до вôйны межи Литвою, Польщею и ординомъ, а въ тôмъ случаю Поляки съ Литвою нѣмецкихъ рицарей пособленыхъ ôтъ Нѣмецъ, Чехъ и Угоръ, не преодолѣлибы.
Тіи представленя скутковали. Политична сторона спріяючая Гусситамъ, перемогла въ радѣ и на соймѣ надъ представленями Сбигнѣва Олесьницкого. Казимиръ Ягайлончикъ принялъ ческу корону и на челѣ польского рицарства ôтправилъ ся до Чехъ и занялъ укрѣпленый Гусситскій городъ Таборъ. Князѣ Силезкіи, зависимй ôтъ ческои короны, нехотѣли признати Казимира королемъ ческимъ. Про то выслала Польща войско и шляхту зъ земель: Кракôвскои, Судимирскои, Люблиньскои и Холмскои р. 1439. Тое войско наступило на Силезію и спустошило ю971. Сторона Казимира Ягайлончика вскорѣ въ Чехахъ упала. Альбрехтъ двигнулъ ся до Чехъ, Полякамъ забракло живностей, папа Евгеній IV. посредничилъ межи Альбрехтомъ и Казимиромъ, вплывъ Сбигнѣва набралъ переваги въ радѣ, а Казимиръ и войска польскіи въ Силезіи и Чехахъ дôстали приказъ, щобы опустили Чехи и повернули до дому. Спитко розпочалъ снова вражду съ Олесьницкимъ, нападалъ на Корчинъ, однакожь былъ ôтъ Полякôвъ католикôвъ ôтраженый и убитый р. 1439972.
Въ ордѣ татарскôй внутренніи безпокои неуставали. Илу-Магомедъ зверженый былъ зъ престола р. 1438. Ôнъ перенѣсъ ся до Казана и утворилъ тамъ осôбную суверенную династію. Въ ордѣ киптшакскôй воцарили-сь два ханы. Кутшукъ-Магомедъ, внукъ Тохтамишхана и Сейдъ-Ахмедъ, правнукъ Уру хана. Сеидъ Ахмедъ владѣлъ ордою на рѣцѣ Яикъ. Въ Кримѣ являе ся новый ханъ Гаджи-Гирей.
Въ ордѣ заволжскôй насталъ голодъ. Въ ôтдаленю ѣзды двохъ дней ôтъ головного сѣдалища орды простирали-сь поля съ плодоносною почвою. Звычайно въ мѣсяци Лютôмъ въ ордѣ вызначеный былъ якій-то день мѣсяця Марта, на которôмъ сѣйба розпочинала ся. На призначенôмъ дни спѣшили Татары на возахъ въ поле и повѣряли сѣмя земли. Ôттакъ ôтходили воевати пограничнй краи и бавили такъ долго, поки збôже не дозрѣло. Жатва была плодоносна, жито выдавало 50 зеренъ, а просо 100973. По жатвѣ звычайно по другій разъ вырушали Татары за добычію. Попереднѣйшій ханъ Илу-Магамедъ т. е. великій Магомедъ, черезъ 11 лѣтъ панованя своего недавалъ Татарамъ ôтпочинку. Ôнъ безпрестанно съ своимъ таборомъ ходилъ зъ одного мѣстця на другое, и оборонялъ ся противу претендентôвъ киптшакского престола. Тымъ способомъ Татары залишили сѣйбу и управу рôлѣ, до которои ôтъ якого-то часу были попривыкали. Нестало хлѣба. Татары принуженй были живити-сь мясомъ и молокомъ. Той недостатокъ былъ причиною слѣдуючого нападу Татарского на Подôльскую и Галицкую Русь. Ôтъ времени явленя ся выжь по имени наведеныхъ ханôвъ, Кутшукъ Магомеда и Сейдъ Агмеда, неуставали напады Татаръ на землѣ рускіи, пôдвластнй польскôй коронѣ. Ханы неуставали пустошити нашу Галицкую Русь, палили, лупили и забирали все, що имъ на дорозѣ навинуло ся. Годѣ было ôтотхнути ôтъ тревоги, годѣ управити рôлю и зôбрати божій даръ. Родичѣ съ родинами опускали хаты, утѣкали въ лѣсы, яскинѣ и въ пôдземніи диры и скрывали ся тамъ съ родиною и остаткомъ добытку передъ Татариномъ. Въ року 1438 вторгнулъ Сейдъ-Агмедъ съ безчисленымъ множествомъ татарскихъ полкôвъ около Сошествія св. Духа на Подôлье и захватилъ множество невооруженого народа. Бояре рускіи (Russiae barones) вооружили-сь обороняти край, и пустили-сь за Татарами на вздогôнъ. Татары засадили-сь въ якôмъ-то намъ незвѣстнôмъ мѣстци за болотами и моклаками. Войско руское запевно пôдъ проводомъ руского воеводы неосторожно вдарило на Татаръ. Одна часть вôйска загрязла, другая не зрозумѣвши польскую команду „zasię“974 думала, що то воевода далъ приказъ утѣкати, и обернувши ся убѣгала. Татары вдарили въ тылъ убѣгаючимъ и позабивали тысячѣ рускихъ бояръ. Такъ погибъ самъ цвѣтъ руского боярства975. Погибли и найлучши военники благородного польского произхоженя именно: Михаилъ Бучацкій, староста подôльскій, Скарбекъ де Горы, Николай Гиза, Іоанъ Коло; Іоанъ Влодковичь удалъ умерлого и такъ уйшолъ смерти, бо Татары раненыхъ на поли убивали. Татары пôдступили пôдъ Львôвъ, начали осажати городъ, но немаючи потребного приспособленя и средствъ до долготревалои осады а може и принуженй пôзною порою року, ôтступили попаливши передмѣстя города Львова976. По ôтходѣ Татаръ повернули жителѣ зъ своихъ убѣжищь.
Примечания
Narbutt T. VII. str. 220. Письмо вѣрительное зъ дня 6 Грудня 1438, изданое въ Перемышли, заховало ся въ прускихъ архивахъ до нашихъ временъ.
К текстуStryjkowski: Dowgerd wojewoda wileński został starostą łuckim, przysiągł w imieniu wszystkiej Litwy po śmierci Zygmunta nikomu innemu nie poddawać (Luck) jeno Władysławowi i jego namiestnikom.
К текстуStryjkowski ks. XVII. str. 554.
К текстуStryjkowski ibidem „król mu postępuje zamku halickiego na chowanie skarbów.“ Długosz „castro Halicz eidem Heliae wojewodę effectualiter assignato.“
К текстуDługosz L. XII. p. 698. „assumpto sibi in auxilium duce Russiae Ostrowski Friderico.“
К текстуDługosz ad a. 1438 pro 1439.
К текстуMoraczewskiego dzieje (historya) rzeczypospolitej polskiej.
К текстуHammer Purgstall Geschichte der goldenen Horde S. 390.
К текстуDługosz L. XI. p. 706. „zasie voce illa in mallo intellecta significato, quasi omnibus fuga mandaretur etc“
К текстуDługosz L. XII. p. 707. „praestantiores milites Russiae cecidisse.“
К текстуZubrzyckiego kronika miasta Lwowa str. 99.
К тексту